Україна застрягла в глухому куті корумпованого неолібералізму, що віддаляє завершення війни і змушує населення потерпати від злиднів. Робота всіх державних інститутів пронизана пріоритетами особистої вигоди, відсутності планування і закритості від широких мас. Така система не може перемагати.

Трудовий люд України масово і жертовно стримує ворога, що контрастує з моделлю держави, яка залежить від вузького кола осіб і неспроможна дбати про спільне благо. Ресурси країни виснажуються не лише окупантами, а й жадібними великими бізнесменами, які заробляють на ключових потребах суспільства – на сферах енергетики та оборонної промисловості. Реакцією суспільства на такі зловживання стали протести у липні 2025 року під антикорупційними гаслами. 

Так зване «перезавантаження» Уряду лише прискорило ризик ухвалення бажаних для олігархів законів. Прихід на ключові посади  Юлії Свириденко, Олексія Соболєв, Тараса Качки та інших адептів нестримного капіталізму з Київської школи економіки (KSE) явно демонструє це. Найбільша загроза походить від очолюваного паном Соболєвим укрупненого Міністерства економіки, яке прагне зробити зайняте населення безправним шляхом розробки проекту Трудового кодексу та водночас перебрало на себе повноваження в сфері екології, спрощуючи експлуатацію природних ресурсів бізнесом. Наша держава стає малопридатною для життя, а надії на справедливу відбудову тануть з кожним днем.

Такий стан є відголоском глобальних тенденцій. Натиск реакційних сил у світі та зрадницька поведінка адміністрації США змусила всіх українців відчути дефіцит безпеки. Перебої з постачанням зброї для відсічі російському агресору зміщують глобальний баланс сил на користь гнобителів. Але безпека не зводиться лише до питання озброєння. Це і про соціальну безпеку – стабільне функціонування критичної інфраструктури, справедливе винагородження за сумлінну працю, а також далекосяжний захист тих, хто опинився у складних життєвих обставинах. Усе це становить фундамент, на якому може триматися ефективна оборона.

І оборона, і добробут – це головні функції держави. Приватний капітал у цьому не зацікавлений в силу орієнтації на прибуток та бажання поменше віддавати в бюджет. Попри сподівання народу України на те, що держава почне більше дбати про вирішення проблем людей, сталося протилежне. Один за одним спалахують скандали із наживанням бізнесменів на соціальних, гуманітарних та оборонних проєктах. Усе це є наслідком централізації влади, приховування інформації за «туманом війни» та відсутності контролю за капіталом. На превеликий жаль, держава виступає не соціальним щитом народу, а корумпованою надбудовою. Брак підтримки гостро відчувають всі, а особливо військовослужбовці, люди, які змушені покидати оселі, а також ті, хто виховують нові покоління українців у цей непевний час.

Масовою силою, яка може змінити історію в критичний момент, був і залишається робітничий клас, політичний потенціал якого не задіяний. Працюючі маси відсувалися від політики, стаючи об’єктами ігрищ панівних класів. Якщо люди праці об’єднаються, то вони можуть змінити правила політики, а в перспективі – відібрати владу в нинішніх еліт. Бо суспільний вплив залізничників, медиків, енергетиків і освітян зріс у рази завдяки їх колосальному внеску у добробут. Повсякденне життя залежить від неухильного виконання ними обов’язків, тому з їх думкою владі буде важко посперечатися.

І навпаки – великий капітал не відіграє жодної ролі в підтриманні соціуму на плаву. Державний бюджет наповнюється не за рахунок податків на прибуток: вони завжди були сховані в офшорах, а з початку вторгнення – впали через  крах експорту. Бюджет більшою мірою тримається на податках із зарплат (13,11% надходжень), якими фінансується оборона, а також на міжнародній допомозі, якою фінансується соціальна сфера.

Зросла роль секторів критичної інфраструктури, які діють поза логікою ринку, але життєво важливі для стійкості на полі бою та в тилу. Зайняті у цих секторах працівники найчастіше виступають жертвами російських атак, але Пенсійних фонд України не виплачує їм обіцяні компенсації через бюрократичні проблеми з набуттям статусу об’єктів критичної інфраструктури. Наявність такої проблеми нівелює будь-які претензії на людино-орієнтовану політику.

Рівень підтримки пенсіонерів і осіб з інвалідністю, враховуючи величезні обсяги міжнародної фінансової підтримки, є неприйнятним. Щоб виправдати жалюгідні соцстандарти ширяться хибні ідеологічні кліше про загрозу зростання «патерналістських настроїв» (як серед влади, так і в таборі опозиції).

Відсутність позитивних зрушень у сфері соціальної підтримки в поєднанні із низькими зарплатами призводить до масового виїзду за кордон, передусім молоді віком до 22 років.

Десятиліттями держава підлаштовувалася під інвесторів і бізнесменів, бо мовляв вони генерують прибутки. Але стає зрозуміло, що отримання прибутків зараз, тобто в умовах понівеченої війною економіки, неможливе. Широким верствам населення саме час добиватися пріоритетизації своїх потреб, бо все тримається на них. Рівень добробуту визначатиметься не економічною ефективністю, а тим, наскільки населення вимагатиме ставитися до себе по-людськи. Непропорційний вплив, який зберігає олігархія на владу, має зникнути, щоб не заважати Україні розвиватися.

