Блокування депутатом Володимиром Цабалем ініціативи по збільшенню винагороди для військових сколихнуло українське суспільство. З метою наблизити перемогу над російським агресором парламент проголосував за законопроект № 8312, що суттєво посилює стимули до військової служби. Ним передбачено закріпити на рівні закону гарантію на отримання в умовах воєнного стану додаткової винагороди в 30 000 гривень військовослужбовцями, навіть якщо вони не беруть участі в бойових діях. Проте підписання закону Главою держави було заблоковане вже згаданим депутатом, обраним від партії “Голос”, шляхом подання постанови № 8312-П про скасування результатів голосування. На переконання депутата, цим він ледь не врятував країну від кризи, адже, на його думку, нові гарантії не були підкріплені бюджетними коштами й могли викликати нерозуміння з боку МВФ.
У соцмережах пролунали різні оцінки цього кроку. Можна вбачати у ньому і неповагу до військових, і зловживання депутатськими повноваженнями… Але чи можна вчинок депутата вважати випадковим? Насправді, він зумовлений тенденцією до правого популізму, що утвердилася в українській політиці. Розглянемо, як змінювався обсяг соціальних гарантій військовослужбовців та на що вказує скандал навколо спроби посилити статус військових.
Як змінювалися виплати військовослужбовцям у період воєнного стану?
Хронологія стрімких законодавчих змін у питанні грошового забезпечення військовослужбовців свідчить, що держава поступово звужувала обсяг зобов’язань.
28.02.2022 р., негайно після повномасштабного вторгнення, Уряд ухвалив постанову № 168. У пункті 1 вказується, щоб на період дії воєнного стану військовослужбовцям різних формувань виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно. Виплата такої додаткової винагороди здійснювалась на підставі наказів командирів (начальників).
01.07.2022 р. парламент ухвалив т.зв. Закон щодо оптимізації трудових відносин № 2352, що спричинив погіршення матеріального становища значної частини військовослужбовців та їх сімей. Цей закон вилучив із статті 119 Кодексу законів про працю України право найманих працівників, що вступили на військову службу, на збереження середнього заробітку за місцем роботи. «Соціальний рух» критикував цей антисоціальний крок і наголошував на неприпустимості позбавлення заробітку тих осіб, які були призвані до ЗСУ до набрання законом чинності (19.07.2022). Однак Міністерство економіки зайняло протилежну позицію, посилаючись на те, що грошове забезпечення військових у цілому в умовах воєнного стану зросло. Керуючись міністерським роз’ясненням, суди відхилили масу позовів мобілізованих працівників. Тим часом описані урядовцями “компенсуючі” гарантії почали зникати.
07.07.2022 р. Кабмін ухвалив постанову № 793, що внесла зміни до згаданої постанови № 168. Військовослужбовцям вже належала не “додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно”, а “додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць”. Окрім того, порядок та умови виплати додаткової винагороди відтепер могли визначатися керівниками відповідних міністерств та державних органів. Розмір винагороди міг суттєво варіюватися, а управлінці отримали право в ручному порядку змінювати окремі параметри.
25.01.2023 р. Міноборони видало Наказ № 44, внісши зміни до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам. Акт було доповнено новим розділом «XXXIV. Виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану». За змістом пункту 2 вказаного розділу, додаткова винагорода в 30000 грн виплачується військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями). Відповідний пункт містить перелік обставин, за яких виконання завдань надає право на отримання окресленої додаткової винагороди.
10.04.2023 р. парламентом було ухвалено проект Закону про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення правового регулювання питань, пов’язаних із здійсненням заходів правового режиму воєнного стану № 8312 з урахуванням поправки № 48. Нею передбачалося доповнити ст. 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» частиною другою наступного змісту: на період дії воєнного стану військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, поліцейським щомісячно виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень незалежно від покладених на таких осіб завдань чи районів проходження служби. Сприятливі умови виплати “тридцятки” тепер мали бути захищені законом.
11.04.2023 р. депутат В.Цабаль зареєстрував проект постанови № 8312-П. Як зазначалося у пояснювальній записці, ухвалений 10 квітня закон належить скасувати, адже законопроект з супровідними документами було роздано за три дні, а не за 10 днів до голосування. Видається, що такі претензії є чистою формальністю й ігнорують реалії воєнного стану. При цьому не було виявлено жодних фактів, які би свідчили про порушення демократичних процедур при волевиявленні.
Які ж справжні причини блокування законопроекту № 8312?
Вже скоро стало ясно, що за словами про порушення регламенту ховаються міркування політичного плану. Володимир Цабаль зазначив у коментарі, що його турбує відсутність коштів на доплати військовим. Цікаво, що така позиція співпадає з думкою провідного діяча фракції “Слуга народу” й очільника фінансового комітету парламенту Данила Гетманцева. У розвиток теми В.Цабаль навіть заявив, що заблокована законодавча ініціатива… порушує зобов’язання України перед МВФ. Що ж, не вперше наші еліти згадують інтерес кредиторів для пояснення, чому український народ не заслуговує жити добре.
