Днями група володільців українського зовнішнього боргу погодилася відкласти отримання виплат за єврооблігаціями на два роки. Це вивільнить мільярди доларів, які Україна зможе витратити на оборону та соціальні потреби. Цю новину вже схвально прокоментували в ініціативі Debt Justice (колишня Jubilee Debt Campaign), яка бореться за зняття боргового тягаря з країн.

«Міністерство оптимізму»?

Практично з перших днів вторгнення ліві організації в Україні та за кордоном почали просувати ідею скасування українського зовнішнього боргу на різних рівнях. З ініціативи депутатів від лівого крила Демократичної партії нижня палата Конгресу США проголосувала за Ukraine Comprehensive Debt Payment Relief Act. Ця тема також стала предметом обговорення в парламентах таких європейських країн, як Польща, Великобританія, Фінляндія, Німеччина, Португалія. До заклику списати зовнішній борг України приєдналася величезна кількість медіа, економістів, громадських ініціатив. Особливо визначну роль у формуванні міжнародної коаліції за списання боргу України відіграла польська партія Razem, якій ми висловлюємо за це глибоку вдячність.

Єдиний суб’єкт, який від початку категорично заперечував цю ініціативу  Міністерство фінансів України. Міністр Сергій Марченко неодноразово повторював, що Україна «не має проблем з обслуговуванням зовнішнього боргу». Більше того, навіть говорити про якісь проблеми з обслуговуванням боргу не можна, адже нам нібито всі перестануть допомагати. В упертій позиції Мінфіну можна було вбачати турботу про корисливі інтереси кредиторів, або ігнорування об’єктивних обставин. Але факт залишається фактом: народу довелося страждати від наслідків панівної неоліберальної логіки, адже кошти йшли на повернення кредитів, а не на більш нагальні речі. Так, мали місце масові затримки заробітних плат в бюджетному секторі, економія на освіті й медицині, а фінансування соціальних виплат зберігалося явно на недостатньому рівні. Коли влада визнавала дефіцит коштів, то використовувала це як аргумент для виправдання політики урізань.

Балансуючи на краю з думкою про інвесторів

Очевидно, шановний міністр вважає західних партнерів нескінченно наївними особами, котрі дивляться на Україну як на вигідний бізнес-проект. Хоча після початку вторгнення світова спільнота розуміла, що Україна ще довго не буде платоспроможною, і попри це допомагала нам.

Розсудливі політики розуміють, що сама лише думка про поразку України у війні з російськими загарбниками обійдеться європейським країнам значно дорожче. Більше того, такі безвідповідальні заяви українського уряду якраз і підривають довіру західних країн. Ми не повинні обманювати своїх партнерів та приховувати від них наші проблеми, адже вони все одно про них дізнаються.

Ще гірше за обман партнерів – самообман. Сьогоднішні події підтвердили те, про що ми говорили з самого початку. В умовах повномасштабного вторгнення не вийде одночасно воювати і думати про прихильність інвесторів. Чим раніше було б ухвалено відповідальне рішення про відстрочку виплати боргу, тим більше грошей вдалося б використати на благо народу

Відзначимо, що з березня по червень ц.р. ми вже сплатили мільйони доларів за обслуговування боргу.

Яка політика потрібна в умовах війни

Обмежуватися досягнутим не можна. Вже зараз треба вести переговори щодо реструктуризації чи списання зовнішніх боргів, взятих до 24 лютого, а також готувати економіку до переходу на військові рейки. Варто готуватися до затяжної виснажливої ​​війни на роки, а не мріяти, що все закінчиться «до зими». Для такої війни потрібна мобілізація всіх ресурсів (фінансових, трудових, сировинних тощо) і підпорядкування їх меті визволення України. Спроба вести business-as-usual і думати про бізнес-клімат, настрої інвесторів та інші сумнівні категорії, які правили нами до початку вторгнення, рано чи пізно розіб’ється об жорстоку реальність війни.

Прогресивне оподаткування, прямий розподіл дефіцитних ресурсів, боротьба з відтоком капіталу за кордон (у тому числі через обмеження імпорту та офшорних схем), забезпечення гідної та повної зайнятості (зокрема, за допомогою дотацій на створення робочих місць), конфіскація майна, яке не приносить соціальну користь – це ті суспільно-необхідні заходи, на які не наважиться неоліберальний Уряд. Адже така політика призведе до обмеження ринкової свободи, а це не вигідно корпораціям, які стоять за політиками. Проте це не повинно хвилювати тих, хто вважає інтереси народу вище за міркування вигоди одиниць.

Ні – виплаті боргів під час війни!
Геть міністрів – бізнес-лобістів!

Андрій,
«Соціальний рух»