На Kyiv Independent вийшла розгорнута стаття про Давида Чичкана.

Давид Чичкан — художник, анархіст, боєць, який зумів поєднати мистецтво та боротьбу за свободу в одне життя.

Його вступ до лав Збройних сил України у 2024 році був не запереченням, а логічним продовженням його політичних переконань — безкомпромісної протидії будь-яким неофашистським, імперіалістичним і шовіністичним силам. Для нього російська армія була втіленням сучасного фашизму, який необхідно зупинити.

Чичкан народився у Києві 1986 року в родині художників і від початку поєднував творчість з політичним активізмом. Його роботи були натхненні історіями Лесі Українки, Нестора Махна, боротьбою за соціальну справедливість в Україні та світі. Вони часто викликали критику консервативного мейнстріму, проте Давид не відступав — його мистецтво було гострою зброєю проти нерівності й гноблення.

Давид бачив у «Соціальному Русі» дружну організацію, а Київський осередок старався допомагати йому з презентацією його робіт. Для нас він був не просто митцем, а другом, з яким ми разом переживали періоди тиску та нападів праворадикалів, підтримували один одного, коли виставки зривали або цензурували.

У 2024 році, ставши мінометником, Давид вважав просування ліворадикальних ідей серед своїх побратимів «однією з найважливіших місій у складі Збройних сил України», розповів його друг Олексій.

«Його погляди часто здавалися надто радикальними для нашого суспільства, яке сильно перебуває під впливом індивідуалістичних та консервативних ідей. Його творчість критично ставилася до існуючого мейнстріму, і він був достатньо сміливим, щоб порушувати делікатні питання», – розповів друг Чичкана, співзасновник СР Віталій Дудін.

Давид відмовився від будь-яких пільг і працював поруч з іншими, копаючи, споряджаючи, заряджаючи та стріляючи. Навіть на фронті він залишався провідником у світ мистецтва, історії та лівої думки, поширюючи ідеї солідарності серед побратимів.

8 серпня 2025 року, відбиваючи штурм ворожої піхоти на Запорізькому напрямку, Давид отримав важкі поранення. Наступного дня він помер. У нього залишилися дружина і маленький син.

Колектив «Соціального Руху» висловлює вдячність вічному анархісту, нашому другові й товаришу.