Законопроєкт «Про мобілізацію та вдосконалення правил військового обліку» № 10378 зараз є однією з найбільш обговорюваних тем. Влада розуміє чутливість цього закону, і тому не поспішає його приймати, продовжуючи регулювати сотні правок у комітетах ВР. Судячи з опитувань, велика частка чоловіків досі готова служити, якщо їх закличуть до лав ЗСУ.

У той самий час, проти ширшої мобілізації дедалі частіше використовують економічні аргументи. Досить показовою є заява представників бізнесу. Вони апелюють до прав і конституції, але їх занепокоєність має більш утилітарну причину – дефіцит робочих рук.

І цього варто боятися. Дефіцит робочих рук існує вже зараз і з часом ситуація буде тільки погіршуватися – економіка відновлюється, але люди продовжують їхати за кордон, а армія постійно потребує людей. Це кардинально новий виклик для нашої економіки, з яким вона ніколи раніше не стикалась. До повномасштабної війни звичайною для нас була зворотна ситуація – головною проблемою вважалося безробіття. Головним завданням економіки було постійно підвищувати попит, щоб бізнес отримував більше замовлень, більше людей отримували роботу, промислові потужності не простоювали даремно.

Але зараз усе навпаки. Подальше нарощування оборонної промисловості буде відтягувати ресурси з цивільного сектору. Це неминуче. Робочі руки, валютні запаси для купівлі імпорту, виробничі потужності – всі ці ресурси потрібні як цивільному, так і воєнному сектору. Тож постає питання – як нам заощадити ресурси потрібні для сектору безпеки й оборони?

По-перше, скоротити споживання. Що менше споживання, то менше цивільне виробництво і цивільний імпорт – тобто більше валюти, вільних працівників та виробничих потужностей вивільняється для воєнного сектора.

Ми можемо скоротити споживання двома способами:

1. Підвищити облікову ставку. Це призведе до того, що позики стануть дорожчими, що спонукатиме бізнес і населення менше брати в борг, а значить менше витрачати та споживати. Проблема в тому, що позики також стануть менше доступними для бізнесу, що унеможливлює його переорієнтацію на нові умови роботи – наприклад, трансформацію цивільного підприємства в підприємство військового призначення. Ба більше, це спонукатиме власників капіталу не вкладати гроші в виробництво, а заощаджувати їх. При цьому власники заощаджень будуть отримувати більше грошей у вигляді відсотків по депозитах та облігаціям. Тобто багаті люди просто стануть ще багатшими.

2. Підвищити податки. Це також призведе до того, що на руках у бізнесу і населення залишиться менше грошей, а значить і споживання стане меншим. Але це ніяк не впливає на доступність позик і на привабливість заощаджень. Також є можливість ввести податки на розкіш, дорогу нерухомість, збільшити податки для заможних і зменшити для бідних, тобто запровадивши пропорційну податкову систему, про що «Соціальний рух» казав раніше.

По-друге, цивільний сектор повинен шукати інші джерела ресурсів, в тому числі й робочих, не створюючи перепони для розвитку сектору безпеки і оборони. Наприклад, залучати мігрантів. Іронічно, що зараз бізнес пропонує державі «створювати умови для залучення іноземних громадян до лав ЗСУ», але не створює умови для залучення іноземних громадян до роботи в Україні.

Невже завдання, які треба виконувати в цивільному житті, важливіші і складніші ніж завдання військових?

Бізнес просто хоче перекласти наші спільні проблеми на плечі держави, замість того, щоб почати вирішувати їх самостійно. Якщо вам потрібні робітники – починайте рекрутингову кампанію за межами України: як серед наших громадян які виїхали за кордон, так і серед іноземців.

Ба більше, на початку повномасштабного вторгнення ми неодноразово попереджали, що розширення права на звільнення для працедавця веде лише до більшого відтоку людей за кордон. Але тоді безробіття було високим і люди були нікому непотрібні. Вже тоді ми пропонували вводити громадські роботи для безробітних з адекватним рівнем заробітної плати, щоб мотивувати людей залишатися в країні. Також зараз і в межах країни все ще залишаються не до кінця залучені до роботи верстви населення:
– жінки,
– молодь,
– люди з обмеженими можливостями,
– безробітні, що втратили роботу через закриття підприємств
– ВПО

Але всі ці люди потребують відповідних професійних навичок. Тому бізнес може почати масштабні програми перенавчання. Задля залучення жінок треба збільшувати кількість дитячих садків і покращувати доступ до дошкільної освіти (дослідження).

Звичайно, цим може займатися держава – якби у нас, наприклад, існували міністерства міграції, діаспори, та праці. Але наразі через брак коштів держава  вимушена зливати вже існуючі міністерства, навіть якщо це загрожує послабленням процесу євроінтеграції. Державна служба в цілому дуже неприваблива для спеціалістів – в першу чергу, через вкрай низькі заробітні плати.

Підбиваючи підсумок можна сказати, що бізнес не хоче урізати своє споживання, щоб дати державі більше ресурсів для оборони та великих інфраструктурних програм, які могли б допомогти нам впоратися з проблемою дефіциту кадрів. Бізнес не хоче сам робити ці програми.

Але війна триває. І цивільному сектору доведеться скорочуватися. І єдине питання, яке виникає – за рахунок кого це буде відбуватися?

Зараз Офіс Президента просуває ідею так званого «економічного бронювання», яке насправді є простим відкупом від призову в армію. Щоб зрозуміти, що це не якась особиста ініціатива Наталухи, достатньо порахувати скільки разів президент сказав про те, що ​«для утримання одного військового потрібно мати шість платників податків».

