Переживши жахи війни, українські працівники можуть зіткнутися з небувалою вразливістю на робочих місцях. Набув чинності Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-IX (далі – Закон). Проєкт цього акту під номером 7160 внесла Галина Третьякова, відома своєю зневагою до профспілок і прихильністю до неоліберальних ідей. Схвалення подібних ініціатив засвідчує готовність влади йти на антисоціальні кроки внаслідок зростаючого політичного впливу роботодавців.

Яким є становище українських працівників на даний момент?

Російські війська вбили в Україні тисячі людей і зробили життя мільйонів нестерпним, особливо мешканців промислових регіонів. Так, у Маріуполі було знищено 90% будівель, а у Харкові – близько 1000 житлових будинків. Близько 10 мільйонів людей покинули свої домівки. Станом на 25 березня 4 млн осіб подали заявки на компенсацію втраченого доходу в розмірі 6500 грн за програмою «єПідтримка» (всього понад 50% працюючих втратили роботу).

При цьому зайняте населення відчуло свою беззахисність, адже працедавці незаконно відмовляються виплачувати зарплату, пояснюючи це умовами війни. Проте у Кодексі законів про працю України було закріплено суттєві гарантії прав працівників. Якщо вони не погоджувались писати заяви на неоплачувану відпустку або звільнення, то роботодавці мусили продовжувати виконувати перед ними зобов’язання за трудовим договором. Проте у критичний момент держава стала на бік роботодавців, вирішивши зробити працівників заручниками панської волі. Тому 16 березня 2022 року Верховна Рада фактично узаконила забаганки власників.

Як змінилося регулювання трудових прав після ухвалення Закону? 

З 24 березня 2022 року і на період воєнного стану було послаблено гарантії прав на:

  • захист від незаконного звільнення – будь-яких працівників можна найняти на умовах випробування, а окремі категорії працюючих дозволяється звільняти під час відпустки чи лікарняного;
  • своєчасну оплату праці (зокрема, при вимушеному простої) – роботодавець зможе призупинити дію трудового договору і позбавити зарплати, а також буде вправі погіршити істотні умови праці без будь-якого попередження;

  • обмеження робочого часу – нормальна тривалість робочого тижня збільшується до 60 годин, а норма про обмеження надурочних робіт (120 годин на рік) скасовується.

Докладніше про недоліки нового закону і його неконституційність сказано у зверненні до Президента України із закликом не підписувати Закон. Тепер слід розглянути, яку шкоду цей акт може нанести суспільству.

Які ризики створює Закон?

По-перше, роботодавці будуть переслідувати корисливі цілі під прикриттям суспільної потреби. Поки підприємства перебувають у приватних руках, а прибутки спрямовуються у кишені власників, то необхідність працювати важче не виглядатиме справедливо. Розробники Закону намагаються переконати, що надання власникам безпрецедентної гнучкості має викликатися потребою ефективної діяльності підприємств в оборонній сфері та сфері забезпечення життєдіяльності населення. Проте Закон дозволяє будь-яким роботодавцям на свій розсуд визначити необхідність подовження робочого часу. Не виключено, що, скажімо, власникам торговельних мереж буде вигідніше збільшити навантаження на існуючий штат, а не розширювати його. При цьому офіційних роз’яснень незрозуміло, чи означатиме перегляд нормальної тривалості робочого часу збільшення зарплати.

По-друге, працівникам буде складніше підтримувати армію. Норми Закону дозволяють призупинити дію трудового договору, залишивши працівника без роботи і зарплати. Через це з їх зарплат не будуть сплачуватись податки і військовий збір. Також працівники не зможуть жертвувати у добровільному порядку внески на користь Збройних Сил України і волонтерів. Чимало роботодавців, на жаль, вже виправдовують невиплату зарплат тим, що вони жертвують кошти на суспільні цілі (перевірити це іноді важко). Але соціальна відповідальність роботодавців – це виконання зобов’язань і перед працівниками, і перед суспільством! Працівникам же важливо отримувати своєчасно зарплату і жертвувати кошти, тим самим відчуваючи особисту причетність до корисної діяльності. Потрібно, щоб благодійниками відчували себе всі громадяни, а не купка корпорацій!

По-третє, дерегуляція підриває можливість стійкого розвитку. Намір держави бодай тимчасово піти на демонтаж прав підкреслює вразливість трудових прав і готовність жертвувати правами трудової більшості заради таких інтересів як «належне функціонування підприємств» і «скорочення видатків роботодавців». Це може викликати соціальну напругу. Надексплуатація українських трудівників може за короткий час погіршити їх здібність до продуктивної праці, тоді як Україні потрібно буде ще довго працювати над відновленням зруйнованих міст. Такі кроки значною мірою пояснюються конкретним економічним аргументом – держава потребує додаткових ресурсів. Однак вона чомусь не бажає зачіпати багатства олігархів.

Що робити працівникам за нових умов?

За відсутності опору працівників роботодавці будуть зловживати новими можливостями. Потрібно зробити так, щоб їм це не вдалося.

  1. Працівники повинні вимагати якомога сприятливішого відношення. Вони вправі на свою користь трактувати оціночні категорії Закону. Після завершення воєнного стану працівники зможуть подати позови проти роботодавців, якщо обмеження їх трудових прав сталося без визначених Законом підстав або з порушенням процедури.

У разі ризику порушення ваших прав наполягайте письмово на тому, що:

-        зміні істотних умов праці (наприклад, у вигляді збільшення тривалості робочого часу, зменшення зарплати, зменшення тривалості відпусток) не передував наказ, який свідчить про зміну в організації виробництва і праці;

-       для збільшення тривалості робочого тижня до 60 годин не було об’єктивної необхідності, а щодо запровадження 6-денного робочого тижня не ухвалювалось рішення військового командування за погодженням з військовою адміністрацією (ст. 6 Закону);

-       роботодавець не вжив всіх можливих заходів для забезпечення права на своєчасне отримання зарплати (ст. 10 Закону);

-          для призупинення дії трудового договору не було підстав, оскільки ситуація не виключала можливості надання і виконання роботи, а працівника не попереджали у будь-який доступний спосіб про призупинення дії трудового договору (ст. 13 Закону).

  1. Потрібно долучатися до профспілок. Держава не здатна зараз здійснювати належний нагляд за добросовісністю роботодавців. Тому саме профспілки повинні виконувати функцію громадського контролю за дотриманням прав трудящих. Звільнення членів виборного профспілкового органу й надалі відбуватиметься з дотриманням гарантій (ст. 5 Закону). Зупинення дії окремих положень колективних договорів (ст. 11 Закону) має відбуватися після попередніх консультацій між власником і профспілкою.

  2. Слід піддавати громадському осуду роботодавців, які вдаватимуться до погіршення становища працюючих. Слід створювати «чорний список» роботодавців. «Соціальний рух» готовий збирати від громадян інформацію про роботодавців, які безпідставно звільняють працівників, позбавляють їх зарплати та змушують працювати за межами можливого.  Роботодавці, які не бажають гідно платити, повинні розплачуватися своєю репутацією. Повідомляйте інформацію на телеграм-канал: @working_rights_bot

Отже, потрібно зробити все можливе, щоб мінімізувати шкоду від цих, сподіваємось, тимчасових правил. Ми вважаємо, що воєнна загроза має спонукати до солідарності та соціально-справедливої мобілізації ресурсів, а не слугувати виправданням погіршення становища працюючих.