17 липня в Україні вперше з початку російського вторгненння змінилося керівництво Уряду. Але навряд хтось вірить, що Кабінету Міністрів України на чолі з прем’єркою Юлією Свириденко вдасться вирішити найгостріші проблеми сьогодення: брак засобів оборони, примітивізація економіки, знелюднення країни. Багато було сказано про залежність нової прем’єрки від Офісу Президента. Однак хотілося б проаналізувати зміни під соціально-політичним кутом: які ідейні пріоритети мають нові урядовці й чого чекати звичайним людям?

Ще більше капіталізму?

Тон урядовій політиці задаватимуть не просто бюрократи, а фанатичні прихильники нестримного розвитку капіталізму – це щось прямо протилежне меті зберегти країну під час війни, поставивши всі ресурси на службу державі. Юлія Свириденко ймовірно куди рішучіше вижиматиме соки з країни та її народу задля процвітання приватного капіталу:

– її мета – прискорити продаж багатств, якими наділена Україна, а підписання у США Угоди про надра було яскравою увертюрою до цього;

– пані Юлія наполегливо просуватиме новий Трудовий кодекс, який вона розробила як міністерка економіки;

– все більший вплив матимуть вихідці з Київської школи економіки (KSE), яка занадто щедро оцінила її викладання. Торік вона заробила в цій конторі Тимофія Милованова понад 3,103 млн грн, тобто у кількараз більше ніж на основній роботі.

За каденції Юлії Свириденко українська економіка втратила керованість з боку держави і досягла нового рівня залежності від іноземних партнерів. Вона подала як велику перемогу приватизацію титанового гіганта – АТ «Об’єднана гірничо-хімічна компанія», що стратегічно послабило Україну. Вона відповідальна за промисловий спад, колосальний масштаб економічно неактивного населення (12,5 млн осіб), зниження соціальної підтримки безробітних та високий рівень виробничого травматизму (більшість смертей не пов’язана з війною). Наведені показники свідчать про дестабілізацію ринку праці та відверто непривабливі умови роботи. Поглиблює незахищеність працюючих дисфукціональність інспекцій праці, які залишаються недофінансовані та рідко проводять контрольні заходи.

І замість того, аби дати раду цим негараздам на новій посаді, вона зосередиться на безкінечному реформуванні, тобто виконанні зобов’язань перед бізнес-колами. Не дивно, що першим її кроком у новому статусі стало анонсування річного мораторію на перевірки підприємців (уточнимо, що він і так формально діє на період воєнного стану згідно постанови КМУ від 13.03.2022).

Що стосується інших адептів турбо-неолібералізму, то ще цілих два викладачі KSE посіли посади в уряді: Олексій Соболев (міністр економіки, довкілля та сільського господарства України) і Тарас Качка (віце-прем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України). Найбільша загроза суспільним інтересам походить від пана Соболева, який отримує забагато важелів просування інтересів капіталу.

Природа на продаж

«Наша головна мета – скасувати якомога більше регуляцій», – так свою основну місію описував Олексій Соболев, будучи заступником міністра економіки. За його участі діяла т.зв. Міжвідомча робоча група з дерегуляції, яка, за її власним визнанням, провадила консультації щодо скасування тих чи інших правил лише з бізнесом (думка профспілок, на яких вплинуть зміни, їх не цікавить). Він же долучався до розробки Урядового Плану заходів щодо дерегуляції господарської діяльності. Окрім суто карикатурних ідей типу скасування дозволів на зайняття цілительством чи на ведення бізнесу в зоні відчуження, там є і відверто небезпечні як-от спрощення будівництва у природних заповідниках або акваторіях. Чи мріяли б самі протагоністи дерегуляції жити в світі, де бізнес може знехтувати останніми екологічними і соціальними нормами?

Як затятий противник будь-яких перевірок бізнесменів, пан Олексій поховає сподівання на посиленні інспекцій праці. Працівникам не слід навіть сподіватися, що такий політик захоче розширити повноваження Держпраці, аби ця служба могла протидіяти тиранії роботодавців. Нагадаємо, що Єврокомісія низько оцінила євроінтеграційні зусилля України у сфері зайнятості та соціальної політики через відсутність дієвої системи контролю за дотриманням трудових прав. Оскільки міністр прислухається виключно до роботодавців, то ввірена йому галузь трудових відносин ще далі віддалятиметься від європейських стандартів, гідних для наслідування.

Прямо загрожує інтересам стійкого розвитку передача функцій Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів під крило Олексія Соболева. Це призведе до явного підпорядкування природоохоронної політики міркуванням прибутковості. Робиться це напевно з метою реалізації проектів по добуванню корисних копалин компаніями зі США. Саме Міндовкілля визначало політику у сфері користування надрами і скеровувало діяльність Державної служби з питань геології та надрокористування. Таке об’єднання міністерств означатиме зсув до визнання природних багатств і земель товаром. І саме О. Соболев, враховуючи його значний досвід в інвестиційному секторі, є тією людиною, для якого вигоди бізнесу будуть на першому місці. Зрештою, ціла низка екологічних організацій у своїй заяві назвала ці зміни катастрофічними.

