Видання Oaklandsocialist  взяло інтерв’ю у Віталія Дудіна – робітничого активіста з України. Oaklandsocialist  підняли наступні теми: що треба Україні для боротьбі проти російської агресії; трудові права в Україні та неолібералізм; роль українських олігархів; конфіскація майна російських та українських олігархів та складнощі, які з цього витікають; майбутнє українського робітничого класу; соціалізм та багато іншого.

Джон Ріманн (далі Дж. Р.): Ми розмовляємо з Віталієм Дудіним, який перебуває на західній Україні. Віталій, що відбувається там, де ти зараз знаходишся?

Віталій Дудін (далі В. Д.): Через військовий стан в Україні вся територія вкрита блокпостами. Отже, якщо ви їдете дорогою, то ваш автомобіль можуть зупинити – люди з територіальної оборони (ТрО) перевірятимуть ваші документи… В Україні немає безпечного місця, тому що росіяни використовують ракети, що досягають дальніх дистанцій, зокрема, і західної України поблизу Польщі. Тож навіть тут люди не можуть спати вночі через сирени, і, звісно, їхні серця переповнені тривогою, але все ж люди готові надавати допомогу одне одному. Вони все ще намагаються жити своїм життям, як і раніше: працюють, ходять до магазинів тощо.

Я займаюся науковими дослідженнями у сфері трудових прав. Також, я допомагаю людям захищати свої права на робочому місці. Хоч я і не працюю профспілковим юристом, але я допомагаю профспілковим активістам, які звертаються до громадської організації “Соціальний рух” за допомогою. Чимало людей втрачають свої робочі місця. Декілька мільйонів людей не можуть працювати, як це було до війни, бо їхні підприємства були зруйновані, після чого люди були змушені виїжджати на захід – до України чи в Європу. Наша держава не була готова допомагати людям належним чином. Ухвалена парламентом дерегуляція трудових відносин на час воєнного стану може призвести до серйозного обмеження трудових прав. Наприклад, право на працю, право на отримання заробітної плати – більше не може бути гарантоване, натомість законом воєнного часу передбачено можливість розширення робочого тижня. Я думаю, що це наслідок неоліберального домінування в нашому парламенті.

У нас у парламенті немає лівих партій, практично немає представників профспілок. Звісно, ​​у нас є деякі політики, які заявляють про себе як захисники працівників, але вони не мають впливу. Коли уряд наполягає на необхідності певних антисоціальних компромісів під час війни – ми боїмося, що ці компроміси зашкодять робітникам, тому що вони не мають політичного представників і політичного голосу в парламенті. Такий компроміс у сучасній ситуації означатиме, що прийматимуть рішення багатії, а бідні будуть змушені погоджуватися. За таких умов складно уявити собі рівноправний компроміс і стабільні відносини соціальних партнерів. Ми вважаємо, що наша влада робить багато для захисту людей від російської агресії – вони організовують армію, ТрО, просять у іноземних держав військової підтримки, що включає літаки, ППО, гармати і це, звичайно, добре. Але коли ми говоримо про соціальні та економічні рішення, я вважаю, що деякі з них є поганими. Деякі з них вже реалізовані, а деякі мають пройти ще схвалення парламенту. Людей треба захищати і ми повинні шукати гроші та ресурси в кишенях найбагатших людей, а не в найбідніших.

Дж. Р.: Отже, ви вказали, що в парламенті немає лівої партії чи партії робітничого класу. Чи є такі партії, принаймні в процесі розробки? Та чи були вони до вторгнення? І якщо так, то що з ними відбувається тепер, коли йде війна?

В. Д.: Я очолюю громадську організацію “Соціальний Рух”, яка визнає себе соціалістичною та демократичною і у нас є намір стати робітничою партією. Проте, це непросто, тому що ми на шляху трансформації від лівої організації молоді до політичної партії, а для цього потрібно зібрати 10 тисяч підписів та багато коштів. Якщо б в Україні був мир, нам було б легше повернутися до питання створення політичної партії. Але, звичайно, це дуже складне питання. Перед усіма нами стоїть дуже важке завдання – пережити ці важкі умови в яких ми всі опинились. Наприклад, один наш активіст лише вчора покинув блокадний Маріуполь. Він провів близько двох тижнів без інтернету, без мобільного телефону, без газу, води тощо.

Дж. Р.: Існують заклики до МВФ щодо списання всіх боргів України. Тут, на Заході, у пресі було багато інформації про конфіскацію майна олігархів, розкішних яхт та літаків, але є кілька проблем. Одна полягає в тому, що в основному ці літаки та яхти становлять лише дуже невелику частку їхнього багатства. У Сполучених Штатах переважна його частина припадає на банківські рахунки, фондовий ринок та нерухомість. Друга ж проблема це те, що ці активи просто арештовуються, але не продаються. Отже, зрештою, вони можуть бути повернуті самим олігархам, або як це вже було в минулому з подібними арештами – гроші були передані уряду країни, з якої вони походять, а в цьому випадку – до уряду Путіна. Третя ж проблема – ми маємо тут численні випадки підставних компаній. Тому ніхто насправді не може знайти більшу частину багатства, через ці фіктивні компанії. Отже, якби активи були справді арештовані та продані, як це багатство потрапило б до українського народу?

