1. Всупереч обіцянкам, на підставі закону про воєнний стан будуть обмежено свободу зібрань. Відтак, робітники та робітниці не зможуть захищати свої права. Попри юридичні колізії, ми вважаємо, що введення воєнного стану містить загрози свободі мирних зібрань. Указ Президента передбачає можливість обмеження свободи зібрань, акцій та страйків, проте не вказаний спосіб обмеження. Ст. 8 Закону про правовий режим воєнного стану наділяє правом встановлювати конкретні обмеження свободи зібрань військовому командуванню або військовим адміністраціям (якщо такі створені). Отже, військові можуть такі обмеження встановити, а можуть і не встановити – як вважатимуть за потрібне. Місцеві чиновники не зважатимуть на те, обіцяв Президент України не обмежувати ці права, чи ні. Якщо поліції буде дано антиконституційний наказ розігнати мирну демонстрацію з вимогою виплати зарплатного боргу чи розігнати мирне зібрання, то поліція керуватиметься «загальними міркуваннями», що випливають №9338. Також ми маємо побоювання, що органи влади будуть виходити за визначені межі. Вже є досвід того, як державний апарат виходив за рамки власних законів. Приміром, після оголошення особливого періоду мітинги біля будівлі Адміністрації Президента було заборонено;  навіть прохід повз АП обмежено протягом останніх майже п’яти років. З прийняттям декомунізаційного закону почалась боротьба з усіма соціалістичними символами (включаючи перейменування вулиць, названих на честь осіб, які навіть не були причетні до радянської влади й ніколи не займали посад в СРСР) та організаціями лівого спрямування, а ультраправим стало легше виправдовувати свої постійні напади на лівих, профспілкових активістів та правозахисників в «декомунізаційній» атмосфері. Після прийняття Закону про санкції застосовувались заходи, не передбачені ним (блокування соцмереж).

2. Воєнний стан заморожує вирішення низки соціальних питань. Чимало проблем не вирішуються, допоки громадяни не починають протест. Показовим є приклад з шахтарями західного Донбасу. Парламентом запроваджено обмеження на волевиявлення у регіонах, де існують найвищі борги по заробітним платам. Маємо підстави вважати, що від активних дій будуть вимушені утримуватись по всій території України зі зрозумілих причин. Надходить інформація про перешкоджання антизабудовним протестам в Одесі. Запровадження воєнного стану може прямо торкнутись працівників залізниці, адже там було запроваджено особливий режим функціонування. Акції протесту на робочому місці проти негідних умов праці типу «роботи за правилами» формально не заборонені, але ризики зростають. Окрім того, деякі власники підприємств можуть відмовитись від виконання соціальних зобов’язань за колективним договором, вважаючи воєнний стан обставиною форс-мажору. Посилення контролю на фоні несправедливості лише підвищить соціальну напругу. Забезпечити стабільність може лише негайне спрямування коштів на погашення боргів та задоволення суспільних потреб.

3. Україні потрібен не воєнний стан, а мир. Війна – загальна умова для обмеження громадянських і соціальних прав. Заборонні ініціативи влади ведуть не до припинення війни і повернення Донбасу, а до подальшого розколу України. Ми виступаємо проти ідей перегляду Держбюджету: фінансування силових відомств і так є рекордним, тому збільшувати його, жертвуючи соціальними видатками, недоцільно. Більше того, заклики зменшити витрати на медицину виглядають безглуздими з огляду на потенційну загрозу життю і здоров’ю громадян. Вирішення ескалації конфлікту в Керченській протоці треба шукати мирним шляхом, адже війна завжди б’є по найбільш малозахищених частинах населення. Пріоритетним має стати звільнення 23 українських моряків та їх кораблів, захоплених та утримуваних у заручниках ФСБ. Тому ми вимагаємо від уряду Російської Федерації відпустити українських моряків. Нещодавні ініціативи української влади ставлять під удар власних громадян, чим лише підігрують агресивній поведінці російського правлячого класу, зацікавленого у відволіканні уваги свого населення від внутрішніх проблем – наслідків антисоціальної пенсійної реформи та придушення соціальних протестів на кшталт нещодавнього страйку камчатських гірників.

4. Україні потрібні соціальні, а не неоліберальні реформи, і скасування усіх обмеженьсвободи слова (закону про декомунізацію, заборон інтернет-сайтів, закриття ЗМІ, переслідування журналістів, обмеження страйків на транспорті). Неприпустимо казати про жорстку економію, поки не конфісковані активи олігархів, а виведення коштів в офшори лишається легальним.

5. Закликаємо громадян контролювати владу, аби вона не вдавалась до фактів утисків прав людини, та повідомляти нам у соцмережі та на електронну пошту(social.ruh@gmail.com) про наявні факти зловживань. Усі законодавчі колізії мають трактуватись на користь свободи збиратись і вільного вираження своєї думки. Свавілля чиновників та порушення ваших прав не може виправдовуватись зовнішньою агресією.

«Соціальний рух»