Які класи виграли від політики, здійснюваної очільниками України в період COVID-19, а які програли? Яких форм набула криза капіталізму під впливом локдауннів? Наслідки року пандемії можна проаналізувати крізь призму п’яти аспектів.

Економічний аспект. Існуючий економічний лад запрограмований лише на сировинний грабунок країни та подальше продукування нерівності.

Менше ніж за рік майже всі олігархи України збагатіли, свідчить новий список Forbes. Цей успіх пояснюється аж ніяк не їхніми талантами: (1) виникла позитивна кон’юнктура на сировинних ринках; (2) робітники втратили можливість виїзду за кордон, що зменшило проблему плинності кадрів; (3) вплив профспілок знизився через ускладнення проведення зборів. Перешкодити безмежній концентрації капіталу намагалися хіба що шахтарі КЗРК, влаштувавши підземний протест. На розправу з ними ахметівсько-коломойські власники кинули СБУ і суди. Держава суттєво послабила контроль за бізнесом: податкові й трудові перевірки було деф-акто зупинено. Підприємців, включаючи великих, звільнили від санкцій за несплату податків. Схваливши земельну реформу, тепер влада налаштована провести велику приватизацію у розпал пандемії. Державна служба статистики в черговий раз зганьбилась, намагаючись виправдати ріст доходів олігархів завищеними показниками росту зарплат, які не мали відношення до реальності. На нашу думку, це не методологічна помилка, а інструмент капіталістичної пропаганди.

Політичний аспект. Олігархічна республіка втрачає останні риси демократії, адже простір для волевиявлення звужується, а репресії стають основним засобом утримання влади.

Надмірна пов’язаність влади з олігархами використовується у критиці навіть з боку керівництва США. Украй ускладнено контроль за органами влади і скасовано конкурси на зайняття державних посад. Запроваджені Кабміном карантинні обмежень дозволила владі забороняти неугодні акції протесту: в Костянтинівці місцева влада намагалась заборонити мітинг 1 травня з вимогою виплатити зарплату, а у Києві поліція зірвала антифашистську акцію 19 січня. Виникли ризики і для свободи слова: влада намагалась штрафувати громадян за поширення чуток (наприклад, інформації про підвищення цін). Небезпеку створило розширення повноважень муніципальних варт, у лавах яких є чимало ультраправих (зокрема, КМДА дозволила їм складати протоколи про порушення карантину). Рекордні суми було спрямовано на поліцейський апарат під контролем міністра Авакова (на доплати силовикам у 2020 р. спрямували 4,6 млрд грн).

Гендерний аспект. Пандемія показала, наскільки «ефективно» держава може усуватися з життя жінок, роблячи їх ще більш вразливими.

Суттєво зросла хвиля домашнього насильства, що визнало навіть Міністерство соціальної політики. Із загальної кількості попереджених про масове вивільнення 66% становили працівники державного управління й оборони, обов’язкового соціального страхування, а 17% – працівники сфери охорони здоров’я та надання соціальної допомоги. Ці сфери можна назвати найфемінізованішими, адже у них працювали переважно жінки. До того ж через закриття або нестабільне функціонування дитсадків значна частина жінок покинула ринок праці (темп зниження зайнятості жінок у 1,8 рази перевищував показник для чоловіків).

Медичний аспект. Медицина, уражена скороченнями і недофінансуванням, об’єктивно не могла врятувати усіх, хто цього потребував.

Обмежений бюджет охорони здоров’я спрямовується, головним чином, на те, щоб на мінімальному рівні забезпечити діяльність закладів, які борються з пандемією. Тому смертність, не пов’язана з коронавірусом, зросла. Від коронавірусу в Україні померло 40-60 тисяч осіб, повідомляє BBC. В «ковідних» лікарнях пацієнти стикаються з переповненістю ліжок, нестачею обладнання і ліків. Медпрацівники, які безпосередньо залучені до подолання наслідків COVID-19, не отримують додаткових доплат, а у разі захворювання при виконанні трудових обов’язків медики та їх родини позбавляються права на страхові виплати (у 2020 р. у двох третинах випадків не було визнано те, що причиною смерті медиків стало інфікування на роботі). Населення змушене нести значні витрати на тести й вакцини. Через неспроможність неоліберальної держави гарантувати всім доступ до безкоштовної і якісної медицини влада буде просувати ідею приватизації медичних послуг.

Соціальний аспект. Основні зусилля влади було спрямовано на підвищення гнучкості регулювання трудових відносин, а не на підтримку тих, хто втратив роботу.

Використовуючи коронавірус як привід, влада намагається провести радикальні реформи у сфері зайнятості: наприклад, введення 0-годинного договору. Державна програма стимулювання економіки, серед іншого, обіцяє «лібералізацію та дебюрократизацію трудових відносин» (п. 106). Було знято обмеження на максимальну тривалість неоплачуваної відпустки. Чинне трудове законодавство не дозволяло легко скорочувати штат, але навіть у цих умовах безробіття невпинно зростало, зокрема, через втрату заробітку працюючими неофіційно (нині безробітними є 481 тис. осіб). На цьому фоні підвищення тарифів на газ і електроенергію посилило зневіру в соціальну справедливість. Карантинні обмеження вводились без врахування соціальних наслідків: зупинивши підприємства і громадський транспорт, влада не компенсувала втрату доходу. Безліч людей втратили заробіток, але допомогою по частковому безробіттю скористалися лише 2 відсотки працюючих (її розмір обмежений мінімальною зарплатою). Лише 100 тис. працівників (менше 1%) з початку пандемії скористалися правом на оплачувану самоізоляцію (розмір виплат є мізерним: 50% від середнього заробітку для тих, хто не є медичним працівником).

Фінансування базових потреб за рахунок еліти стало абсолютною необхідністю. Проте, як бачимо, надзвичайні виклики не стали приводом для націоналізації усіх прибуткових компаній; для деофшоризації та посилення оподаткування олігархічних багатств; для скасування плати за лікування, житло і комунальні послуги.

Багатьом працівникам захистити свої трудові права дозволило збереження чинного Кодексу законів про працю, який так гарячково намагається замінити кожен наступний уряд з початку 2000-х. Загалом, нещодавні позитивні зрушення є заслугою саме низової самоорганізації: завдяки цьому соціальна проблематика стала актуальнішою у медіа, а стихійні акції соціального протесту (наприклад, проти зростання тарифів) почали відбуватися частіше з початку 2021 року..

Всі названі проблеми виражають тенденцію до економії держави на основних потребах суспільства. Першопричина цього кризового стану – не пандемія, а капіталізм. Ситуація вимагає консолідації низових ініціатив – учасниць медсестринського руху, профспілкових, феміністичних, антифашистських активісток і активістів – для подолання цієї системи. Добитися зміни курсу неможливо без взяття влади в інтересах більшості населення. «Соціальний рух» закликає об’єднуватися, щоб разом готувати революційні зміни.

Соціалізм – це вакцина!