Гуманітарна криза на білорусько-польському кордоні протягом кількох тижнів входить до переліку найбільш обговорюваних тем в Україні. І це не дивно, адже щонайменше 2,5 мільйони (а це кожен 15-й) наших співгромадян на власному досвіді знають, що таке втеча від війни. На жаль, навіть ця обставина не додає людяності українській аудиторії. Мережа рясніє маніпулятивними заголовками та відверто расистськими коментарями. Вразливість нашого суспільства до геополітичних спекуляцій робить нас нечутливими до людської трагедії, котра розгортається просто зараз в прикордонному лісі. А ксенофобська пропаганда заважає зрозуміти, що в умовах наростаючої світової кризи «професію» втікача незабаром може опанувати будь-хто з наших близьких.

Українські націоналісти часто намагаються виставити Польщу як «останній форпост європейського консерватизму». А деякі з них вже навіть встигли запропонувати польському уряду власні «волонтерські послуги» з патрулювання кордону. Однак схоже, що всупереч всім стереотипам польське суспільство має високий рівень імунітету до шовіністичної отрути. В умовах повного ігнорування ситуації міжнародними структурами на кшталт «Червоного Хреста» десятки громадських об’єднань по всій країні власноруч розпочали збір і доставку їжі, одягу та засобів обігріву на кордон. На фоні токсичної антимігрантської риторики уряду сотні організацій виступили з публічним засудженням дій влади.

Так, викладачі університету Адама Міцкевича в Познані звинувачують владу в недопуску незалежних ЗМІ до висвітлення ситуації на кордоні. Загальнопольське соціологічне товариство нагадує, що країна таким чином порушує цілу низку міжнародних домовленостей. А представники Польської академії наук вимагають розблокувати біженців для отримання їжі, води, медичної та правової допомоги.

Окрім загальнодемократичних вимог, лунають і класові. Загальнопольська профспілка «Робітнича Ініціатива» (Inicjatywа Pracowniczа), відома анархо-синдикалістськими поглядами, наголошує: «Люди тікають від імперіалістичних воєн — воєн за нафту, газ та рідкісні метали. Вони тікають від посухи й голоду, спричинених кліматичними змінами. Нам нав’язують страх, що біженці конкуруватимуть за наші погані зарплати та мізерну соціальну допомогу. Але не вони винні в поганому стані ринку праці! Не вони встановили погане трудове законодавство. Не вони створили фіктивні інспекції з охорони праці та суди, які захищають лише корпорації. Наші справжні супротивники — це наші боси та люди в міністерських кріслах! Ми не дамо себе розділити за національністю, гендером чи ідентичністю!».

Своєю думкою з цього приводу з нами поділився Ігнацій Юзвяк — дослідник з питань кордонів та міграцій у Варшавському університеті й місцевий профспілковий активіст.

photo_2021-11-22_18-29-40

- Польське суспільство демонструє дуже велику людяність по відношенню до осіб, що застрягли зараз на кордоні. Що дозволило так мобілізувати прогресивні сили?

- Схоже, що це зворотний ефект ксенофобських заяв нашої влади. Узагалі, я й сам здивований сьогоднішньому балансу настроїв у суспільстві. Років 5-6 тому тут була набагато більш потужною антимігрантська атмосфера. Але сьогодні в суспільстві сильна втома від Качинського та його партії. До того ж, хоч наш прем’єр і харчується всіма цими темними страхами та постійно шукає ворогів під ліжком, але якщо подивитися, то саме за правління його уряду кількість трудових мігрантів зросла як ніколи до цього. І люди бачать, що світ не рухнув. Тепер навіть в маленькому містечку чи селі можна зустріти не тільки українця чи грузина, але і, особливо у великих і средних містах, індуса чи в’єтнамця, бангладешця або філіппінця. І ці люди багато працюють, платять податки (якщо роботодавець здатен забезпечити легальне працевлаштування) та підтримують місцеву економіку. Ну й відповідно, усі розуміють, що щось не так з державною пропагандою. Не може бути так, щоби оці декілька мільйонів мігрантів були потрібні польському суспільству, а ці дві тисячі становили для нього смертельну небезпеку. Давайте вже будемо відверті — загрозу звичному способу й рівню життя поляків несуть не мігранти, а транснаціональний та вітчизняний капітал, який створює вільні економічні зони. Зони вільні насамперед від трудового законодавства та соціальних гарантій. Ось що створює нестабільність і соціальну напругу.

