Сахель — регіон, що із заходу на схід Африки розмежовує пустельну частину Сахари та родючу частину Судану — останнє десятиліття проходить зону турбулентності, яка має глибокі політичні наслідки як для континенту, так і для глобальної конфігурації сил. У цьому контексті Республіка Нігер, одна з країн регіону, досі вирізнялася від своїх сусідок, зокрема Малі та Буркіна-Фасо, де за останні роки в ході військових переворотів встановилися проросійські хунти.

По-перше, на тлі широкого відступу західних, зокрема, французьких сил із регіону, влада Нігеру навпаки нарощувала іноземний контингент. У країні наявні 1500 французьких військових, 1100 американських і три військові бази для винищувачів і бойових дронів. У межах «European Peace Facility» нігерські військові проходили тренування, а економіка чекала пожвавлення через обіцяний транш допомоги від Європейської комісії в розмірі 40 млн. євро.

Нігер регулярно відвідували західні лідери, вбачаючи в західноафриканській країні важливого союзника. Державний секретар США Ентоні Блінкен, крайній візит якого відбувся в березні цього року, назвав країну «однією з найбільш важливих партнерок на континенті в питаннях безпекової кооперації», а представник ЄС із питань закордонних справ і політики безпеки Жозеп Боррель місяць тому заявив, що Нігер є «гаванню стабільності».

Безумовно, така оцінка не є виправданою для країни, в якій активно діють бойовики-фундаменталісти, пов’язані з «Аль-Каїдою» й «Ісламською державою», а питання безпеки — згідно з дослідженням «Enquête d’opinion “Que pensent les Malien(ne)s?”» — залишається найбільш чутливим для громадян і створює виклики урядові (спільна проблема для всього Сахелю).

Попри це, у 2021 році на президентських виборах у Нігері вперше за історію незалежності відбувся мирний і демократичний перехід влади. Президентське крісло перейняв Мохамед Базум, лідер лівоцентристської Партії за демократію та соціалізм Ніґеру. Його уряд розпочав реформи, спрямовані на подолання бідності, зменшення народжуваності (середній показник народжуваності — 6.8 дітей на сім’ю), розширення освітніх можливостей для дівчаток і жінок тощо. Базум є одним із небагатьох африканських лідерів, який офіційно доєднався до Кримської платформи та в межах ООН засудив вторгнення РФ в Україну.

У середу 26 липня сподівання на подальший демократичний розвиток Нігеру похитнулися через військовий путч проти діючого уряду. Ватажком заколотників виявився Абдурагман Тчіані, за 2015 року голова президентської гвардії. Військові утримують Мохамеда Базума в його резиденції та вимагають відставки. Через три дні Тчіані зробив коротке телевізійне звернення, де оголосив про взяття контролю над країною через неспроможність наявної влади вирішити проблеми громадської безпеки, економічної кризи та корупції. Як зазначають джерела «Financial times», у середовищі учасників перевороту не було консенсусу стосовно того, хто очолить країну, отож Тчіані муситиме зважати не лише на зовнішню ізоляцію, санкції та можливу інтервенцію, але й на внутрішній конфлікт в еліті.

Західні програми тренування для нігерських військових лише посилили їх політичний вплив, при тому що військова еліта африканських країн зазвичай і так має вагомі важелі тиску на державні інститути. У ситуації критичної нестабільності намір відновлення громадської безпеки шляхом створення ефективної національної армії лише розширив можливості військового перевороту. Іронічно, проте західні держави посприяли втраті одного зі своїх найбільших союзників на континенті.

Помітна частина нігерської громадськості підтримала путч. Під час зібрання Економічного співтовариства західноафриканських держав (ЕКОВАС), до якого належить також Нігер, пройшов мітинг навколо французького посольства у Ніамеї. У ході акції тисячі протестувальників скандували антифранцузькі гасла, тримаючи російські триколори. Такий сценарій продовжує ланцюжок подій, характерний «поясові заколотів» (coup belt), регіоні Сахелю, де протягом останнього десятиліття мали місце державні заколоти.

Злочини французького імперіалізму та допомога Радянського Союзу, теплі згадки про яку в пам’яті багатьох африканців Росія вправно «приватизувала», замовчуючи внесок решти радянських республік, створили сприятливий ґрунт для російської пропаганди.

«Радянський Союз створювався з метою подолання царизму та старого феодального ладу. Саме цим Путін є для багатьох людей», — зазначає Тревор Манюель, колишній міністр фінансів Південної Африки.

