До кранівників відносять машиністів мостових кранів, кабельних і стрілових кранів. Мостові крани трапляються частіше на виробництві – у портах та на заводах, де міст, рухаючись по рейках, переміщає з собою вантажі. Кабельні крани можна побачити на будівництві великих споруд типу дамб, гідроелектростанцій або на просторих виробничих майданчиках. Стрілові крани – особливо їх різновид баштові – ми бачимо ледь не щодня, минаючи будмайданчики, адже без цих кранів не обходиться будівництво.

На будмайданчику, де трудиться під двісті людей, може бути 3-4 кранівника. Для пострадянських країн є характерним високий відсоток жінок, задіяних у цій професії. Нерідко жінки чують неприємні жарти, стають об’єктами залицянь, деякі працедавці «вправно» користуються тим, що працівниця – це «слабка стать», не доплачуючи за лікарняні, відпускні, ігноруючи зауваження про необхідність дотримання техніки безпеки й охорони праці, розпускають будмайданчиком різні плітки, щоб задавити працівницю морально.

«Більшість кранів в Україні – це або конструктор із металобрухту (в тому числі ввезеного із ЄС), або недоглянутий механізм, з якого вижимають до останнього без огляду на безпечність експлуатації, безпеку для працівників під краном та перехожих будмайданчиків – останні випадки обрушення баштових кранів в 2019 році тому підтвердження. А дерегуляція дійшла до того, що нагляд і контроль за станом підйомних механізмів покладено на керівника підприємства, який і експлуатує, в тому числі небезпечні крани», – йдеться у листі Профспілки будівельників до Прем’єр-міністра України.

Будівництво входить до однієї з найбільш травмонебезпечних галузей в Україні.

Проте, виробничий травматизм поширюється із застаріванням техніки та з дерегуляцією бізнесу. Зростаючий травматизм й недостатні соціальні гарантії рано чи пізно ставлять працівників перед вибором: або закордон, або об’єднатись для зміни цієї ситуації.

Машиністи саме баштових кранів наприкінці 2018 року організувались у Києві в професійну спілку для захисту своїх інтересів. Цю ідею підтримали у Львові. Якраз під День кранівника 2020 року завершився процес реєстрації профспілки кранівників на Одещині.


У розпал карантину, кранівники звернулись до урядовців та посадовців з пропозицією поновити регулярний державний нагляд за технічним станом вантажопідіймальної техніки. До ініціативи кранівниць в Одесі швидко долучилися колеги зі Львову та з Києва: за декілька днів під листом-зверненням Президенту та Прем’єр-міністру зібралось декілька сот підписів кранівників з різних міст. Нижче цитата зі звернення лідера профспілки будівельників України до Прем’єр-міністра, що було надіслано та опубліковано 4 червня 2020 року:

«Чорна» і «сіра» зарплата, мінімальні розцінки, що змушують кранівників працювати по 300 годин на місяць, хаос в організації робіт на будмайданчику та непрофесійні розпорядження виконувати роботу швидше, але небезпечніше для будівельників під краном, водіїв спеціальної техніки, перехожих і мешканців прилеглих до будови помешкань – все це щоденна реальність роботи кранівника.

У час пандемії COVID-19 інспекцію з дотримання будівельних норм (ДАБІ) було розформовано, а нову (ДІМ) ще не було сформовано і заяви на перевірки просто було загублено. У той же час держслужба, що мала б слідкувати за дотриманням прав найманих працівників (Держпраці) відмовилась реагувати на звернення громадян про порушення трудових прав і проводити перевірки, посилаючись на розпорядження Кабміну. Таким чином, недобросовісні працедавці, що добудували будівлі у карантин могли не оформляти належним чином працівників в середині березня-червня і отримали «зелене світло» на абсолютно будь-які порушення прав працівників до кінця карантину.

Кранівники на будмайданчиках – це та меншість, без участі яких не може тривати будівництво, саме тому страйк машиністів баштових кранів вимагає термінової реакції менеджмента на вимоги протестувальників, як це було у Києві й у Львові.

Ігнорувати страйк цієї категорії висококваліфікованих працівників неможливо, адже в лічені години, якщо працівники кажуть «Баста!», знайти іншого висококваліфікованого працівника, готового терміново приїхати на роботу, складно. Недобросовісні працедавці, кваліфікованих страйкарів можуть замінити некваліфіковані – штрейкбрехери. І з посиленням неоліберальних реформ це стає зробити простіше: приватні навчальні заклади можуть видавати посвідчення, медогляд працівників може відбуватись без їх присутності на медогляді, а держава вмиває руки від контролю за належністю оформлення документів працівників… 

Ми захоплені тим, скільки людей продовжують боротися на будівництвах всупереч усім несприятливим обставинам. Бажаємо кранівницям та кранівникам гідних умов праці, відчувати свою значимість та подавати приклад самоорганізації іншим професіям.