Чи закінчаться знущання над героями інфраструктури у 2026-му?

Зима-2026 виявилася важчою, ніж можна було уявити. Постійні ворожі атаки перетворили життя мільйонів людей в Україні на холодний і темний кошмар. На цьому тлі робота всіх, кого кличуть працівниками критичної інфраструктури, стала дуже помітною. Прихід аварійних бригад викликає в людей радість, у новинах описують їх подвиги, а політики висловлюють їм подяку. Але цю картину псує жорстока реальність: ці героїчні робітники все ще лишаються соціально незахищеними у випадку каліцтва від російських ракет.

Держава у величезному боргу перед українським робітництвом через невиконання Закону № 2980, якому у березні виповниться три роки і який обіцяв підвищені виплати залізничникам, енергетикам і комунальникам у разі травмування агресором. Поточний момент спонукає говорити про їх проблеми як ніколи гучно, поки увага до їх подвигу не згасла. Суть проблеми незмінна: понад 60% заяв відхиляються органами Пенсійного фонду України, бо атаковані ворогом об’єкти критичної інфраструктури у суворо-бюрократичному сенсі такими не є.

Як багато людей скористалися обіцяною одноразовою грошовою допомогою за період воєнного стану? Чи вдається людям відстояти правоту у суді? Які законодавчі зміни можуть зробити механізм дієвішим? Дізнайтеся про це у матеріалі від «Соціального руху».

Кількарічний шлях від замовчування до діалогу

Питання виконання цього закону стало для нас ключовим з перших випадків відмов у виплатах. У серпні 2024 року вийшла стаття, де на основі відповідей ПФУ констатувалося: виділені у бюджеті гроші не йдуть до скривавлених рук робітників. Найбільший травматичний досвід пережили сім’ї, яких чиновники позбавили права на виплату навіть у разі втрати рідних. Сотні заявників навіть уявити не могли, що у розпал повномасштабної війни органи соцзахисту відмовлятимуть у призначенні допомоги, бо атаковані підприємства не числилися в Реєстрі об’єктів критичної інфраструктури на момент «прильоту». Порядок призначення виплат вражав непередбачуваністю: здогадуючись про належність певного виробництва до секторів критичної інфраструктури, заявники не могли до отримання відповіді на запит ПФУ знати реальний статус об’єкту.

Ця стаття поклала край замовчуванню проблеми і на зв’язок з нами вийшли десятки постраждалих. Стало ясно, що проблема масова, а влада має реагувати негайно. Вже у жовтні 2024 року, коли народне обурення конвертувалося у перші судові оскарження відмов ПФУ, міністерка соцполітики Оксана Жолнович ініціювала зміну порядку виплат, дозволивши призначати їх і тоді, коли статус ОКІ було присвоєно вже після збройного нападу. Ситуація покращилася, але не дуже – в Україні функціонує маса підприємств, які стають цілями ворога, але в силу бюрократії не можуть набути статус критичності (передусім, мова про залізницю). Наша ГО допомагала робітникам добитися належного – готувалися позови до судів, скарги до омбудсмена і звернення до міністерств. Однак ці дії мали частковий успіх через недосконале законодавство, яке уможливлювало зловживання ПФУ.

Вже у квітні 2025 року «Соціальним рухом» було організовано СОЦФОРУМ «Захист працівників критичної інфрастуктури в умовах війни», яка об’єднала профспілкові, експертні та активістські кола. Відверте обговорення проблем у діалозі з нардепом Павлом Фроловим, автором Закону № 2980, проклало шлях до системних змін. У подальшому відбулася серія зустрічей у парламенті про те, як зробити механізм виплат більш справедливим.

Дієвий на 19%: яка ситуація з реалізацією Закону № 2980 тепер?

Ситуація з виплатами по Закону № 2980 можна назвати складною, але контрольованою – тепер органи ПФУ надають на запити узагальнену статистику по всім регіонам. Напевно, це стало чи не єдиною переміною за каденції нового міністра Дениса Улютіна. У таблиці за 01.01.2026 картина виглядала невтішно: було задоволено лише 37,4% заяв або 169 із 452 заяв, поданих на підставі Закону № 2980. Найчастіше заяви подавалися саме у зв’язку з випадаками травмувань на критичній інфраструктурі. Зокрема, було призначено виплати по 130 заявам, які подавалися робітниками ОКІ або членами їх родин. Тоді як у 60% випадків заяви таких осіб відхилялися.