Вважаючи, що лише подолання капіталістичного курсу дозволить повністю забезпечити інтереси трудящих, «Соціальний рух» наголошує на пріоритетності таких вимог:

1.     Спільна економіка заради спільної перемоги. Націоналізація під робітничим контролем галузей інфраструктури, оборонної промисловості та підприємств, що експлуатують корисні копалини. 50%-квота для представників трудових колективів у складі наглядових рад таких підприємств стане запобіжником проти корупційних зловживань та узурпації влади слугами капіталу. Це дозволить здійснити облік ресурсів, які можуть бути використані для оборони. Усуспільнення підприємств енергетичної галузі серед іншого дозволить запобігти екологічній кризі, яка виражається у погіршенні стану води, ґрунтів і повітря. Особливо необхідним є проведення націоналізації оборонно-промислового комплексу на 100%, щоб унеможливити заробляння приватних осіб на замовленнях і щоб забезпечити стабільні умови праці для персоналу. На період воєнного стану не може бути ринку оренди житла, ліків або військових технологій  – усі процеси мають регулювати незалежні державні органи, які не керуються жагою вигоди. Зміна підходу до фінансування медичних закладів з критеріїв економічної ефективності на критерії доступності допомоги та реагування на виклики війни, щоб запобігти перетворенню медичної допомоги з гарантованого права на товар. Розширення державного сектору в економіці стане містком до повної зайнятості за умови співпраці служб зайнятості та профспілок. Податкова система має виконувати соціальну функцію, протидіючи за допомогою оподаткування багатств надмірній майновій нерівності.

2.     Перезавантаження соціальної держави. Затяжна війна повинна сприйматися як фактор соціального ризику для всього населення, а соціальний захист має визнаватися обов’язком держави. Органи соціального захисту повинні бути проактивними і самі пропонувати допомогу сім’ям військовослужбовців, постраждалих робітників та вразливих верств населення, ще до звернення самих людей. Пустуюче новозбудоване житло має слугувати ВПО та військовослужбовцям, поки триває житлова криза. У часи війни держава не може обтяжувати населення стягненням боргів за комунальні послуги та підвищенням тарифів. Період проживання на прифронтових територіях, а також перебування у статусі ВПО після 24.02.2022 має зараховуватися громадянам як страховий стаж, незалежно від офіційного працевлаштування. Задля недопущення ризику інтелектуального відставання населення слід заохочувати роботу в освіті, забезпечивши всіх освітян зарплатою у розмірі не менше середньої по країні та доступом до безпечних зручних укриттів. Слід впровадити незалежний моніторинг освітніх втрат, особливо у прифронтових регіонах. 

3.     Відродження масової демократії. Саме громадський контроль – зокрема, акції протесту на вулицях і незалежна журналістика – досі втримував Україну від скочування в прірву автократії та допоміг викрити скандальні корупційні схеми. Тож влада повинна чути громадян при реалізації політики на всіх рівнях – через створення нових інституцій громадського представництва і обрання представників трудового колективу до управління підприємствами. Необхідно гарантувати працюючим право на щорічну оплачувану відпустку на волонтерську діяльність тривалістю принаймні 14 днів, щоб вони могли підтримувати армію і вирішувати соціальні проблеми. Парламент, строк повноважень якого сплив, не має права розглядати законопроекти, щодо яких представниками громадськості висловлено побоювання стосовно звуження обсягу прав та свобод громадян. Гарантування юридичної обов’язковості петицій, адресованих органам державної влади. Якнайшвидше проведення виборів після скасування воєнного стану. З метою неможливості приходу до влади політиків, які дискредитували себе зв’язками з олігархами, слід скасувати невиправдані грошові застави на виборах, знизити прохідний бар’єр для політичних партій до 1% та гарантувати свободу самовисування. Розв’язання повсякденних соціальних проблем має стати і ціллю політики, і стимулом до ширшого залучення мас до політичного життя. Накопичені в суспільстві суперечності мають розв’язуватися через посилення реальної політичної конкуренції за умови утвердження прав людини та ідеологічного плюралізму.

Саме трудящі – робітники, освітяни, медики, залізничники, енергетики – мають стати рушійною силою оновлення України. Ви створюєте все багатство країни, ви захищаєте її, ви маєте повне право вирішувати, як нею керувати. 

«Соціальний рух» закликає всіх працюючих людей до об’єднання з метою вироблення політичних вимог, які виражають ваші колективні інтереси. Створюйте профспілки на своїх підприємствах. Вимагайте участі в прийнятті рішень, які стосуються вас. Організовуйте ради для вирішення соціальних і гуманітарних проблем у своїх громадах. Не чекайте дозволу зверху – беріть це право самі.

Тільки через масову організацію та солідарність можлива і перемога у війні, і справедлива відбудова після неї. Історія показує, що всі значущі соціальні перетворення здобувалися боротьбою знизу, а не дарувалися зверху.

Схвалено за основу 28.09.2025 на щорічній Конференції СР