Берні Сандерс висувається від Демократичної партії, яка у двопартійній системі США займає більш ліберальні позиції, ніж правоконсервативні республіканці (хоча ухил вправо з 80-их років охопив обидві партії). Він є незалежним представником від штату Вермонт і єдиним конгресменом, який називає себе демократичним соціалістом.

Для американської політичної системи Сандерс вважається одним із найбільш радикальних політиків. Хоча він є далеким від соціалізму, уточнив Р.Дрямов, і його радше можна охарактеризувати як соціал-демократа чи лівого ліберала. Кандидат неодноразово заявляв, що «не вірить» у державну власність (хоча при цьому підтримує суспільну власність і робітничі кооперативи) й натомість виступає за справедливий перерозподіл й можливість змусити великий бізнес працювати на благо суспільства. Метою держави має стати впровадження інфраструктурних проектів, які створять робочі місця. Американський політик є прихильником безкоштовної вищої освіти й всезагальної системи охорони здоров’я.

Сандерс є вихідцем з кіл «нових лівих», який ще у 60-их роках боровся за громадянські права афроамериканців та проти війни у В’єтнамі. Не дивно, що він виступив і жорстким критиком інтервенції Дж. Буша-молодшого до Іраку. Водночас не можна сказати, що його погляди у зовнішній сфері були послідовно пацифістськими: будучи мером найбільшого міста у штаті Вермонт, він закупав військові літаки корпорації «Локхід» для національної гвардії штату. Він не проти обігу зброї, хоча й виступає за її обмеження. У контексті України відзначимо те, що Сандерс є прибічником продовження санкцій проти російських топ-чиновників і олігархів.

Проголошувана ним «політична революція» охоплює соціальний активізм та тиск на своїх представників з метою змусити їх реалізовувати політику «в інтересах робітників та середнього класу». Його мета – «політична революція», але в межах існуючої системи, – підкреслює Роман Дрямов.

Найближча аналогія – європейські соціал-демократи, а також президент США Франклін Делано Рузвельт. Скептики вважають, що його політика на посаді президента мало б відрізнялась від президента Барака Обами. У той же лунають думки, якби він був при владі у 2011 році, то результати руху Occupy Wall Street могли бути іншими – низовий рух посприяв би здійсненню кроків по обмеженню всевладдя фінансового капіталу. З іншого боку, саме стихійно антикапіталістичні протести на кшталт Occupy зробили можливим не лише феномен кампанії Берні Сандерса, але й обрання мером Нью-Йорка лівого ліберала Білла де Блазіо, а членом міської ради Сіетла –  троцькістки Кшами Савант, яка домоглася того, що місто стало першим у країні, де запровадили мінімальну погодинну оплату праці на рівні 15 долларів США. Нині Сандерс вимагає встановити такий рівень мінімальної зарплати по всім Сполученим Штатам.

Принагідно активісти дали оцінки правлінню Б.Обами. Хоча в Америці існує достатнє оподаткування корпорацій, американський капітал активно використовує офшори, з якими обіцяє боротися Б.Сандерс. Беззаперечний факт останніх років – зниження витрат на військово-промисловий комплекс, відзначає Денис Пілаш. Однак використання зекономлених коштів на суспільні блага не можна назвати ефективним: т.зв. ObamaCare полягала у субсидуванні приватних фармацевтичних корпорацій, а не розбудові публічної системи охорони здоров’я. У цьому плані показова історія «найбільш ненависної людини Америки», фінансиста Мартіна Шкрелі, який викупив одну з фармацевтичних компаній і негайно підняв ціни ліків для ВІЛ-інфікованих на 2000 %.

Вірогідність перемоги Б.Сандерса оцінюється експертами як можлива. Однак на заваді їй стоїть як неприйняття кандидата-соціаліста політичним істеблішментом (жоден з інших конгресменів поки публічно не підтримав його кандидатуру), так і брак підтримки з боку питомо лівих груп, таких як профспілки (вірніше, профспілкова бюрократія АФП-КВП, оскільки низка важливих галузевих профспілок долучилася до кампанії Сандерса) і темношкіре населення. З іншого боку, слід тверезо оцінювати перспективу дійсно радикальних перетворень. Зокрема, очевидно, що буржуазна Демократична партія не може бути інструментом лівої політики, і трудовим класам США потрібна власна політична сила.

Вже зараз констатується, що кампанія Сандерса поступово змінює публічну риторику. Приклад: 42% опитаних у штаті Айова ідентифікували себе як соціалісти. Передусім, йдеться про покоління, яке виросло після холодної війни – ідея соціалізму сприймається молоддю як суспільство загального добробуту, а не опора «Імперії Зла». Більш того, як видається окремим експертам, увага до кампанії Сандерса змістила риторику Гілларі Клінтон вліво: у публічних промовах вона почала критикувати політичну корупцію. При цьому питома частка її внесків – це пожертви від великих корпорацій (тоді як на користь компанії Сандерса жертвують мільйони найбідніших).

«Якщо Рейган свого часу змістив політику США різко вправо, то Сандерс може змістити її вліво», – резюмує Денис Пілаш. Це дозволяє припустити, що принаймні на рівні мови державні діячі Сполучених Штатів керуватимуться благом для громадян, а не бізнесу.

Sanders3

Sanders2

Sanders4