Місто Харків розташоване за 30 км від російсько-українського кордону. Місто одне з перших прийняло удар механізованих бригад російської армії 24 лютого 2022 року. Честь і хвала силам оборони та безпеки, місто змогло дати відсіч окупанту і залишитися українським, проте битва за Харківщину не припиняється і досі.
До повномасштабного вторгнення місто Харків було густонаселеним містом, кількість мешкаців якого сягала майже 1.5 мільйона осіб, місто мало розвинену агломерацію. Місто є промисловим центром сходу України, містом університетів, науковим центром Лівобережжя, володіє повним комплектом нагород Ради Європи: Дипломом, Почесним Прапором, Таблицею Європи і Призом Європи.
Нині ж місто перебуває під майже щоденними ударами російської армії, яка знищує робочі місця харків’ян, критичну інфраструктуру, змушує дітей навчатися в підземних укриттях і метрополітені та постійно перебувати під загрозою смерті.
Наразі в місті запроваджено графіки вимкнення електроенергії по 6-8 годин, але інколи бувають і аварійні вимкнення світла, що заважає планувати найпростіші побутові справи, як-от прибирання квартири, прання, приготування їжі (якщо немає газової плити).
Представляємо вашій увазі ексклюзивне інтерв’ю Крістофера Форда з «Кампанії солідарності з Україною» (Ukraine Solidarity Campaign) з Максимом Романенком, лікарем та випускаючим редактором «Соціального руху», що проживає в місті Харкові.
Харків пережив початкове російське вторгнення, але продовжує залишатися мішенню, яким є повсякденне життя в Харкові?
Війна наклала сильну печатку на всі галузі громадського життя у Харкові, починаючи з введення комендантської години (з 23:00 до 5:00, коли не можна переміщатися містом без спеціального пропуску) до повністю безкоштовного проїзду громадським транспортом.
Але саме життя йде так, як і було. У місті народжуються діти, працюють підприємства, люди відвідують різномантні громадські місця: бари, виставки, музеї, іноді забуваючи проте, що через 30 км стоять російські війська.
Чи відбулося зростання та роль громадянського суспільства та низових ініціатив у виживанні Харкова?
Якщо взяти розростання низових ініціатив як прояв громадського суспільства, то так, така роль зросла. Завдяки багатьом світовим, зокрема, європейським грантовим програмам, медійної уваги серед як українських, так і світових ЗМІ, з’являються багато культурних ініціатив, які розробляють схований потенціал харків’ян.
У місті з’являються нові митці, поет_ки, художни_ці, музикант_ки. Помітно виросла увага звичайного містянина до політичного життя міста, зросла антикорупційна боротьба. Багато людей, насамперед, включно людей з інвалідністью, жінок, молодь, допомогають Збройним силам України, створюючи креативні пости заради донатів для армії, стаючи помітними на всьому медійному просторі України.
Чи відіграють якусь роль профспілки або робітничі організації у підтримці життя міста?
На жаль, мені не відомо про дійсно впливову дію профспілок на роботу якихось підприємств, але чи не всі профспілки допомогають армії, передусім, збираючи необхідну амуніцію для своїх товаришів та товаришок, які проходять службу у ЗСУ.
«Соціальний рух» підтримує Тролейбусне депо №2, підтримуючи їх у тяжки часи та розповсюджючи світом їх проблеми на робочих місцях, з якими вони стискаються щоденно.
Чи продовжувала працювати освіта, школи, коледжі та університети? Як це було організовано в умовах обстрілів?
Ще з впровадження карантиних заходів проти Ковідної інфекції у березні-квітні 2020 року, майже всі навчальні заходи перейшли на дистанційну форму навчання. З початком повномасштабного вторгнення російської армії нічого не змінилось. Тисячі дітей вимушені отримувати освіту онлайн: школяри навчальних класів, середньої та старшої школи, здобувачі професійної та вищої освіти.
В останній час у Харкові є зміни з цього приводу: в місті вже декілька місяців працює метрошкола та ось-ось була відкрита підземна школа, яка може вмістити в собі до 1000 учнів. Мер Харкова обіціяє створити такі безпечні школи у кожному районі міста.
Як війна вплинула на економічне життя Харкова, на умови праці робітників?
Найжахливішим чином. Багато сімей Хаківщини та самого міста втратили свої домівки та були вимушені переїжджати до родичів або муніципальних гуртожитків, інших областей країни, емігрувати за кордон.
Через постійне бомбардування балістичними ракетами, фугасними бомбами, дронами, критична інфраструктура міста зазнала величезних пошкоджень, що напряму впливає на кількість робочих місць та умови праці. Багато роботодавців не дотримується трудового кодексу та права робітників на захист в укриттях при повітряній небезпеці, яка лунає чи не щоденно у Харкові. Є велика етично-моральна проблема.
Наприклад, як бути медичним працівникам, котрі працюються з маломобільними людьми, котрі навіть при бажанні, не можуть перейти у безпечне місце? Якщо лікарі, медсестри, молодший медичний персонал, буде перевозити щоразу людей в укриття, часу на лікування просто не залишиться. А як відомо, російська армія чхала на конвенції та коли завгодно може завдати удару по лікарнях.
Чи можете ви розповісти про роль державного сектору, медиків і рятувальників у Харкові – здається, росіяни особливо жорстоко обстрілюють рятувальників, завдаючи їм подвійних ударів?
Дійсно, велика частка всіх прильотів (падінь бомб) припадає на будівлі громадської інфраструктури, буцімто школи, лікарні, комунальні будівлі, заклади освіти. Обстріли у теж саме місце, заради вбивства рятувальників та медиків, на жаль, відбуваються рутинно.
