Після реформ піночетівської хунти, до яких долучався пан Лаффер, кількість людей, які знаходились за межею бідності становила 41,2%. Кількість чилійців, що не мали адекватного житла, зріс з 27% у 1972 році до 40% у 1988-му. Зовнішній борг зріс з $3,7млрд в 1973 до $16,3 млрд (!) у 1989 році. Після 15 років неоліберальних реформ дохід на душу населення знизився на 12% порівняно з 1972 роком. Дерегуляція економічної діяльності призвела до небаченого росту забруднення довкілля: за деякими даними, у 1992 році Сантьяго посів п’яте місце у Латинській Америці за рівнем забрудненості повітря.
Словом, якщо головним критерієм ефективності політики є вигода бізнесу, то така країна не придатна для життя.
P.S. Цікаво, чи припинять критикувати режим неофашисти, які мріяли про «справжню хунту»?