В. Д.: Податкові гавані та офшори – одна з наших головних цілей боротьби з часів заснування нашої організації у 2015 році, а в час війни це стає ще  більш актуальним. Ми знаємо, що навіть якщо ввести санкції проти російських олігархів, то вони не досягнуть своїх цілей, якщо ті приховають свої гроші на Британських Віргінських островах чи в інших так званих офшорних юрисдикціях. І, звісно, ​​боротися з українськими олігархами буде також важко, адже вони приховують багатства в офшорних закутках світу. Тому Україна не може захистити себе без трансформації глобальної системи. Нам потрібна боротьба проти глобального капіталізму, базисом якого є накопичення через офшорні схеми. Звичайно, це дуже важко, тому що в неолібералів дуже сильне лобі у всьому світі, і наші маленькі кроки до демократизації та суспільного контролю за фінансами і капіталами не можуть переформатувати всю капіталістичну систему. Крім того, ми знаємо, що деякі політики з урядів G7 також виступають проти радикальних кроків щодо офшорів, адже вони безпосередньо причетні до таких схем і відносин. Таким чином, Україна не може захистити себе без міжнародної підтримки у світових економічних відносинах, без боротьби з нерівністю в глобальному світі.

Тож хочу додати, що в Україні не вистачає коштів для того, щоб на гідному рівні забезпечити навіть на таку необхідну сферу, як охорона здоров’я. Крім того, через дефіцит бюджету багато роботодавців переоформляли медсестер на неповний робочий день, щоб не платити всієї зарплати. Тож якщо ми хочемо жити в процвітаючій та стабільній Україні, ми повинні боротися з олігархами – не тільки з росіянами, але й проти наших українців-олігархів. Ми повинні боротися з такими злочинними речами, як офшорінг та повинні вимагати скасування українського зовнішнього боргу.

Дж. Р.: Багато людей не знають, що Сполучені Штати є найбільшим отримувачем багатства з офшорів через відмивання грошей і фальшиві компанії. До речі, сам Трамп отримував від цього вигоду, оскільки більшість його грошей останніми десятиліттями надходили від відмивання грошей російських олігархів. І я цілком впевнений, що до цього також будуть причетні якісь українські олігархи. Отже, це питання безпосередньо стосується Сполучених Штатів, а не лише Британські Віргінські островів чи подібних місць. Справжньої конфіскації багатства навіть російських олігархів насправді не відбудеться, якщо не рахувати лише кількох літаків і яхт. Але навіть якби це було так, мені здається, що, можливо, ми повинні тут у Сполучених Штатах, поставити питання також про захоплення багатств і українських олігархів, щоб усі ці багатства, якимось чином, потрапили до українського робітничого класу.

В. Д.: Я думаю, що перерозподіл багатства українських олігархів – це питання справедливості та рівності і без вирішення цієї проблеми в Україні не буде прогресу. Ми повинні поставити питання про повернення багатства українському народу. Наші олігархи – це паразити. Вони платять найменші зарплати в Європі та експлуатують наші природні ресурси. Ми повинні виступати за радикальну соціальну трансформацію, щоб побудувати процвітаючу Україну, використовуючи конфісковані гроші олігархів. Але ми не бачили таких вимог з боку нашої влади. Звичайно, ми критично підтримуємо нашу владу у питанні захисту нашого народу від російської агресії, але їхні погляди неоліберальні. Я думаю, що вони дуже неохоче починають боротьбу з олігархією в Україні. У 2021 році український парламент ухвалив так званий закон проти олігархів, але реального впливу він не мав – це були хороші заяви, але не було жодних послідовних дій.

В. Д.: Я думаю, що тиск на наших найбільших капіталістів міг би забезпечити більше соціальної рівності в Україні – це головна мета. Також я зазначу, що ці гроші можна витратити і на військові цілі, і на гуманітарну допомогу. Звичайно, ми можемо обговорити пропорції, скільки грошей потрібно витратити на певні потреби. Сьогодні український народ потребує оборони в усіх сферах – ми повинні боротися з корупцією, бороться за прозорість. Ми повинні знати, як і куди витрачається наш державний бюджет. Хочу сказати, що ми працюємо над цим питанням від революції Євромайдану 2014 року. Наш товариш, економіст Захар Попович запроваджував в Україні систему так званої відкритої бухгалтерії.

Дж. Р.: Моє останнє запитання: я вважаю, що одна з найважливіших речей, які ми могли б зробити, — це почати будувати прямі зв’язки між робітниками, організаціями та соціалістами тут, у Сполучених Штатах і в Україні, а також у Росії. У вас є якісь ідеї щодо того, як ми можемо принаймні почати це робити?

В. Д.: Я думаю, що головним є поширення правди супроти війни, ви повинні поширювати правду про війну в Україні. Ми розуміємо, що пропаганда Путіна використовує різні міфи про Україну, стверджуючи, що цією країною керують праворадикали і це мілітаристська держава. Але, звичайно, це звинувачення жертви. Наша держава, я вважаю, демократичніша, ніж російська держава. У нас є свобода зібрань, у нас є свобода слова, у нас є ліві й праві організації. Звісно, ​​у нас багато роботи, але в нас є шанс розвивати нашу країну. По-друге, ви можете допомогти нашим людям задовольнити їхні гуманітарні потреби ліками чи продуктами, надіславши гроші. Це продемонструє солідарність у питанні побудови майбутнього для народу України. Українці повинні розуміти, що вони отримують достатню підтримку, що ми не самотні у вирішенні своїх проблем. Ми повинні мати реальний шанс боротися за кращу Україну, повинні боротися за перспективу і майбутнє. Я впевнений, що це краще майбутнє – це демократичний соціалізм. Я вважаю, що треба повернути вплив соціалістичних ідей в Україну. Я припускаю, що солідарність західних лівих могла б зробити соціалістичні ідеї більш впливовими в Україні. Це покаже, що соціалізм — це не минуле, а майбутнє.

Переклав для “Соціального руху”

Дмитро Желага