Рятувальники, медики, освітяни, робітники критичної інфраструктури у Харкові дійсно герої. Вони буквально фактично знехтують власною безпекою та виконують свою роботу кожного дня заради міста та всіх городян.
Володимир Соловйов, головний пропагандист Кремля, заявив, що “Харків має бути стертий з лиця землі”, яка реакція серед людей на такі заяви?
Саме я не слідкую за медійними наративами Кремля та за тим, що вони кажуть, але те, що відбувається з містом через обстріли може дійсно призвести до зруйнування міста.
Деякі райони не зазнали сильних пошкоджень, але постійно руйнуться комунальні споруди, заводи, магазини, школи тощо. Це приводить до того, що люди не можуть жити в таких умовах та необхідна для життя інфраструктура просто перестане функціонувати. Логіку таких масових обстрілів взагалі не можна зрозуміти, якщо російські змі рахують Харків нібито російським містом.
Абсолютна більшість містян ненавидить Росію, тому що вона вбиває їх сім’ї, руйнує робочі місця, плани на майбутнє. Росії може тільки наснитися російський Харків, як і її «імперськоє велічіє». Тому, якщо вони спробують наступати на Харків, моя думка, що Харків ніколи не ляже під російську окупацію. Лише зруйнований та без населення.
Існують припущення про російський наступ, що відчуває населення, чи відбувається мобілізація для підготовки до такої можливості?
Люди активно слідкують за тим, що відбувається у медіа просторі та все відчувають на собі. Деякі панікують та виїжджають з Харкова. Знаю деякі родини, котрі чекають на дитину через вагітність, або їх робота потребує стабільного інтернету — вони виїхали з міста у інші регіони України.
Більшість міцно тримається та довіряє роботі ЗСУ. Навколо міста будують кілометрові траншеї, бункери, готуються міні поля. Люди бачать, що армія тут, що Харків ніхто не залишив.
Але те, чого дійсно не вистачає, так це засоби протиповітряної оборони. Так склалося, що Харків має поганого сусіда та Росія має змогу бомбити нас різними видами зброї, на яке у ЗСУ просто не вистачає снарядів та просто через швидкість бомб та коротку дистанцію унеможливлює збиття всього, що летить на нас. Тому найсильніше нам бракує систем ППО та радіолокаційної боротьби. З новими поставками ППО Харків може стати одним з найзахищенішим прифронтовим містом.
Харків асоціюється з деякими з найважливіших постатей української історії, проте в місті також відбувалася русифікація, чи відбулися помітні зміни у сприйнятті української спадщини Харкова?
На мою думку, на Харківщині не було якоїсь специфічної русифікації, котрої не було в інших українських містах УРСР. Через те, що місто було науково-промисловим, торгівельним центром, велика частка українців говорили російською ще у ХХ столітті. Але Харків завжди був містом, де багато народів жили дружно, як-то українці, росіяни, євреї, вірмени, білоруси, роми. З 2014 року від самого населення з’являються ініціативи щодо посилення українізації. Ще сильніше посилення українізації відбулося після повномасштабного вторгнення. На мою особисту думку, до 2022 року у Харкові спілкувалися української в побуті десь кожна десята людина, а зараз кожна четверта.
Як війна з 2014 року вплинула на попередній вплив сталінських партій у місті?
Я не знаю про існування сталінських партій або організацій на Харківщині. Будь-які «ліві», котрі якимось чином можуть захищати або виправдовувати напад Росії на Україну з 2014 року або перестали існувати або виїхали у Росію.
Перша українська політична партія – Революційна українська партія – була заснована в Харкові, чи залишилися сьогодні в місті українці?
У 2010-их роках у Харкові діяли такі ініціативи як Функція Вейерштрасе, Анархістський сквот (гуртожиток у комунальній будівлі, в якому жили анархісти та їх друзі), інші нечисельні ліві групи. Представників Соціального руху, які живуть на квітень 2024 року майже не залишилось. Багато хто виїхав у інші міста України. Лівих у Харкові, про яких мені відомо, теж дуже мало. На жаль, ми маємо дуже сильний негативний ярлик того, що якщо людина називається соціалістом або лівим, вона буцімто одразу стає проросійською. За останні роки є деякі зміни у цьому образі і все більше людей називаються себе антиавторитаристами, активістами, демократами, анархістами і навіть соціалістами. Мода на праві ідеї потроху зменшується через антисоціальні та антиробітничі впровадження уряду. Тому, сподіваюсь, відбудова Харкова буде проходити з огляду на підтримку робітників, їх безпеки, фокусування на екологічності всіх архітектурних проєктів, на прозорих та справедливих засадах з боку міської адміністрації.
Чи є якісь речі, які дають вам надію в ці небезпечні часи?
Це життя моєї сім’ї, моїх друзів, моїх колег. Я знаходжу гордість бути у своєму місті саме зараз, працюючи для людей. Так, аварійне відключення світла, інтернету засмучує, руйнує твої плани, заважає працювати, але моменти чогось цікавого, доброго відчуваються сильніше, ніж у мирні часи. Можливо, так бути не повинно, але як є. Та й з розвитком низової музичної та кінокультури мені є де провести вихідні, дякуючи військовим ЗСУ та ППО.
Що може зробити західний робітничий рух, щоб допомогти вам у нинішній ситуації?
Підтримати тих людей, які пішли у армію заради захисту свого дому та близьких. Саме передача Україні установок ППО може зберегти життя харків’ян та дати можливість відчувати себе декілька безпечніше. Для тих організацій, які принципово не хочуть надавати мілітарізовану допомогу, можна допомогти працівникам критичної інфраструктури: медикам, електрикам, робітникам заводів, міського транспорту.