Протести в Білорусі та Росії, які відбулися минулого вікенду, мають соціальні причини.

Всі ми – Україна, Росія, Грузія, Молдова – виросли з однієї шинелі – СРСР. І соціальні процеси в пострадянських країнах відбуваються схоже. У всіх пострадянських країнах після розвалу Радянського Союзу були побудовані системи з економічним та політичним всевладдям великого капіталу, поєднаним з вищим чиновництвом (олігархат). Ще однією спільною рисою пострадянських країн є президентський авторитаризм.

Встановлення таких систем викликали невдоволення і опір тих соціальних груп (від безробітних, робітників до дрібних підприємців), які втратили від пострадянських соціальних трансформацій. І першим протест проти олігархічної системи вибухнув в Україні – «Україна без Кучми» 2000-01 року. Згодом вибухнули «Грузія без Шеварднадзе» (2001), протести білорусів після президентських виборів (2010) протести на Болотній площі в Москві (2011-12). В Грузії (2003) та Україні (2004 та 2013-14) протести призвели до зміни правлячих еліт та президентів. Але не змінили олігархічну систему. Нові влади у наших країнах продовжили політику придушення громадянських прав та «ринкових реформ». І якщо в грузини 2012-го скинули авторитарний режим Саакашвілі, то в Україні триває поглиблення соціальних протиріч, а система набуває ознак тоталітаризму.

В Росії та Білорусі, де протести початку 2010-х були придушені, вони продовжились вже на початку 2017-го. Прочини знову ж соціальні: оподаткування безробітних у Білорусі і несправедливий перерозподіл національних багатств у Росії. Але тепер на настрої росіян і білорусів суттєво впливає приклад України, а саме – руйнівні наслідки постмайданівської влади та ультраправих формувань.

Не можна сподіватися на те, що вчорашні протести у наших сусідів набиратимуть більшого розмаху і переростуть у московський і мінський майдани. І навіть не через те, що ці протести були жорстоко придушені. А те, що їх намагається очолити «ліберальна» прозахідна опозиція за участю ультраправих формувань, які, зокрема, беруть участь і у війні на Сході України.

У Москві та Мінську на вулиці вийшло менше людей, ніж відповідно 2011 та 2010-го. І соціальна база опозиції там все більше обмежується креаклами – креативним класом (В. Пєлєвін). Російський Лівий Фронт, який мав значний вплив на протести на Болотній і вносив соціальний порядок денний, репресований в Росії за мовчазної згоди місцевої «ліберальної опозиції».

Попри придушення протестів в Росії та Білорусі та «перемог» майданів в Україні, які обернулися поразкою, соціальні причини, які виводять громадян наших країн на вулиці, нікуди не зникли. І вони з неминучістю виведуть нас на вулиці і майдани знову. Але треба розуміти, що протести під проводом креаклів та ультраправих безперспективні. Шанс на зміну системи має лише протест з порядком денним соціальних змін.

А для цього потрібна поява лівих політичних рухів, які влада трьох наших країн послідовно придушує.

Володимир Чемерис, Соціальний рух