Сьогодні Україна воює проти реакційного та консервативного ладу, налаштованого проти дотримання та розширення людських демократичних прав, у тому числі, прав жінок. Хоча сьогодні на фронті Україну мужньо боронять понад 50 тисяч жінок, а кожна громадянка України допомагає наближати перемогу роботою в тилу, варто пам’ятати, що у боротьбі за гендерні права немає вихідних.

В Україні існували й існують гендерні проблеми та протиріччя, які ризикують не зникнути, а тільки загостритися внаслідок війни. І хоча вже 1 листопада Конвенція набере чинності в Україні, питанням залишається, наскільки ефективним буде її вплив – не тільки через законодавчі протиріччя, а й через надскладну економічну ситуацію, викликану війною та неоліберальними реформами уряду.

У цій статті ми розглянемо, чи можуть права жінок з декларативних перетворитися на реальні та чи достатньо для цього простої вказівки “згори” на прикладі Іспанії періоду правління Франсиско Франко.

Людські і, зокрема, права жінки у трагічному ХХ столітті часто відходили на другий, а то й на третій план. Фашистський режим генерала Франко в Іспанії протримався довше за всіх своїх “побратимів” у Європі (1939-1975 рр.), і “славна” традиція попрання людских прав в Іспанії відмерла лише зі смертю самого каудильйо.

Фашистська влада, що встановилася в результаті громадянської війни, спиралася не лише на армію, але й на католицьку церкву та традиційну іспанську культуру. Опора на такі ретроградні інститути призвела і до відкату у сфері людських прав. Так, дослідники відмічають, що права та свободи жінок у часи Франко повернулся до Кодексу Наполеона, що був прийнятий в Іспанії лише у 1889 році.

Sección Femenina: “міністерство” обмеження жіночих свобод

Характерною рисою наступу на жіночі права стала його директивність “згори”. При правлячій фашистській партії Falange Española de las JONS була створена Sección Femenina – жіноча політична організація, що просувала інтереси правлячого класу.  Метою  Sección Femenina стало встановлення єдиної, державної, націоналістичної жіночої ідентичності. Організація прагнула “заохочувати націоналістичний синдикалістський дух в усіх аспектах життя та посилювати любов до батьківщини”.

Sección Femenina було доручено впроваджувати на практиці директиви партії, зокрема, у сфері освіти. Так, навчання стало роздільним за статевою ознакою, а цілі жіночої освіти цілком відповідали традиціоналізму тогочасної Іспанії, що перетворювало жінку з повноцінного суб’єкта суспільно-політичного життя на об’єкт. Дисципліни для дівчат зосереджувалися навколо однієї теми – виховання справжньої господині та матері.

Група дівчат під час заходів Sección Femenina. Джерело: https://elpais.com

Іншим аспектом впливу Sección Femenina стало релігійне життя. Програми організації були розроблені на базі католицької ідеології, де жінці відводилася центральна роль матері та дружини. Слідуючи духу націоналістичних перетворень, Sección Femenina дотримувалася суто католицьких консервативних принципів. Ведення господарства та виховання дітей були, по суті, одержавнені нею – наступним кроком стало привласнення жіночої ідентичності, що випливало у відчуття самотності, депресії, відчуження.

Реалії франкістської Іспанії жорстко контрастували з риторикою Sección Femenina. Репресії, голод та бідність, умови тотальної цензури та заборон слабо в’язалися з ідеалами, постульованими режимом Франко.

Історія двох несвобод: поміж матір’ю та дружиною

Протягом дитячих та підліткових років іспанкам нав’язувалася роль дружини та матері, на якій центрувався практично весь зміст жіночого існування. Прикметно, що в цьому націоналістичні та католицькі догми повністю узгоджувалися між собою.

Sección Femenina постулювала жорстку субординацію жінки в сім’ї, зводячи мету її життя до задоволення потреб чоловіка. Хороша дружина повинна була розвивати свої здібності виключно в домашньому господарстві та вихованні дітей, жінка не мала суперечити своєму чоловікові та в принципі не могла розглядати себе як суб’єкта, що має суспільні права та свободи.

Обкладинка “Жіночого журналу”, травень 1939. Джерело: https://www.todocoleccion.net

Становище іспанської жінки під час диктатури Франко було ледь не гіршим за становище жінки в нацистській Німеччині. Так, за законодавством 1944-1963 рр., чоловіку було дозволено вбити власну дружину, якщо вона визнавалася винною в подружній зраді.

Якщо під час Другої республіки (1931-1939 рр.) іспанкам дозволялося реєструвати шлюб у державних установах та вільно подавати на розлучення, франкістська диктатура позбавила їх цих свобод. Церква визнавалася єдиним органом, що міг укладати шлюби, про розлучення не могло йти мови.

Роль матері – другий обов’язок іспанської жінки, що, на думку Sección Femenina, робив її вдячною громадянкою. Материнство проголошувалося частиною зобов’язання, боргу перед нацією. Ідеалом ставала жінка, що бездоганно вела господарство, опікувалася багатьма дітьми та виховувала їх у дусі ревного католицизму.

Не дивно, що такі суворі вимоги, пророщені на грунті економічного занепаду, призвели до абсолютно протилежного результату. Багато жінок боялися ставати матерями в умовах тотальної диктатури та нестабільності. Ті з них, що виросли у відносно вільні довоєнні часи, не хотіли присвячувати життя вихованню дітей, незважаючи на всі зусилля пропаганди. Держава обмежила доступ до контрацептивних засобів, заборонила практику абортів – але жоден із цих заходів не зупинив жінок. На думку вченого Антоніо Касола Санчеза, нелегальні аборти забрали життя до 1% іспанок в період диктатури Франко. Разом із тим, індекс фертильності так і не повернувся до довоєнних показників (4.13 на 1922 р. у порівнянні з 2.97 на 1965 р.).