Звичайчно ж, саме непідтвердження статусу ОКІ домінувало серед підстав відхилення заяв – на цій підставі вони відхилялися у 78% або у 221 із 283 випадків. Лише кожна п’ята заява відхилялася з інших підстав (відсутність акту розслідування нещасного випадку за формою Н-1, відсутність зв’язку ушкодження з військовою агресією та ненадання документів про інвалідність тощо).

Разом з тим, нараховувалося і 2 випадки, коли відмова мотивувалася спливом 3-річного строку, протягом якого особа мала скористатися правом за Законом № 2980. Одна з цих історій – про Анатолія Бабічева, провідника зі статусом «Національна легенда України», який втратив дружину.

Іноді шляхом подачі скарг до Уповноваженого з прав людини Дмитра Лубінця вдавалося переглянути найабсурдніші відмови, як-от через невизнання родинних зв’язків. Це стосувалося низки людей із Запоріжжя, які втратили рідних від обстрілу оборонного підприємства у Запоріжжі.

Але загалом Закон № 2980 не став дієвим інструментом підтримки. До цього висновку наштовхує критично низький показник використання коштів: торік було здійснено фінансування на суму 93,2 млн грн (19%), хоча у Держбюджеті-2025 передбачалося понад 480,2 млн грн на ці цілі.

Такі цифри засмучують на тлі масштабних убивств робітників рашистами. Лише торік від РФ постраждала 1101 особа на роботі (220 смертельно). Цей показник є найвищим за весь час Великої війни і на 95 людей перевищує  число постраждалих у 2024 р. Усього за час вторгнення ушкоджень від РФ безпосередньо при виконанні трудових обов’язків зазнали 2 968 осіб, з яких 857 осіб загинули. Якщо припустити, що половина травмованих могла належати до галузей критичної інфраструктури, то Закон № 2980 допоміг менше ніж 9% тих людей, які потенційно могли ним скористатися.

Масова боротьба у судах і галюцинації на службі ПФУ

За нашими даними, кожна четверта відмова ПФУ через непідтвердження статусу ОКІ, оскаржується у суді. Станом на зараз нараховується 53 справи, в яких позивачі намагаються довести на підставі Переліку № 1109, що потерпілі були працівниками ОКІ, а відмова незаконна. До честі «Соціального руху», 12 із 53 позовів було підготовлено нашою командою (по 4-х справах вже є позитивні рішення).

У більшості випадків (у 36 справах) суди стали на бік позивачів. Попри відсутність правових висновків Верховного Суду з цього питання, суди загалом притримуються єдиних і логічних підходів: внесення відомостей щодо ОКІ до Реєстру – це обов`язок держави в особі її виконавчих органів, а їх бездіяльність не може слугувати підставою для позбавлення позивачів права на грошову допомогу (рішення Чернігівського ОАС від 24.12.2025 у справі № 620/12470/25).

Серед галузей, до яких належать підприємства, які органи ПФУ не визнавали ОКІ, переважають: Енергетика (електроенергетика, вугільна та газова промисловість) – 21 позов; Транспорт (залізниця, морські порти) – 19 позовів; Медицина – 3 позови. Моніторинг справ по Закону 2980 доступний за посиланням.

14 рішень на користь позивачів набрали законної сили, але… досі не виконані органами ПФУ. У Фонді визнають проблему невиконання рішень суду, але посилаються на брак бюджетних асигнувань. Виглядає дивно: кошти у Держбюджеті на виплату допомог наявні, але ось виконання рішень судів здійснюється за окремою програмою, на яку завжди не вистачає коштів.

Вражають хитрощі, якими посадовці, прикривають небажання платити відсуджене. Вони подають сповнені ШІ-галюцинаціями скарги до Верховного Суду або кажуть, що призначити допомогу перешкоджає інтерфейс порталу ПФУ. З огляду на ці ганебні факти, СР вимагає від керівництва Фонду оцінити компетентність очільників управлінь у Вінницькій, Житомирській та Миколаївській областях.

