Нещодавні новини з Індії, другій найбільш населеній державі світу, — удар одразу по кільком міфам. Зокрема, байкам про те, що «робітничого класу більше немає» — насправді робітництво (й індустріальний пролетаріат зокрема) сьогодні масовіше, ніж будь-коли в історії. І робітничі виступи набувають рекордних масштабів. Зокрема, про загальноіндійський страйк 8-9 січня 2019 р. повідомлялось, що до нього долучилось до 200 мільйонів чоловік (ледь не чверть дорослого населення країни) з дюжиною вимог щодо соціальних гарантій, підвищення зарплат і пенсій, боротьби з безробіттям, припинення приватизації соціальної сфери та ратифікації низки конвенцій Міжнародної організації праці. Загальний страйк (бандх, як називають його різновид в Індії) охопив 11 штатів повністю і найрізноманітніші сфери діяльності.
Безпосередньою ж причиною страйку стала неоліберальна «трудова реформа» чинного уряду, подібна до тих, які погіршують становище робітників (як проголосований Верховною Радою у першому читанні Трудовий кодекс) і викликають масові протести у багатьох країнах світу (як гучні виступи у Франції 2016 р.). Формально вона «оптимізує» 44 існуючі закони про працю, звівши їх у чотири кодекси; та на практиці зміни в них вигідні лише роботодавцям, дозволять підприємствам, на яких зайнято до 300 працівників, безперешкодно їх звільняти, а владі — не визнавати незалежні профспілкові організації та фактично саботувати соціальний діалог. Майже всі провідні профспілкові конфедерації Індії — у тому числі найбільші з них, комуністичні Загальноіндійський конгрес профспілок (AITUC) і Центр індійських профспілок (CITU), пов’язаний з партією Індійський національний конгрес Індійський національний конгрес профспілок і незалежна Гінд маздур сабха — одностайно виступають проти пропонованих змін, що погіршать умови праці для 450 мільйонів трудящих. На страйки влада відповіла масовими затриманнями протестувальниками, у тому числі лідера найбільшої місцевої компартії — біоінженера Суджана Чакраборті.
Насправді в Індії подібні страйки на 150-180 мільйонів працівників, з припиненням роботи, перекриттям доріг і пікетами на вулицях, відбуваються щорічно. Надто останніми роками: в Індії з 2014 року при владі знаходиться відверто ворожа трудовим правам Бхарата джаната парті — правопопулістська партія великого капіталу, яка коріниться в ультранаціоналістичному та фундаменталістичному русі хіндутва, але легко маніпулює виборцями, розпалюючи національну та релігійну ворожнечу. Знайомими усім консерваторам апеляціями до «традиційних цінностей» правляча партія намагається освятити й дискримінацію жінок у країні, де навіть поступ новітніх технологій (у яких індійські інженери й айтішники сягають беззаперечних світових висот) можуть поставити на сторожі патріархальних ієрархій (так, тут розповсюджена практика селективних абортів, коли жінок змушують позбуватися ембріонів-дівчаток, часто нелегально чи небезпечно для здоров’я).
Недарма Індію за результатами 2018 р. визнали найбільш небезпечною країною для жінок — у першій десятці антирейтингу вона випередила Афганістан, Сирію, Сомалі, Саудівську Аравію, Пакистан, Демократичну Республіку Конго, Ємен, Нігерію та США.
Підставою для цього є рекордні ризики насильства проти жінок, торгівлі людьми, примусової праці та рабства, а також небезпеки, які несуть традиційні практики. Попри те, що після після жахливого групового зґвалтування в делійському автобусі й загибелі студентки в 2012 р. були прийняті закони проти сексуального насильства, його хвиля в Індії лише зростала наступними роками, а партія Нарендри Моді, схоже, була зацікавлена лише в роздуванні паніки навколо гаданого мусульманського «любовного джихаду», але не в вирішенні проблеми насильства над жінками, якщо його чинять правовірні індуїсти.
У плані прав жінок символічне значення мала інша подія початку цього року — протистояння навколо заборон жінкам відвідувати деякі індуїстські храми, зокрема святилище в Сабарімалі, присвячене Айяппі (сину Шиви та Вішну, котрий набув жіночої подоби), куди «заради збереження цноти» цього божества не пускали жінок «менструального віку», тобто 10-50 років (правляча партія наполягає, що така священна віковічна традиція, хоча нинішній храм збудували уже в ХХ ст.). Минулого року Верховний суд країни визнав подібну заборону неконституційною, тож уже в цьому році дві жінки вирішили переступити поріг храму (їх попередниць, які намагалися зайти до храму не потай від священнослужителів, паломники-чоловіки закидали камінням і били палицями), після чого національний уряд здійняв істерію, що це, мовляв, «комуністи під’юджують жінок на святотатство».
Ті, хто читали найвідоміший твір сучасної індійської літератури — роман Арундаті Рой «Бог дрібниць», знають, що в південноіндійському штаті Керала, де це все відбувається, традиційно сильні не лише місцева громада «християн апостола Фоми», а й комуністичний рух. З 1957 року на виборах у штаті неодноразово перемагала Комуністична партія Індії (марксистська) та її коаліція, Лівий демократичний фронт; от і після виборів 2016 р. там при владі лівий місцевий уряд — і він, звісно, проти архаїчної дискримінації жінок.
Повідомлялось, що у відповідь на погрози від консерваторів від 3 до 5 мільйонів жінок Керали за підтримки лівих організацій провели 1 січня 2019 р. акцію за свої права у формі 620-км «живого ланцюга». Зважаючи, яку важливу роль у наступних робітничих мобілізаціях відіграла Асоціація самозайнятих жінок (SEWA), можна казати, що слідом за Аргентиною помітний підйом соціалістично-феміністичного руху спостерігається в Індії.
Денис Пілаш, політолог, «Соціальний рух»
Ще один індійський протест цього місяця — вчені проти невігластва та обскурантизму, культивованого багатьма консервативними політиками й чиновниками. Привід — 106-й Індійський науковий конгрес, де націоналістичні лектори знецінювали внесок Ньютона, Ейнштейна й Гокінга, зате оповідали байки, що літаючі апарати й штучне запліднення буцімто винайшли в Стародавній Індії.