Мінімалізація соцстандартів

Окремий біль – це Міністерство соціальної політики, сім’ї та єдності, яке замінить існуюче раніше Мінсоцполітики. Замість начисто позбавленої емпатії Оксани Жолнович, яка за кількістю скандальних висловлювань могла конкурувати навіть з Галиною Третьяковою, керувати соціалкою буде Денис Улютін, який був першим заступником міністра фінансів. Це відомство послідовно опонує будь-якому розширенню соціальної підтримки і притримується курсу на сувору економію. Завдяки пану Улютіну було проштовхнуто Бюджетну декларацію, яка заморозила всі соцстандарти щонайменше на цей рік. Стримування мінімальної зарплати на рівні 8000 грн (або 30% від середньої з/п) стало одним з факторів лякаючого зростання бідності, адже маса людей може дозволити собі все менше товарів через маховик інфляції. Чи дбатиме технократичний прислужник МВФ про долю пенсіонерів, ВПО чи матерів? Не менш важливо і те, що Мінфін та сам Улютін виступали проти наповнення бюджету за рахунок додаткового оподаткування доходів банків.

Вже стало відомо, що Денису Улютіну було доручено провести аудит всіх соціальних допомог, а це передуватиме перегляду виплат у бік їх зменшення. Загрозливим орієнтиром наступних трансформацій може виступати нещодавня фраза нардепа від правлячої партії Дмитра Гуріна про те, що «у ветеранів не має бути жодних пільг».

Слід додати, що особа, яка рухала сумнівні реформи останнього п’ятиріччя нікуди не зникне з Кабміну: Денис Шмигаль очолить чи не найважливіший орган – Міністерство оборони. За легендою, його задачею має бути розбудова елементів воєнної економіки і нарощування постачання зброї. Хоча воєнна економіка за цих умов може бути лише фікцією, бо несумісна з такими явищами, як розпродаж стратегічних активів (ОГХК) чи позбавлення виплат працівників критичної інфраструктури. Після приєднання до МО функціоналу Мінстратегпрому є підстави стверджувати, що сфера оборонпрому, де витрачаються мільярди, стане ще закритішою через централізацію потоків і невміння Шмигаля взаємодіяти з громадськістю.

На нас чекає погіршення рівня життя, ліберальний хаос в економіці і демонтаж соціальних регуляцій, але з куди вищим темпом. Влада продемонструвала невміння робити висновки на провалах: яскравим прикладом є збереження вкрай дратуючих своєю некомпетентністю міністрів освіти й медицини. Попри недофінансування і недолугі експерименти міністри Оксен Лісовий і Віктор Ляшко зберегли свої посади. Найбільше обуреним мають бути саме працюючі у відповідних галузях, бо скандальних чинів залишили у кріслі, проігнорувавши думку медсестер і вчителів…

Змінитися, відвернувши найгірше

У такому випадку Кабмін буде не рушієм розвитку, а лише обслугою еліти. Але у часи війни для влади не може бути іншого блага, аніж благо народу, що несе на собі основний тягар. І лише коли народ побачить при владі людей, занепокоєних його проблемами, народ стане готовим робити ще більше для держави.

Наразі правлячий клас не готовий до різких змін і спроможний тільки нарощувати темп контраверсійних реформ, аби створити видимість результату. В умовах відсутності виборів ніхто не дасть народу впливати на політику, натомість нас чекає боротьба за збереження прав. Громадськості слід вимагати прогресивних змін, а їх відхилення яскраво засвідчить, наскільки марними є сподівання хоч на якісь покращення від змін у персональному складі КМУ. Ті міністри, які найбільше нехтують суспільними інтересами і ведуть елітарний спосіб життя, повинні отримати максимальну увагу в інформаційному полі. Потрібно доводити, що їхня робота (1) сприяє збагаченню окремих осіб; (2) шкодить безпеці й добробуту народу. Чим більше людей усвідомлять невідповідність посадовців масштабам викликів – тим більше шансів на впровадження прогресивної політики у майбутньому, коли відновлення конкурентної демократії стане фактом.

Щоб наблизити проривні зміни заради зміцнення оборони й згуртованості суспільства, нам треба припинити підлаштовуватися до системи олігархічного капіталізму. Орієнтиром таких змін може стати заява-планн «Зберегти країну, а не олігархів». Держава все ще має достатньо важелів, щоб Україна стала справді незалежною і процвітаючою країною.

Віталій ДУДІН,
«Соціальний рух»