На минулому тижні прем’єр Денис Шмигаль зробив зізнання: проблема недофінансування Пенсійного фонду України загострюється. Через 15 років платити пенсії не буде з чого. Політик звинувачує у цьому демографічні тенденції: збільшення кількості осіб старших вікових груп. Відзначимо, що зростання частки літніх людей відбувається в усіх країнах Європи, але саме по собі це не зумовлює соціальну кризу. Загрозливі наслідки провокує усунення держави зі сфери економіки, адже ідеї вільного ринку в чистому вигляді призводять до нерівності й несправедливості. Держави, які неспроможні протистояти стихії капіталізму, стають аутсайдерами. Пан Шмигаль пропонує навіть не розглядати перспективу підвищення податків для корпорацій удвічі. Так, це дійсно важко уявити в умовах, коли ставленники корпорацій знаходяться при владі.

Проте біда не лише з наповненням Пенсійного фонду України. Постає проблема із виконанням соціальних зобов’язань держави перед громадянином взагалі:

- ріжуться соціальні видатки у Державному бюджеті на 2021 рік. Зокрема, буде зменшено обсяг коштів, що виділяються на субсидії;

- дефіцитним є Фонд соціального страхування України. Це пов’язують зі зниженням податкових надходжень і різким збільшення витрат на лікарняні торік;

- прогнозується дефіцит Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття. Його доходи знизились через зменшення надходжень від ЄСВ на фоні пандемії.

Заяви прем’єри навряд чи здивують людей, які слідкували урядовою політикою і статистикою. Загрози для системи соціального забезпечення, зумовлені неоліберальною політикою, можна поділити на такі блоки:

 1)      Зниження надходжень до соціальних фондів після лібералізації податкової системи. Урізання єдиного соціального внеску в 2015 році з 38% до 22% призвело до збільшення дефіциту ПФУ і ФСС. До цієї радикальної реформи дефіцитним був лише пенсійний фонд. На жаль, з моменту послаблень компенсатори втрат не були знайдені. Лібералізація не підштовхнула підприємців виходити з тіні. Ставка ЄСВ знизилась для всіх підприємців – і малих, і великих, що навряд чи було справедливо. Податки на розкіш так і не було запроваджено.

2)     Державний бюджет не наповнюється прибутками приватних і державних підприємств. Сотні мільярдів гривень йдуть з Держбюджету на ліквідацію дефіциту ПФУ, хоча робити це стає дедалі важче. Приблизно 1 млрд доларів США держава продовжує втрачати через офшори аграрних і залізорудних експортерів. Ці кошти мали бути сплачені приватними підприємствами до казни у якості податку на прибуток. Державні підприємства не приносять вигоди, яка очікувалась. Реформа корпоративного управління, яка полягає у виведенні держкомпаній з-під політичного впливу (!) державних органів, дала суперечливі результати. На хвилі підвищення тарифів на газ для населення прибутковість показав «Нафтогаз», проте водночас лунають заяви, що рішеннями керівників було спричинено збитки на суму 75 млрд грн. Очевидно те, що мільйони йдуть на захмарні зарплати менеджерів цих компаній. Окрім того, політики вважають, що все більша частина прибутків має залишатися у розпорядженні компаній, а не йти у казну (для держкомпаній зменшено розмір відрахувань прибутку до 80%). За таких умов стає актуальним гасло ре-націоналізації: повернення державних компаній під повноцінний контроль держави.

3)  Зменшення числа застрахованих осіб через послаблення державного контролю. Кількість застрахованих осіб в Україні становила в липні 2019 р. 13,6 млн осіб, після чого почала стрімко зменшуватися і вже в квітні 2020 р. становила 12,7 млн осіб. Падіння кількості застрахованих розпочалося ще до пандемії й може бути пов’язане з популістичними обіцянками нової влади знизити контроль за бізнесом. Держпраці було підпорядковане Міністерству розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, яка покликане захищати інвесторів. На початку 2020 року розмір штрафів було зменшено втричі, а певні категорії роботодавців взагалі притягаються до відповідальності у вигляді попередження. Навіть роботодавці визнають, що неоформляти працівників стало економічно вигідно. Законодавство про перевірки з питань виявлення неоформлених працівників є нестабільним: порядок неодноразово переглядався і навіть оскаржувався в суді. Через поганий стан охорони праці все більше осіб вибувають з ринку праці тимчасово або на тривалий період. Зокрема, у 2017-2019 рр. зростала смертність на виробництві. Рівень травматизму у 2020 році зменшився, хоча це можна пояснити і спадом промисловості, і певними статистичними новаціями. На думку експертів, приблизно половина нещасних випадків приховується.

4) Падіння промисловості. Розпочавши тонути майже рік тому за каденції міністра Тимофія Милованова, українська промисловість дісталася дна на фоні карантину. З початку року промислове виробництво впало на 7,4%. У серпні 2020 р. кількість працюючих у порівнянні з серпнем 2019 р. скоротилася найбільше серед усіх видів економічної діяльності (майже на 80 тис. працівників). Це є закономірним наслідком знищення відмови від програм державної підтримки науковомістких галузей в економіці та асиметричних поступок у торгівлі з ЄС. Розвиваються лише сировинні сектори народного господарства, які дають прибутки нашим олігархам. Протекціонізм вимагає значних коштів, але вони йдуть на інші цілі: лише цього року держава повинна сплатити $480 млн у якості боргу перед МВФ.

5)      Непопулярні реформи спонукають до еміграції. Болючі реформи посилили скептичні настрої серед населення. Підвищення пенсійного віку не було адекватним зростанню тривалості життя, тому не могло виглядати справедливо. Через це чимало людей вирішили виїхати за кордон. Наступні кроки по звуженню пенсійних прав не принесуть суттєвої економії в близькій перспективі, зате спонукають до масового від’їзду. Враховуючи, що Україна не спрощує процедуру залучення мігрантів з інших республік, то кількість офіційно-зайнятих буде зменшуватися. У 2017 року, коли ухвалювалась чергова пенсійна реформа, ми звертали увагу на те, що вона не вирішує наявних проблем. Кризові явища у соціально-трудовій сфері закладали вибухівку під публічні фінанси. Прогнози щодо тенденцій справдилися й навіть перевершили очікування (див. пункт 3 стосовно прихованих трудових відносин і вибуття людей з ринку праці через травми/хвороби).

Покращити становище можна за рахунок корпорацій, а не народу. Україна має можливість впровадити соціалістичний курс. Потрібно:
1)      Збільшувати податки на фонд оплати праці й запроваджувати прогресивний податок на супердоходи.
2)      Наповнювати бюджет шляхом повернення державі прибуткових підприємств та закриття офшорних лазівок.
3)      Посилювати інспекції праці й збільшувати штрафи за приховування трудових відносин.
4)      Припиняти згубну пенсійну й медичну реформу, які стимулюють еміграцію.
5)      Списати боргів перед МВФ і спрямувати кошти на підтримку перспективних галузей промисловості.

Якщо не змінити курс, то влада перейде до нового наступу на наші права. Неоліберальні реформи будуть спрямовані у сфері пенсій на таке:

1)      Впровадження накопичувальної пенсійної системи без гарантій збереження доходів.
2)      Підвищення пенсійного віку для всіх працюючих.
3)      Скасування пільгових умов виходу на пенсію для шахтарів та інших професій.
4)      Перекладання з роботодавця на працівника функції податкового агента,
5)      Скасування соціальних внесків під приводом детінізації.