Жіноче життя – інструмент в руках держави

Цілком логічно випливало, що, виконуючи роль дружини та матері, жінка не мала б працювати. Sección Femenina справді пропагувала ідеал родини, де єдиним джерелом доходу був чоловік. Реальність повоєнної Іспанії внесла корективи в це ідеалістичне бачення, оскільки в умовах економічної рецесії зарплати батька не вистачало. Утім, це не спонукало державу до економічних перетворень. За свою працю, переважно низькокваліфіковану, іспанки отримували мізерну платню – і то номінально, оскільки практично завжди гроші виплачувалися їхнім чоловікам.

Окрім роботи, жінки були змушені брати участь у волонтерстві, якщо хотіли отримати паспорт, водійські права або посаду в громадській сфері. Волонтерська діяльність (а по факту – примусова неоплачувана праця) тривала шість місяців, під час яких жінки працювали в школах, притулках та на державних кухнях, щоб отримати бодай крихту свобод.

Жіноче об’єднання Sección Femenina de Falange en Teruel. Джерело: ARCHIVO HISTÓRICO PROVINCIAL DE TERUEL

Упродовж 1940-х рр. більшість професій стали забороненими для жінок. Так, іспанки втратили можливість обіймати навіть найнижчі державні посади, до того ж, заміжня жінка могла отримати роботу виключно з дозволу чоловіка. Трудове законодавство вимагало від жінок залишати цілу низку посад після одруження, оскільки занадто активна зайнятість могла стати на заваді доброчесному материнству та веденню господарства. У результаті подібних дій, жінки опинилися в замкненому колі – вони не могли повноцінно працювати самі, але і виживати на платню чоловіка ставало все важче.

Утім, попрання права на працю – не єдиний приклад обмеження громадянських свобод для жінок у фашистській Іспанії. Іспанкам також було відмовлено в свободі зборів. Уряд генерала Франко заборонив діяльність усіх трейд-юніонів та політичних партій, окрім Falange Española de las JONS.

Sección Femenina активно працювала над тим, щоб перетворити фемінізм у масовій свідомості на девіацію, розлад свідомості. Підконтрольні їй медіа прирівнювали фемінізм до наркоманії та інших вад суспільства.

Якщо іспанка визнавалася схильною до симпатій лівим або республіканцям, в неї забирали дітей з метою захисту останніх від згубної ідеології. Дітям до трьох років було дозволено мешкати з матерями в місцях позбавлення волі, після чого вони відправлялися до притулків на подальше утримання. При цьому будь-який контакт не тільки з матір’ю, але й з усією родиною був для них неможливим. Таким чином, з 1944 по 1954 роки лише в  республіканок було вилучено майже 31 000 дітей. Коли ж тюремний строк для жінки вичерпувався, над нею встановлювали контроль з метою забезпечення “добропорядності материнства”. Утім, у багатьох забирали навіть народжених після цього дітей.

На суспільному рівні підтримка фашистської ідеології забезпечувалася тотальною цензурою. Цензура стала ще однією сферою ліквідації жіночих свобод. Католицька церква визначала перелік заборонених для освітлення тем – до них відносили суїциди, аборти, зображення оголеного тіла, наркоманію та алкоголізм.

Приклад цензури:
До уваги цензорів! Усі фото жіночих спортивних змагань, що демонструють коліна, заборонені та мають вилучатися.

Реклама, що стосується продажу фотографій Ріти Хейворт у фільмі “Гілда”, суворо заборонена. Будь ласка, вживайте необхідні заходи, щоб жодне оголошення не потрапило у видання, що знаходяться у вашій юрисдикції.

…і пали тюремні мури

Режим Франко, народжений у результаті кривавої громадянської війни, пав лише після смерті диктатора, через 36 років з моменту захоплення влади. Керівником держави стала людина, обрана самим каудильйо – король Хуан Карлос І. За його правління почалася лібералізація всіх сфер життя, що зачепила і вже неодноразово згадану Sección Femenina. Нарешті, організація, що декларувала боротьбу за жіночі права, почала дійсно їх відстоювати.

Жінками була отримана свобода зібрань, вони змогли обирати та обиратися, обіймати нові посади. Найбільшим гарантом реальності, а не декларативності жіночих прав стали перетворення економічні – поступовий вихід із кризи дав іспанкам можливість вільно обирати шлях у житті, не шукаючи прихистку від бідності в шлюбі. Вперше за ледь не півстоліття у жінки з’явилися перспективи не залежати від чоловіка.

Історія втрати та поступового повернення жіночих прав у Іспанії 1940-70х рр. свідчить про, з одного боку, беззмістовність декларативного насадження ідеології, яка не відповідає інтересам мас та не спирається на економічний базис суспільства. З іншого ж боку, жодні закони та перетворення “згори” не визволять людину так, як це зробить соціальна підтримка держави. Так було півстоліття тому – після падіння диктаторського режиму Франко – так залишається і сьогодні.

Українки, на фронті та в тилу, борються за майбутнє у вільній і правовій державі. Але держава, у свою чергу, має дбати про самовідданих жінок, що віддають життя та здоров’я за неї. Саме тому ратифікація Стамбульської конвенції має бути не єдиним заходом з підтримки жіночих прав, а лише одним із інструментів забезпечення справжньої економічної свободи.

Володимир і Марія,
«‎Соціальний рух»‎