Сьогодні найбільш наочними майданчиками випробування кремлівської пропаганди в Африці є Малі та Центральноафриканська Республіка, де російський інформаційний і військовий вплив найбільші. Державна пропаганда протиставляє «російську допомогу» західному імперіалізму, відзначає чільну роль кремлівських бойовиків у покращенні ситуації з громадською безпекою, ферми ботів адаптуються до контекстів ЦАР і Малі задля просування образу РФ як поборниці антиімперіалізму. Культурною кульмінацією цього процесу є встановлення в Центральноафриканській Республіці скульптурної композиції, в якій зображені бойовики ПВК «Вагнер» і солдати ЦАР, що захищають жінку з дитиною.

 

 

Водночас, за переконливою картинкою пропаганди ховається ниций імперіалізм. Починаючи з Судану — першої країни континенту, куди прибули «вагнерівці» на запрошення тодішнього диктатора Омара аль-Башира, — російські головорізи діють у руслі найбрутальніших колоніальних практик європейських імперій ХІХ століття, безпосередньо плюндруючи місцеві природні багатства та вирізаючи цілі поселення на кшталт бійні в малійській Мурі, де «вагнерівці» ймовірно вбили кількасот мирних мешканців (майже тоді ж їхні колеги за цією ПВК займалися тим самим у передмістях Києва). Як відзначається у звітах із дотримання прав людини, російські найманці вчиняють численні чистки мусульманського населення ЦАР, застосовують тортури та зґвалтування. ПВК «Вагнер» захопили золоті копальні Ндассіма та заблокували доступ до них центральній владі країни. За час захоплення російськими найманцями родовища в якому не застосовувалося індустріальної техніки раніше, пройшла модернізація, а все добуте золото відправляється у Росію. У глобальній ситуації кризи західного імперіалізму «пояс заколотів», республіка Нігер стала колонією РФ.

Військовий переворот у Нігері може спричинити потрапляння ще однієї країни, яка на додачу є й одним із найбільших світових постачальників урану, в зону впливу РФ, а заразом втрату монополії на легітимне застосування насильства через введення бойовиків ПВК «Вагнер». Тим паче, що власник останньої, Євґеній Пригожин, публічно вітає путч як перемогу проти західного колоніалізму.

Аби не допустити такого сценарію, ЕКОВАС й Африканский Союз встановили граничний термін, до якого хунта Абдурахмана Тчіані повинна визволити легітимного президента та відновити лад. У разі відмови ЕКОВАС погрожує військовою інтервенцією. Свого часу таке втручання організації мусило багатодесятилітнього диктатора Ґамбії Яя Джамме таки віддати владу після програних виборів 2016 року. Коли відбувалися подібні заколоти в Малі та Буркіна-Фасо, країнах-членкинях ЕКОВАС, організація намагалася дипломатично розв’язати ситуацію, а зрештою призупинила їх членство. Стосовно Нігеру співтовариство вирішило діяти рішучіше.

Та ситуація, яка має місце в Республіці Нігер, вказує на масштабніші перетворення в геополітичній кон’юнктурі. Криза західного імперіалізму та зростання нових глобальних сил, як-от Китай, Росія та Індія, підважують ліберально-демократичний «кінець історії», заснований на зв’язності національних економік. Сьогодні поява такого багатополярного імперіалізму іскриться не лише в Україні, але і в Африці. Переворот у Нігері може створити ще один майданчик для російського імперіалізму, отож, необхідно рішуче засудити повстанців і вимагати відновлення президентства Мохамеда Базума.

Причина, яка штовхає чимало громадян Нігеру підтримати путч, є зневіра у невдалих реформах, які проводилися урядом Базума, а головно — провали у подоланні незахищеності. Здається, що альтернативою виступає російська допомога, а насправді є звичайним імперіалізмом. Досвід сусідніх держав Сахелю показав, що імперіалізм приносить лише свавілля під маскою захищеності, тому не може бути вибором сталого розвитку. Справжньою альтернативою є відновлення влади демократично обраного президента Базума та поглиблення соціально орієнтованих реформ Партії за демократію та соціалізм Нігеру: створення платформи для широкого залучення громадян до політичного життя, покладання на народ для формування народної міліції, розвиток профспілок тощо. Радикалізація соціальних реформ — щеплення від імперіалізму.

 

Шумаков Максим