Напередодні Дня незалежності українські ЗМІ розмістили оптимістичну новину: сума виведених Росією до офшорів коштів склала $1 трлн, що рівнозначно заощадженням усіх росіян. Поділились цією інформацією, зокрема, й на сайті видання, що контролюється колишнім прем’єром України. Напевно, медійникам важко було приховати радість від того, що за сусіда взялось Національне бюро економічних досліджень (США), котре й підготувало відповідний звіт. Тим більше, ці вчені зараз користуються великою довірою – взяти хоча б француза Тому Пікетті, автора «Капіталу у ХХІ столітті». Однак при детальному аналізі стає зрозуміло, що приводів для радощів мало. Україна сама потопає в офшоризації. Незважаючи на триваючу війну, між нами багато спільного.

Криза рекордів. Трильйон російських доларів – це багато чи мало? Сума близька до капіталу, який у 2012 р. було приховано від оподаткування у всьому Європейському Союзі. За оцінками у звіті, росіяни тримають в офшорах близько 50% свого загального фінансового багатства. В принципі, це відповідає середньому світовому значенню: нині близько 30-50% світових прямих іноземних інвестицій припадають на мережі офшорних компаній. Росія, відтак, тримається в рамках «норми» сучасного капіталізму.

З України ж усього за роки незалежності виведено близько $170 млрд. За рік виводиться «лише» $34 млрд – сума, яка тільки на $4 млрд перевищує видатки нашого бюджету. На перший погляд, з такою фінансовою раною жити можна.

Втім, деякі факти змушують хапатись за голову. У 2012 р. Україна разом з РФ увійшли до десятки лідерів за виводом грошей до офшорів. Наприклад, на частку Кіпру припало 92% загального обсягу зовнішніх ПІІ за 2010 рік. Ця тенденція іноді набувала явно абсурдних проявів. Так, є податкові звіти, де найбагатша фінансово-промислова група отримує від металургійного підприємства лише 12 грн (!) дивідендів, тоді як мільярди йдуть іноземним акціонерам.

Зрозуміло, що високий рівень офшоризації не дозволяє казати про можливість стійкого розвитку і в Україні, і в Росії. Шкода від офшорів давно визнана на рівні ЄС: це явище виснажує бюджет, підриває демократію, руйнує інвестиційний клімат. Страждають від них як громадяни, що не отримують гідний соцзахист, так і малий бізнес, що не може конкурувати з великими гравцями. Влада не буде демократичною, поки окремі політсили матимуть приховані ресурси для підкупу. Саме з деофшоризації мала б починатись адекватна антикорупційна політика. До речі, сайт Panama Papers згадує Президента України, як особу, що обіцяла боротися з корупцією, але прославилась дещо іншим.

Досі братні народи? Дослідники з King’s College London відносять Україну на рівні з Росією до держав з «слабким контролем за експортом внутрішнього капіталу». У даному дослідженні даються такі поради щодо унеможливлення офшоризації: 1) не підписувати угоди з низькоподатковими юрисдикціями; 2) укладати такі угоди, але з суттєвими запобіжниками проти ухилення від податків; 3) запроваджувати внутрішні заходи проти ухилення від оподаткування. Обидві держави припустились помилок у всіх трьох аспектах.

Визнається, що Росія і Україна застосовували офшори не стільки для оптимізації податків, скільки для приховування капіталів. Це характеризує згадані країни, як менш цивілізовані. Водночас, за рейтингом видання Economist, Росія посіла 2 місце серед країн, де багатство концентрується у руках наближених до влади бізнесменів. Україну (4 місце) відділяє від РФ лише Малайзія (3 місце).

Дуже показово те, що, аналізуючи стан справ у пост-радянських державах, економіст Т.Пікетті вживає досить подібні характеристики відносно Росії та України. В одній з публікацій наші країни позначені як ті, де тривалий час були відсутні правила контрольованих іноземних компаній (КІК), які могли б допомогти стягувати податки з громадян, що володіють активами за кордоном. Обидві країни успадкували сумнівну базу двосторонніх угод про уникнення подвійного оподаткування (зокрема, з Кіпром) з часів СРСР (Грузія і Казахстан на цьому фоні вигідно виділялись). Говориться, що небажання впроваджувати анти-офшорні правила було політичним рішенням. Згадується і роль лібералів у цьому саботажі: пропозиціям МВФ впровадити суворі правила у Держдумі РФ опонувала фракція «Яблуко». Важко не згадати вітчизняний парламент після Майдану, який добивався пом’якшення законодавства про ТЦУ.