На жаль, зіткнення останніх днів працюють на потенційне погіршення сприйняття мігрантів. ЗМІ тиражують образ чоловіків, які жбурляють каміння в польських поліціянтів та прикордонників. Для провладних та ліберальних медіа вся ця історія виглядає як провокація, інспірована білоруськими спецслужбами. Консерватори говорять передусім про гібридну війну Лукашенка проти Польщі та Європи. Ліберали підспівують їм: мовляв, біженці — це лише пішаки в складній геополітичній грі. В подібній ситуації легко втратити здатність до співчуття й розуміння причин глибокої фрустрації цих людей на кордоні.

- Хто зараз допомагає людям на кордоні?

- Насправді великі міжнародні гуманітарні організації практично не реагують на проблему. Тому активістам різноманітних низових ініціатив доводиться домовлятися між собою та з нуля розбудовувати всю інфраструктуру й логістику зі збору й доставки необхідних речей. Треба сказати, що проблема зібрала представників дуже широкого спектру. Тут і католицькі організації, і різні ліберали-прогресисти, і загально демократичного спрямування об’єднання, ну і, зрозуміло, що ліві різних напрямків. Поки що не було значної контрмобілізації з боку правих. З одного боку, я це пов’язую з підготовкою до Дня незалежності. Це головна подія для всіх правих, і вони з початку вересня ще починають готуватися. Тож якщо мобілізація і буде, то хіба зараз — після 11 листопада. З іншого боку, з роллю фашистів зараз цілком самостійно впоруються польські силовики, тому власне фашисти ніби як і не потрібні вже.

- Як держава ставиться до тих, хто везе гуманітарну допомогу на кордон?

- Доволі суворо держава ставиться. І можна потрапити в халепу. По-перше, у трьох прикордонних воєводствах зараз оголошено надзвичайний стан. По-друге, якщо ти хоч якось будеш безпосередньо допомагати людям рухатися вглиб Польщі, то тебе миттєво звинуватять у торгівлі людьми й дадуть реальний строк. Поки нікого не посадили, але намагаються. По-третє, у декілька кілометровій зоні від кордону заборонено перебувати в лісі. Тобто за сам факт перебування тебе на кілька діб можуть закрити або оштрафувати. І таких випадків вже достатньо. Плюс силовики діють доволі грубо — з тенденцією до перевищення повноважень. Були вже випадки з побиттям волонтерських авто і т.д.

В Польщі понад два мільйони українців, багато хто з них не знає мову на достатньому рівні, дехто змушений працювати не до кінця легально і потім не може скористатися лікарнею або має проблеми з податковою. Абсолютна більшість залишила свої міста через бідність і брак роботи. Щонайменше 50 тисяч опинилися тут через війну в їхньому рідному місті. Тим не менш, в основній своїй масі вони вважають, що мають більше моральних підстав перебувати в Польщі, ніж ті, хто полишив Сирію, тікаючи від бідності та війни. Рідко хто розуміє, що підтримка антимігрантських настроїв щодо біженців, за першої ж нагоди, вдарить і по українцях.

Абсолютно те саме можна сказати й про поляків, які працюють за кордоном. Після брекзиту у Великій Британії посилилися антиєвропейські настрої і, зокрема, антипольські. Це стало шоком не лише для польських заробітчан, але й для польського суспільства взагалі. Про це багато писали в ЗМІ якийсь час. Люди не могли зрозуміти, чому до них таке ставлення, якщо вони також білі, працюють, платять податки та намагаються розмовляти англійською. Хоча насправді ця історія абсолютна ідентична для будь-якого регіону. Це глобалізований капіталізм і його особливості розподілу праці зі всіма географічними нерівномірностями та пов’язаними з цим соціальними нерівностями. Те, що в одній точці виглядає як наш привілей, в іншій точці вже є джерелом нашого пригнічення. Тому нам треба боротися не за власні дрібні привілеї, а за скасування самої системи привілеїв і пригнічення як такої. Варто затямити: небезпека не вискочить з лісу — вона вилазить з розкішного лімузину. І єдине, що ми можемо їй протиставити, — це нашу робітничу солідарність.

Спілкувався Устим,
«Соціальний рух»