За такою моделлю переваги будуть отримувати найбільш прибуткові підприємства, хоча надприбуток не завжди свідчить про те, що підприємство є частиною критичної інфраструктури для населення та держави в цілому. Наприклад дуже прибутковим зараз є ігорний бізнес, ритейл. Скоріш за все, високі прибутки мають компанії, які надають послуги у сфері елітного майна.

Сьогодні все більше і більше людей починають запитувати: «А звідки у цих компаній їх прибутки?». Це ж не експортні підприємства, а значить всі зароблені ними гроші – це гроші населення. А звідки зараз у населення гроші? В більшості випадків, це гроші або держави (наприклад виплати військовим), або закордонних партнерів. Наприклад, бум ігрового бізнесу зараз пов’язано насамперед саме з виплатами військовим.

В цих умовах слова Наталухи і его адептів про те, що податки цих заможних компаній є «єдиним джерелом фінансування ЗСУ», це просто знущання і відкрита маніпуляція, якщо не брехня. Все навпаки – ці компанії ще мають якийсь попит і прибуток тільки завдяки державним коштам і коштам західних партнерів, які проходячи через нашу економіку, у прямому сенсі, живлять її. Це держава фінансує їх, а не вони державу.

Прибутковість не може автоматично давати якісь привілеї такому бізнесу – просто комусь пощастило с ринковою кон’юнктурою. Навіть якщо ці компанії зникнуть, населення витратить гроші на щось інше і вони також повернуться с податками. Це не означає, що існування цього бізнесу критично для наших військових зусиль та існування країни. Більше за те, нам зараз необхідно скорочувати споживання приватного сектору в цілому, а не підвищувати його.

Як же відрізнити важливу для економіки компанію від не важливої? Такі критерії існують вже понад рік і підприємства вже можуть забронювати 50% своїх працівників згідно з ними. І вони дуже м’які та прихильні для бізнесу. У них також не обійшлося без відвертих маніпуляцій вигідних бізнесові – докладніше про це тут.

Розробка критеріїв для надання можливості бронювання робітників та робітниць повинна звертати увагу на те, що саме робить підприємство, і що втратить економіка, якщо воно перестає функціонувати. Наприклад, підприємства які забезпечують зв’язок або енергетику є критичними – неважливо скільки вони при цьому заробляють. Лікарні взагалі не мають прибутковості, але їх важливість не заперечує ніхто, крім неолібералів.

Критичними є всі компанії, які виробляють продукцію для сил безпеки та оборони, тобто наше ОПК. Важливими є компанії, які приносять валюту в країну, тому що, на відміну від гривні, запас валюти в нас обмежений, і чим більше ми експортуємо, тим більше ми можемо закупити за кордоном – в тому числі зброї. Однак для цих компаній повинні бути високі податки або/та високі норми примусового продажу валюти. Інакше дуже важко прослідкувати, щоб валюта залишилася в межах країни. Сьогодні ж навпаки, IT-підприємства майже не сплачують податки, а уряд підтримує таку політику, наляканий загрозою відтоку спеціалістів.

Ще одна велика проблема нашого експорту – це конкуренція. Сьогодні експортні компанії України витрачають багато ресурсів на конкуренцію між собою. На час воєнного стану варто пом’якшити антимонопольне регулювання для всіх критичних підприємств, включно з ОПК та експортними підприємствами. Хоча це й можливо тільки в тому випадку, якщо вони погодяться на більш суворий контроль держави за ними – наприклад у вигляді передачі частини акцій державі, відкритій бухгалтерії, ще більш прозорому введенню тендерів, або інших форм участи держави в управлінні. Звісно, все це можна робити тільки враховуючи євроінтеграційні процеси, без порушень законодавства ЄС.

Ми потребуємо нового суспільного консенсусу між державою та приватним сектором, який би краще відповідав вимогам часу. Бізнес повинен визнати, що не може втілювати великі інфраструктурні проєкти, на кшталт масштабного перенавчання працівників або заохочення повернення людей, які виїхали за кордон, залучення мігрантів та вразливих верств населення до праці тощо. Для всього цього потрібна налагоджена робота міністерств, реформа державного управління, а для цього держава повинна оперувати більшими ресурсами. Держава має мати достатньо грошей для закупівлі зброї та самозабезпечення армії, зменшувати залежність від дотацій союзників, щоб чітко розуміти свої сили та можливості у боротьбі проти російської армії.

Бізнес має погодитися на підвищення податків і скорочення свого споживання. Натомість критичні й експортні підприємства можуть отримувати спрощення у сфері антимонопольного регулювання, для використання ефекту масштабу, при контролі та участі держави в роботі таких промислових об’єднань.

Звісно, збір податків також обмежується тим як працює держава. Без змістовної реформи БЕБ, ми просто не матимемо установи, яка буде спроможна викривати схеми ухилення від податків.

Цей новий консенсус потрібен не тільки державі та громадянам, але і бізнесу. Якщо у держави не буде достатньо ресурсів для виробництва зброї, то вона буде змушена закривати нестачу зброї на фронті людським ресурсом. Якщо внаслідок послаблення армії Україна втратить ще більше території, це неминуче призведе до ще більшої міграції людей за кордон.

Все це лише посилить кризу на ринку праці, і вона буде коштувати дорого не тільки бізнесу, а й взагалі усьому народові України, набагато більше, ніж будь-яке підвищення податків чи часткова націоналізація. Бажання бізнесу заощадити на зарплаті працівників на початку повномасштабної війни коштувало нам набагато більше, ніж вдалося заощадити. Більше ми немає право на такі помилки.