Недопрацювання України. Наше законодавство про трансфертне ціноутворення скопійоване з російського, яким було зручно зловживати. На цьому акцентує увагу праця «Трансфертне ціноутворення: український варіант» (2014) (автори О.В. Жукова та інші). Якщо раніше більшість операцій проводились за схемою «Україна – офшор», то в нових умовах до схеми додається посередник – «неофшорний нерезидент» (с.124). Пункт 39.5.3.1 Податкового кодексу України досі дозволяє використовувати будь-які відкриті інформаційні джерела для визначення «справедливих» цін за продану сировину. «Фінансуємо свій Інтернет-портал та/або журналістів, які даватимуть необхідні ціни в потрібний час», – такі поради дає книга (с.123). Описаний спосіб дозволяв корпораціям занижувати вартість експортованої продукції, адже вони могли обґрунтовувати продаж руди чи пшениці за копійки (якщо податківці на це закриють очі).

Разом з тим ми маємо і свої специфічні проблеми. Брак фінансової прозорості в Україні констатовано в дослідженні Глобального форуму з прозорості при ОЕСР за 2016 рік.

Звітність загалом відповідає міжнародним стандартам, окрім інформації стосовно:
1) власників акцій, випущених до 2006 року;
2) деяких іноземних компаній;
3) іноземних трастів, які мають українців-довірчих власників чи адмініструються з України.

Також у нас не діє general anti-avoidance rule (GAAR) – положення, згідно з яким широке коло дій корпорацій має тлумачитись як зловживання перевагами угод про УПО. Така собі «презумпція неправоти офшорних компаній», яка, до речі, у нас відсутня.

Вищезазначений звіт ОЕСР виділяє низку недоліків угод про уникнення подвійного оподаткування. Особливо це стосується Угоди про УПО зі Швейцарією від 2002 року. Вона дозволяє обмін інформацією лише щодо визначених у ній зборів і не стосується стягнення Україною внутрішніх податків. При цьому джерелом інформації може бути лише інформація, що вже наявна у компетентних органів Швейцарії (вони не повинні надавати дані, що потребуватимуть додаткових запитів). Угода про УПО зі Швейцарією забороняє обмін інформацією, якщо вона становить банківську таємницю (такого обмеження не містить Угода між РФ і Швейцарією). Забороняється розкривати інформацію іншим суб’єктам, окрім як податковій службі. Прокуратура та інші органи влади, таким чином, позбавляються права отримати необхідні відомості (схожа прогалина і в Угоді з Нідерландами).

Фактично, прикриваючись банківською таємницею українські олігархи могли ефективно захищатись у Швейцарії від претензій української держави. Відзначимо, що існуючі в ЄС настанови дають чітку вказівку: не відповідаючі мінімальним стандартам угоди мають бути розірвані чи переглянуті. На щастя, ситуація може покращитись через підписання швейцарцями Багатосторонньої конвенції ОЕСР.

Положення окремих конвенцій, укладених Росією, виглядають краще. Максимальна ставка оподаткування дивідендів в російській угоді з Австрією – 15%, що на 5% вище, ніж в угоді між Україною та Австрією. Аналогічна ситуація з угодою з Нідерландами.

ОЕСР підкреслює, що Україна не підписала жодної Угоди про обмін податковою інформацією (TIEA). Їх рекомендується укладати, з країнами, з якими нема Угод про УПО (у Росії схожа ситуація). Усі розвинені країни мають щонайменше 10 угод з іншими країнами. Найбільше їх мають Норвегія (36), Швеція (36) і Данія (37). Втім, нашій владі досвід скандинавських країн є малоцікавим.

Додамо, що адресатом рекомендацій ОЕСР є або члени Організації або бідні країни, які викликають занепокоєння. Якщо казати про приклад держав, на які варто орієнтуватися, то хочеться з згадати Норвегію: їй з 2011 року практично нема куди розвиватись, адже там вже досягнуто належний рівень прозорості у фінансових питаннях. Прогрес в Україні під тиском ОЕСР все ж таки відбувається, але незначний. Україна дійсно зробила великий крок у плані забезпеченні прозорості реєстрів (у т.ч. стосовно кінцевих бенефіціарів), але неможливість отримати інформацію про статки наших співвітчизників за кордоном зводить реформи нанівець.

Росіяни вириваються вперед. За оцінками ОЕСР, Росія належить до країн, де правова система значною мірою відповідає вимогам. Ймовірно, після завершення аналізу нашого законодавства у цій групі опиниться й Україна. Разом з тим, Росія впроваджує зміни, які наш президент поки лише обіцяє.

Вже незабаром в Росії почнуть діяти правила КІК та інші положення плану BEPS. Російські юристи вже радять бізнесменам у якості захисту від наступу репресивного законодавства… переїхати в Україну. Тому не виключено, що зв’язки між нашими країнами знову посиляться.