Довгоочікувана розв’язка

Чи є шанс на те, що людей, які настраждалися від окупантів, перестануть ганяти по кабінетам і судам? Таку надію на розв’язання частини проблем із Законом № 2980 дає законопроєкт № 14303 від 15.12.2025, зареєстрований народним депутатом України П. Фроловим. Він спрямований на усунення бар’єрів, які знижують ефективність закону.

19 січня ц.р. профільний Комітет підтримав його ухвалення за основу та в цілому (попри зауваження Мінфіну та ПФУ, які дбають не про зранених людей, а про гіпотетичні видатки Держбюджету).

Вказаним законопроєктом пропонується:

– розширити коло осіб, які мають право на одноразову грошову допомогу за шкоду життю та здоров’ю, завдану працівникам об’єктів критичної інфраструктури, державним службовцям, включивши до нього працівників операторів критичної інфраструктури, їх філій і представництв та/або осіб, постраждалих на об’єктах критичної інфраструктури;

– включити до переліку членів сім’ї також повнолітніх працездатних дітей, які навчаються, до досягнення ними 23 років;

– продовжити строк реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги на період дії воєнного стану та три роки після його припинення або скасування.

Принципово те, що у разі травмування на критичній інфраструктурі потрібно буде встановити, що постраждалий працівник перебував у трудових відносинах з оператором критичної інфраструктури. Ним є юридична особа будь-якої форми власності та/або фізична особа – підприємець, що на правах власності, оренди або на інших законних підставах здійснює управління об’єктом критичної інфраструктури та відповідає за його поточне функціонування. До прикладу, АТ «Укрзалізниця» як єдина юридична особа має визнаватися оператором КІ, тоді як поняття ОКІ може трактуватися вузько як індивідуально визначене майно (споруда чи устаткування) за певною адресою місцезнаходження.

ГО «Соціальний рух» вимагає найшвидшого ухвалення цього законопроєкту. Щоправда, застереження викликає питання, чи не будуть бюрократи з ПФУ у кожному конкретному випадку піддавати сумніву належність підприємства, де стався нещасний випадок, до операторів критичної інфраструктури, оскільки порядок набуття такого статусу законодавством не врегульовано. Також не зрозуміло, навіщо залишати прив’язку до ОКІ (відтак, і до Реєстру) для сторонніх працівників, які травмувалися на таких об’єктах (мова йде про охоронців або виконавців ремонтних робіт).

Але, на нашу думку, вже сама поява навіть такого законодавчого акту є великою перемогою громадськості і всіх небайдужих, які зробили проблемою видимою!

Висновки і перспективи

Хочеться вірити, що законопроєкт № 14303 стане законом і багато родин працівників ОКІ відчують не лише моральну підтримку, а й справжню турботу держави. Однак для найповнішого втілення закладеної в ньому ідеї держава має зробити більше.

По-перше, має бути виконано рішення судів на користь осіб, які в судах вже довели свою приналежність до кола працівників ОКІ. Ці люди витратили час і гроші на звернення до системи правосуддя, а принцип верховенства права вимагає безумовної поваги до судової влади.

По-друге, органам ПФУ потрібно звернутися до всіх людей, які вже отримали звичайну страхову виплату (за Законом № 1105), і забезпечити їх право на допомогу по Закону № 2980, яка є значно вищою. Інформування про пільги за Законом № 2980 обізнаності із Законом має стати системним.

По-третє, слід розширити трактування ушкодження здоров’я у зв’язку зі збройною агресією. До таких випадків слід відносити і випадки погіршення стану здоров’я внаслідок полону, смерть від серцево-судинних хвороб під час оголошеної повітряної тривоги і т.д. Лише врахування найширшого кола обставин дозволить усунути шкоду, завдану Росією, і повернути людей до нормального життя.

А головне – працівники критичної інфраструктури повинні стати суб’єктом ухвалення рішень, щоб про їхні інтереси ніхто ніколи не забував. Вони заслужили це право сповна.

Віталій Дудін
«Соціальний Рух»