«Україна буде або соціалістична, або ніяка!»
Володимир Винниченко
Що було, якби самостійна Україна залишилась соціалістичною? Що було, якби, позбувшись тоталітаризму, громадяни не стали жертвами нового гніту – капіталізму? Зрозуміло, певною мірою це подвійна абстракція: сперш потрібно уявити, що в Україні дійсно був соціалізм (а не деформована робітнича держава); потім уявити, що було б, якби наша країна від нього не відмовилась…
Та все ж ми знаємо, що елементи соціалізму в фундаменті економіки були — це, перед усім її плановий характер, що обумовлював її невпинний розвиток та забезпечення громадян робочими місцями. Радянські профспілки не могли організовувати страйки, та все ж вони слідкували за жорстким дотриманням трудового законодавства, унеможливлюючи зловживання з боку директорів підприємств. Тогочасна економіка, звичайно, не належала трудовим колективам; вона знаходилась у державній та комунальній власності. Та все ж значна її частина спрямовувалась на задоволення суспільних потреб: освіта, медицина та забезпечення населення товарами першої необхідності. Врешті-решт побудова такого народного господарства забезпечувалась аж ніяк не приватною ініціативою, а великою мірою колективним ентузіазмом працюючих мас. Тому загалом приватизації в нашій країні є апріорі злочинною, щоб не казали адепти лібералізму, які вишукують „незаконність” процедур приватизації у своїх політичних опонентів. Сьогоднішня економіка значно більше централізована, ніж за радянських часів: тоді влада забезпечувала рівномірний розвиток всіх регіонів.
Досягнення 1990 року та нинішні:
1. Чисельність науковців скоротилася в 4 рази з 313 тисяч до 85 (Держкомстат), які продукують тепер в 5 разів менше публікацій ніж 120 тисяч польських вчених (Scirus).
2. Структура економіки змінилася з характерної для технологічно та індустріально розвинених країн (близько 30% ВВП -машинобудування і лише 10% – видобувна промисловість) на сировинно-аграрну (зараз машинобудування складає менше 10% відсотків, видобувна промисловість та виробництво хімічної сировини – більше 30%). За ВВП на душу населення Україна випереджала більшість країн регіону, тепер вона на передостанньому місці. Важко прогнозувати, коли Україна зможе повернутись до рівня ВВП 1990-го року (зараз досягнуто лише 70% ВВП УРСР).
3. За Індексом людського розвитку Україна випереджала Польщу, Румунію та Росію, тепер вона на останньому місці серед цих країн, в останні роки відрив збільшується. (International Human Development Indicators)
4. Середня заробітна плата в Україні в 1,5 рази менша ніж в Росії, в 2 рази менша ніж в Білорусі та суттєво нижча ніж у більшості країн-сусідів (крім Молдови).
5. Великим тягарем для усіх радянських економік було те, що вони витрачали значну частину коштів на збройні сили СРСР. У 1990 році на військові потреби спрямовувались близько 10,9% ВВП. За деякими даними, Україна витрачала до 20% ВВП на сферу озброєння. Сьогодні ж третина ВВПвзагалі йде повз бюджет: вони знаходяться в тіньовій економіці або ж виводяться в офшорні зони (переважно на Кіпр). Проблема виведення капталів в офшори загострюється. Завдяки „Угодам про уникнення подвійного оподаткування” все, що можна виробити в цій країні для продажу на експорт вивозиться задарма, гроші за цю продукцію в Україну не потрапляють та податки з цього виробництва не сплачуються взагалі.
6. Проблеми з економікою призвели до змін у структурі споживання культурних благ і зменшило частку власне української культурної продукції. Кількість відвідувань театрів на рік скоротилася майже утричі – з 17,6 млн. відвідувань до 6,2 млн. Відвідування музеїв – у півтора рази. Згідно із даними статистики, оголошеними у серпні 2007 року віце-прем’єр-міністром України Дмитром Табачником, у 2006 році в країні було видано майже 16 тис. книжок загальним накладом 54,21 млн. примірників, з них українською мовою – близько 10 тис. книжок тиражем 31 млн. примірників. При цьому тираж російськомовних книжок збільшився на 3,5 млн. У 1960 році загальний тираж книжок українською мовою склав досягнув 95 млн. примірників. Отже, загальний тираж книжок українською мовою був у 1990 році майже удвічі вищий ніж загальний тираж усіх книжок, які видаються в Україні всіма мовами.
Гіпотетичні можливості незалежної України:
– Україна могла стати Фінляндією. Адже у 1990 країна мала більш розвинену економіку, та маючи один з найпотужніших на той час у світі центрів компютерної науки (Інститут Кібернетики), потужну радіо-електронну промисловість та високоякісну вищу освіту Україна могла б стати світовим лідером у виробництві мобільних телефонів та ініціатором руху за вільне програмне забезпечення. Можливо ми б тепер користувалися мобільними телефонами ROSAVA, а не NOKIA (у 1990 також була торговою маркою автомобільних покришок) та операційною системою Shevus, а не Linux (за прізвищем якогось українського, а не фінського студента).
– Україна могла б стати Словенією. Адже у 1990 році країна мала більші потужності та кращі технології з виробництва телекоммунікаційного обладнання та, можливо зараз у Східній Європі домінувало б ADSL обладнання не словенської ISKRATEL та китайських HUAWEI та ZTE, а які небуть ЧеЗаРа (Черніговський завод радіоприладів), або НВО Квант.
Чи може Україна відновити втрачений потенціал, який би забезпечив гідне життя її громадянам? Скажемо відверто: це буде надзвичайно складно. Та, насправді, ми позбавлені вибору. За умов продовження неоліберальних експериментів ні Україна, ні її народ не мають майбутнього. Наступні фінансові кризи загрожують остаточним розвалом економіки, а знищення рештків соціальних прав відбудеться ще раніше.
Ми маємо докласти зусиль та скористатись своїм історичним шансом — прямувати до нового, кращого, тепер вже самоврядного соціалізму. Наше завдання-мінімум: здобути справжню незалежність – незалежність від капіталізму.
П.С. Пропонуємо вашій увазі текст Льва Троцького з приводу того, наскільки вимога незалежності України відповідала інтересам світової революції і випливала з марксистсько-ленінських позицій: http://magister.msk.ru/library/trotsky/trotm477.ht
Захар Попович, кандида економічних наук, активіст “Соціального руху”