Також Росія приєдналась до Конвенції про автоматичний обмін податковою інформацією (CRS). Він має розпочатись з вересня 2018 р. Конвенцію підписали понад 100 країн, включаючи екзотичні офшори. Гірка правда у тому, що ми опиняємось серед аутсайдерів. Навіть найзатятіша офшорна острівна країна Трінідад і Тобаго і та не втрималась під тиском світового істеблішменту…

Не слід забувати і те, що Росія ще на початку 2000-их підняла питання трансфертного ціноутворення у справі «ЮКОС». Схожі звинувачення у зловживанні «законними» податковими пільгами озвучує нині Єврокомісія відносно Apple.

Непомічені висновки. Звернімо увагу й на те, що дослідження НБЕД про Росію вказує на те, що тут соціальна нерівність зростала швидше, аніж в регульованому Китаї (котрий все ж названо «екс-комуністичним»). Пояснюється це, зокрема, наявністю у Китаї прогресивної ставки оподаткування (до 45%). Радянська епоха теж згадується більш ніж компліментарно: після Другої світової достаток росіян наблизився до 65% у порівнянні із Західною Європою. Це сталося завдяки стратегії модернізації після Жовтневої революції, що включала швидку індустріалізацію та масові інвестиції в освіту. Лише революція змусила західні еліти впровадити зміни, які вони відмовлялись провести до Першої світової війни (принагідно у дослідженні сказано, що нерегульований вільний ринок веде до хаосу). Певну роль грає і фактор чистого суспільного багатства. Внаслідок масової приватизації державні компанії РФ виробляють 20% національного багатства (у Китаї – 30%).

У намаганні слідувати передовому західному досвіду Росія надто перейняла ринкову ідеологію й опинилась на узбіччі прогресу. Тому спроба наздогнати сусіда у впровадженні ліберальних реформ лише наблизить нас до згаданих у звіті показників нерівності.

Оприлюднені факти можуть розвіяти поширену ілюзію про зручну правову систему для підприємців, яка зупинить відтік капіталу. Так-от, в Росії, за методологією Світового банку, вести бізнес простіше. Зокрема, цьому ніби сприяє досконалість правосуддя і податкової системи. Але це не зупиняє капітал від втечі до офшорів… До речі, в США інвестклімат ще краще, але масштаби витоку капіталу там ще більші. І наш, і зарубіжний бізнес часто посилається на відсутність гарантій права власності, обґрунтовуючи своє право на офшори. Але чомусь виводить капітали до країн, що посідають гірші позиції в рейтингу Doing Business на кшталт Белізу (112). Якщо бізнес й надалі виводитиме кошти, то про покращення регуляторного поля годі й мріяти.

На жаль, створення Зони вільної торгівлі з ЄС змусило розглядати офшори мало не як засіб підвищення конкурентоспроможності наших виробників. Парадоксально, але рішення про списання частини боргу МВФ нашими олігархами було сприйнято як сигнал, що податки для наповнення казни можна не платити. Іноді здається, що МВФ зацікавлений у деофшоризації більше за наших правителів. Однак вірити у щирість їхніх намірів важко. І йдеться не про окремий випадок України. За міжнародними оцінками, сума виведених країнами Третього світу коштів усемеро переважає суму виділених на розвиток коштів. У нас надання кредитів МВФ теж за деякими даними співпадало зі збільшенням виведення капіталів в офшори. Багаті країни дбають про свій інтерес, поки, звісно, бідні сплачують борги. Тому не треба сподіватися, що МВФ послідовно добиватиметься впровадження антиофшорних правил в Україні.

Гра на пониження. То чи дожене Україна Росію у плані офшоризації? Безумовно, після санкцій, накладених у зв’язку з анексією Криму, російський бізнес відреагував пришвидшенням виводу капіталів. Однак путінська влада оговталась і прийняла рішення про посилення контролю (нехай і показово). Не виключено, що ці запобіжники стримають відверте виснаження країни. Видається, що Росія усвідомлює важливість ресурсів в умовах війни. А ось правлячий клас України – ні.

Якби масштаб нашої економіки був порівнянним з російським, то невідомо, де б виводили більше. Глибоко у нашій підсвідомості жевріє надія, що офшори доб’ють Росію швидше, аніж понівечена офшорами Україна. Лишається чекати, поки жадібність російської олігархії зруйнує систему остаточно… Або ж треба прокинутися від ілюзій та розв’язати справжню боротьбу з офшорами, отримавши ресурси на безпеку й соціальний захист.

 

Віталій ДУДІН,
«Соціальний рух»

Залишити підпис за реєстрацію партії