Лектор розповів, що перші постійні російські військові контингенти в козацькій Україні з’явилися в 1654 р., після Переяславської угоди. У 2-й половині XVII ст. у мирні роки російські гарнізони дислокувалися у найбільших містах Гетьманщини – Києві, Чернігові, Переяславі, Ніжині та ін.

Перший гарнізон (2600 чол.) було введено до Києва в 1654 р. Максимальне збільшення гарнізонних військ відбулося після підписання Московських статей 1665 р., коли російські військові контингенти (близько 12 тис.) з’явилися в усіх важливих містах Гетьманщини. Після антимосковського повстання 1668 р. чисельність гарнізонів було зменшено. Присутність і чисельність польових військ визначалася військово-політичною ситуацією в регіоні. Чисельні російські війська діяли на території Гетьманщини під час війни із Річчю Посполитою (1654–1667 рр.), російсько-української війни 1658–1659 рр., російської-турецької війни 1676–1681 рр.

У XVIII cт. ситуація змінилася: окрім гарнізонних військ на території Гетьманщини дислокувалося кілька драгунських полків (10–13 тис. чол.). Гарнізони стояли лише в Києві (4–5 полків) та Глухові (1–2 полки). Загальна чисельність гарнізонних і польових частин та підрозділів на території Гетьманщини у XVIII ст. в мирні роки складала близько 20–25 тис. чол. (населення країни в 1764 р. – 2 млн чол.). У роки конфліктів (Північна війна, російсько-турецькі війни) на території Гетьманщини розміщувалися десятки полків російської армії. Особливо значні військові контингенти стояли під час російсько-турецької війни 1735-1739 рр.

Забезпечення російських військ у другій половині XVII і XVIII ст. дещо відрізнялося. До початку XVIII ст. гарнізони і польові війська забезпечувалися переважно за рахунок поставок з території Російської держави. Нерідко продовольство, фураж, тканини і т. п. купували у місцевого населення. Довгий час місцеве населення не бажало приймати російську мідну монету, якою отримували жалування росіяни. Тому російським стрільцям, рейтарам і солдатам доводилося переплачувати за товари в 2–3 рази більше ціну.

Були і спроби організувати збір податків із місцевого населення (1665–1668 рр.), однак після антимосковського повстання російська адміністрація повернулася до практики поставок з території Московського царства та купівлі припасів за гроші.

У XVIII ст. ситуація змінилася. Гарнізонні війська утримувалися за рахунок збору податків із російських земель, а от драгунські полки продовольством і фуражем мало забезпечувати місцеве населення. У роки війн населення Гетьманщини було змушене утримувати десятки тисяч російських солдатів та офіцерів. «Викачка» ресурсів з місцевого населення знайшла своє відображення у фольклорі. Так, про російсько-турецьку війну 1735-1739 рр., коли на потреби армії у місцевого населення було забрано десятки тисяч волів, співали: «Москалики-соколики поїли наші волики, а коли повернуться із Криму додому, то доїдять свині й корови».

Лектор розповів, що одним із «офіційних» завдань російських військ був захист українських земель від військ Речі Посполитої, Кримського ханства і Османської імперії. Однак події засвідчили, що основним завданням було поширення російського впливу на територію Гетьманщини. У 1658–1659 і 1668 рр. відбулося пряме збройне протистояння між російськими контингентами і козаками. Тоді саме завдяки військовому чиннику російській владі вдалося зберегти вплив на Гетьманщину. Події 1708–1709 рр. ще раз підтвердили, що російські війська захищають не населення Гетьманщини, а інтереси свого володаря.

Також Вадим Назаренко розповів про відносини місцевого населення із російськими вояками. З одного боку, російські війська активно зловживали своїм службовим становищем, грабуючи місцеве населення, а з іншого – деякі групи місцевих жителів мали значний зиск від присутності в містах військових контингентів. Так, наприкінці скарги київських міщан (1665 р.) на утиски з боку російських солдатів міститься прохання не забороняти солдатам та офіцерам відвідувати місцеві шинки. Окрім власників шинків, на російських військових могли заробити купці і ремісники.

Фактор військового постою в будинках місцевого населення і наявності гарнізонів у містах сприяв погіршенню криміногенної ситуації, поширенню венеричних хвороб і т. п. Російська адміністрація розуміла, що це все підриває боєздатність військ, але повністю вирішити проблему ще не могла. Також лектор розповів про шлюби між російськими солдатами і місцевими жительками, кількість дітей у солдатських родинах і гарнізонні школи.

Під час обговорення лекції Вадим Назаренко відповів на запитання слухачів: як комплектувалися російські частини, що служили в Гетьманщині і через який термін відбувалася ротація; коли в Києві з’явилися вулиці Рейтарська та Стрілецька.