Україна залишається найбіднішою країною Європи. При цьому роботодавці готові використовувати механізми, які ще більше знижують заробітну плату. Всупереч поширеним стереотипам про недостатню гнучкість, трудове законодавство ігнорує важливі захисні норми країн ЄС. В силу недосконалості законодавства найманий працівник часто опиняється у невигідному становищі.

1)      Ризики псевдосумісництва.

У період ринкових реформ було знято численні заборони на сумісництво. Тепер кожен громадянин може працювати за будь-якою кількістю трудових договорів. Відсутні обмеження на максимальну тривалість. Не виключена ситуація, коли працівник укладає два трудових договори зі своїми роботодавцем. Це означає, що водій тролейбусу може працювати і всі 80 годин на тиждень. Такі схеми існують у «Київпастрансі» і потенційно можуть спричинити ризик аварії. Відомо про лікарів, які працюють лікарями швидкої допомоги на 0,5. Така форма зайнятості є замаскованими надурочними роботами. Втім, у цьому разі не потрібно знаходити виключні підстави, оплачувати часу у подвійному розмірі, питати згоду профспілки і дотримуватись ліміту в 120 годин надурочних на рік. Словом, таке сумісництво шкідливе для працівника.

2)      Невидимі обмеження.

Відзначимо, що сумісництво урегульовано в Україні лише на державних підприємствах відповідним Положенням 1993 року. Сказано про можливість заборони суміщувати різні посади, якщо основна робота є небезпечною. Втім, на практиці такі обмеження застосовуються лише тоді, коли передбачені колективним договором. Не має впевненості, чи можна застосовувати даний нормативний акт до комунальних підприємств, або контрольованих державою акціонерних товариств (ПАТ). Тому ці положення навряд чи можна назвати такими, що захищають працівника; більше того, саме директори посилались часто на норми акту, щоб знайти привід звільнити особу.

3)      Заборона сумісництва.

Законодавство про запобігання корупції забороняє державним службовцям виконувати іншу оплачувану роботу. Увесь «корупційний дохід» від другої роботи буде конфісковано. Деякі випадки вражають: співробітника юридичного управління Держлікслужби покарали за роботу сторожем дитсадка і двірником. Окремі справи більше говорять про кричущий рівень соціальної несправедливості, аніж про антикорупційну діяльність. У 2012 р. санітарний лікар була оштрафована за роботу прибиральницею після робочого дня.  Подібні обмеження існують в усіх країнах Європи, але наднизький рівень оплати праці робить такі норми особливо абсурдними. Доречно було б встановити, що покарання не можуть застосовуватись, якщо виплата не перевищує певного розміру (скажімо, сукупний заробіток за двома місцями роботи не перевищує двох мінімальних зарплат). В окремих випадках суди приходили до логічного висновку, що зароблені за сумісництвом кошти аж ніяк не можуть вважатись «неправомірною вигодою». Вважаємо, що карати слід тих чиновників, які дійсно мають владні повноваження, та отримують додатковий дохід від підприємництва (зокрема, надання консультаційних послуг).

4)      Додаткова підстава звільнення.

Кодекс законів про працю містить недолік, яким користуються роботодавці. Стаття 43-1 Кодексу дозволяє розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) у випадку «звільнення з суміщуваної роботи у зв’язку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником, а також у зв’язку з обмеженнями на роботу за сумісництвом, передбаченими законодавством». Якщо бути точним, то стаття говорить лише про порядок звільнення (без згоди профспілки), а не його підставу. Проте власники трактують це на свою користь. Судова практика показує, що у такому разі ігнорується положення про неприпустимість звільнення вагітних і молодих матерів. Неурегульованість питань дозволяла стверджувати, що ціла низка гарантій стосуються лише праці за основним місцем роботи.

5)      Як в Європі.

У багатьох країнах встановлено максимальну тривалість роботи за сумісництвом і часто вона така ж сама, як і для надурочної роботи (приміром, 48 годин). Для неповнолітніх тривалість робочого часу має підсумовуватись: згідно  § 85 ТК Словаччини, особа до 16 р. може працювати на двох роботодавців не більше 30 годин на тиждень, а від 16 до 18 років – не більше 37,5 годин. У багатьох країнах заборонено працювати за двома трудовими договорами на одного роботодавця, або ж заборонено виконувати ту ж саму трудову функцію за другим договором (§ 50 ТК Словаччини). Стаття 112 ТК Болгарії забороняє сумісництво у шкідливих галузях та інших роботах, визначених Урядом. Іноді законодавство надає таким особам додаткові пільги: приміром, заборонено залучати зайнятий на умовах сумісництва до надурочних (ст.65 Трудового кодексу Хорватії).

6)      Далі гірше.

Проектом Трудового кодексу №1658 пропонується заборонити сумісництво для неповнолітніх і вагітних. Навряд чи така тотальна заборона відповідає принципу свободи праці. Разом з тим, жодним чином не обмежується сумісництво дітей у творчих галузях (кіно, мистецтво, спорт, театр тощо). Мінімальний вік найму на ці роботи не встановлено, що може призвести до експлуатації дітей бізнесменами та їх батьками.

Висновок. В силу економічних причин окремі законодавчі інститути можуть використовуватись всупереч своїм цілям. Норми про сумісництво можуть використовуватись на шкоду здоров’ю окремих працівників (особливо неповнолітнім). Це не є свободою праці. Як не є боротьбою з корупцією переслідування держслужбовців найнижчого рангу за роботу на стороні. Україні ще є куди вдосконалювати трудове законодавство, враховуючи європейські зразки. Як бачимо, суди далеко не завжди стають захисником трудящих, тому сподіватись людям праці слід виключно на власні організації.