Нещодавнє призначення Михайла Федорова міністром оборони України є доволі несподіваним кадровим рішенням. Технократ, який прийшов у велику політику як цифровий бізнесмен, тепер очолює ключове міністерство воюючої держави. Це вимагає не лише віри у «цифру», а й серйозної розмови про ризики, які несе такий перехід.
Як все починалося?
Федоров починав політичний шлях як кандидат на виборах 2014 року до ВРУ від радикальної лібертаріанської партії «5.10» під №166 у списках. «5.10» за своєю суттю є антиробітничою та антисоціальною, а її ідеологія прямо анулює здобутки усієї багатовікової історії соціального розвитку української державності. Цю партію було засновано нині покійним Геннадієм Балашовим, якому восени 2021 року було оголошено кримінальну підозру у несплаті податків, а у липні 2025 на Балашова було накладено санкції РНБО. Доєднавшись до команди Зеленського, на посаді міністра цифрової трансформації пан Федоров сформував один із головних символів нинішньої влади – застосунок «Дія» та вектор на найдіджиталізованішу країну у світі. Саме через нього держава дедалі активніше переводила управління, фінансові операції та персональні дані громадян у цифрову площину.
Після початку повномасштабного вторгнення вплив Федорова суттєво зріс. Він став ключовим посередником у перемовинах з Ілоном Маском, що дозволило оперативно отримати Starlink для фронту та прифронтових територій. Для військових це означало відновлення зв’язку та управління в критичні місяці 2022 року. Водночас залежність від приватної інфраструктури іншої держави поступово перетворила технологічну перевагу на стратегічну вразливість для ЗСУ, на яку Україна має обмежений вплив.
Паралельно команда Федорова дедалі активніше залучалася до роботи в оборонному секторі. Проєкти на кшталт «Армії дронів» або застосунку «Армія+» формально належали іншим відомствам, але ключові управлінські рішення ухвалювалися за участі Мінцифри. Саме в межах «Армії дронів» була знайдена корупційна павутина – держава переплатила майже 600 млн гривень при закупівлях безпілотників EVO MAX 4T, а постачальником виступала компанія без профільного досвіду та без проведення відкритого тендеру.
Окремим маркером політики Федорова стала реформа «Дія.Сіті», яка офіційно стартувала у 2022 році як спеціальний правовий і податковий режим для IT-галузі. Попри заявлені цілі детінізації та залучення інвестицій, ця модель викликала масштабну критику з боку самих працівників галузі. За даними опитувань DOU у 2021 році, близько 80% IT-фахівців виступали проти впровадження «Дія.Сіті », аргументуючи це недовірою до держави та страхом втрати трудових прав.
Правовий режим «Дія.Сіті» став першим в Україні прецедентом запровадження такої жахливої корпоративної практики як утримання від конкурентних дій. Для робітників компаній-резидентів «Дія.Сіті» це виражається у неможливості влаштовуватись на нову роботу за фахом протягом строку, який може доходити до 12 місяців.
Гіг-контракти поєднували в собі риси трудових і цивільно-правових відносин, але фактично зменшували соціальні гарантії. Мова йде про:
– слабший захист від звільнення;
– обмежений доступ до оплачуваних відпусток і лікарняних;
– розмивання відповідальності роботодавця.
Режим «Дія.Сіті» виявився провалом і не виконав задачі з приваблення міжнародного капіталу в IT-індустрію України. Замість іменитих світових IT-компаній, новаціями від Федорова скористались різноманітні онлайн-казино, служби доставки та компанії із російсько-білоруським походженням для отримання податкових пільг та бронювання співробітників, а частина доходів з транзакцій «Дії» фактично залишалася у сфері онлайн-гемблінгу.
Закон «Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні», який запровадив режим «Дія.Сіті», прямо порушив щонайменше 7 статей Конституції України, але все одно був прийнятий. Цей закон яскраво продемонстрував абсолютну байдужість Федорова до інтересів працівників IT-індустрії та норм конституційного права держави, народу якої він складав присягу на вірність, заступаючи на посаду міністра. Не буде несподіванкою побачити від нього таку ж байдужість до засників і захисниць України на посаді міністра оборони.
У контексті переходу Федорова до Міністерства оборони ці історії перестають бути лише репутаційними – вони напряму стосуються фінансової прозорості та безпеки військових виплат. Така модель співпраці державного цифрового сервісу з бізнесами, пов’язаними з гральною індустрією, викликає питання щодо прозорості фінансових потоків і контролю за критичною інфраструктурою.
Цифровізація армії без чітких запобіжників несе серйозні ризики. Витоки персональних даних, інформації про військові частини, логістику або оперативні плани в умовах кібератак можуть мати катастрофічні наслідки. Поєднання оборонної сфери з управлінською моделлю «Дія.Сіті» загрожує не лише зниженням рівня захисту військових даних, а й новою хвилею антиробітничих реформ. Це означає подальшу прекаризацію праці, ослаблення соціальних гарантій у стратегічних секторах і підміну безпеки та відповідальності логікою «стартап-держави», яка вже продемонструвала свою вразливість.
«Соціальний рух» закликає закликає громадськість пильно слідкувати за діяльністю новопризначеного міністра оборони. Шлейф історій, пов’язаних із онлайн-казино, бізнесами з російським слідом та корупційними схемами в оборонних закупівлях, не може бути «побічним фоном» для керівника ключового міністерства воюючої країни. Численні скандали, в які потрапляв як сам Федоров, так і його колишній шеф Балашов демонструють, що неприпустимо допускати осіб лібертаріанських поглядів до жодних посад у державі!
Україна переживає один із найскладніших періодів своєї історії, і в таких умовах неприпустимо ставити на чолі управління армією людей, для яких цифровий менеджмент, дерегуляція й комерційна доцільність виявляються важливішими за безпеку, прозорість і соціальну відповідальність. Оборона держави — це не стартап і не експериментальний майданчик, а сфера, де помилка, корупція чи конфлікт інтересів може коштувати багатьох людських життів.