Ухвалення законопроекту № 8312 мало полегшити втому суспільства від регулярних урізань, які посягають вже навіть на добробут захисників України. Але у владі є реакційно налаштовані сили (виразником яких і став Цабаль), що прагнуть зберегти звичний курс на обмеження соціальних видатків задля процвітання капіталу.
Справжня причина нападок на забезпечення військових — це олігархічний капіталізм, який не зазнав жодних змін у період воєнного стану. В рамках цієї системи держава не контролює економічні процеси, закономірним наслідком чого є постійний дефіцит бюджету. Олігархи максимізують прибутки, нічого не віддаючи взамін, а на населенні лежить тягар фінансування суспільно-важливих потреб (освіти, медицини, оборони).
Якщо вже казати про пильну увагу МВФ, то Фонд, серед іншого, акцентує увагу на проблемі бідності (вона зросла з 5,5% до 24,1% у 2022 р.). Високі зарплати військових означають, що все більш коштів опиняться у кишенях простих громадян, а не будуть розкрадені й виведені до офшорів. Саме це є найпростішим шляхом активізації купівельної спроможності й виходу з кризи. Проте не всім депутатам це очевидно.
То хто ж такий депутат Цабаль?
До приходу в парламент В.Цабаль працював у низці транснаціональних корпорацій. Він є одним зі співавторів скандального антитрудового законопроекту № 5371, а також просував ідею скасування надбавок для вчителів. У стінах сесійної зали він голосував за інші законопроекти, спрямовані на звуження прав працівників (№№ 5388, 7251) та безробітних (№ 6067).
Уявлення про погляди депутата на сферу фінансів надають його пропозиції щодо подолання “коронакризи”, пройняті вірою у вільний ринок, а не турботою про людей. Вимагаючи лібералізацію для інвесторів, пан Володимир пропонував ”затягнути паски” бюджетникам. Та ледь не найбільше його лякала ідея підвищення зарплат.
Як захисник бізнесу, В.Цабаль розуміє, що збільшення видатків Держбюджету на зарплати (у т.ч. для військових) може стати виправданням для збільшення ролі держави в економіці. Власне, історія свідчить, що успішна політика в умовах воєн включала посилення регулювання, централізації та планування в економічній сфері.
Якою має бути політика стосовно забезпечення військових?
В умовах пануючого дискурсу високі зарплати розглядаються мало не як ризик для стабільності. Проте насправді прагнення зекономити на військових може послабити і оборону, і економіку. Якщо підходити до вирішення цього питання з позицій соціальної держави, то політика мала би базуватися на неприпустимості урізань для оборонців з одночасним втручанням держави в економіку з метою мобілізації ресурсів. Ці пріоритети слідують з Основного Закону, що підтверджують наступні рішення Конституційного Суду України (КСУ):
- заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту осіб, що перебувають на службі в ЗСУ, у зв’язку з економічною доцільністю не можуть бути скасовані чи звужені (Рішення КСУ від 20.12.2016 № 7-рп/2016);
- захист суверенітету і територіальної цілісності України є найважливішими функціями держави згідно ст. 17 Конституції, а надання пільг учасникам війни як особам, що реалізували ці функції, не має обумовлюватися відсутністю фінансових можливостей держави (Рішення КСУ від 18.12.2018 № 12-р/2018);
- згідно ст. 13 Конституції, держава має застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян (Рішення КСУ від 17.03.2005 № 1-рп/2005).
Враховуючи усі ризики й складнощі служби, українські вояки не повинні отримувати менше 1000 євро за місяць служби. Замість повторення мантри про бюджетний дефіцит, влада мала б впроваджувати соціально-орієнтовану фіскальну політику: конфіскувати майно мільярдерів, впровадити прогресивне оподаткування доходів і націоналізувати стратегічні галузі під контролем працюючих. Усе це спроможне збільшити доходи бюджету й зменшить тягар з суспільства.
Прикро, що тоді, коли Україна потребує ресурсів у небачених обсягах, уряд все більше говорить про дерегуляцію, ніж про свою спроможність правильно організувати економічні процеси за законами воєнного часу. Це закономірно викликає соціальне невдоволення, що може набрати загрозливих проявів. Окремі представники правлячого класу як-от пан Цабаль намагаються за будь-яку ціну зберегти курс на жорстку економію. Втім, ніщо не зможе стримати бажання народу України жити краще – ані російські окупанти, ані лицемірні неоліберали. У період війни економіка повинна забезпечувати суспільні потреби, а будь-які спроби врятувати непрацюючу систему мають рішуче засуджуватися.
Віталій ДУДІН,
к.ю.н, «Соціальний рух»
