Неспроможність представників влади гарантувати дотримання трудових прав і навіть намагання урізати їх обсяг не могло не розізлити працююче населення. Свідченням цього стало ухвалення Верховною Радою  за основу 21 вересня ц.р. низки антисоціальних законопроектів, розроблених Урядом. Приводом висловити свою оцінку зусиллям можновладців стало 7 жовтня 2021 року. На заклик Федерації профспілок України, Конфедерації вільних профспілок України та інших профоб’єднань провести попереджувальну акцію протесту відгукнулися 10 тисяч працівників і працівниць.

Причин вийти на акцію у профспілчан було безліч – це і 4-мільярдний борг по зарплаті, і захмарні тарифи, і несправедливі пенсії. З іншого боку соціальної прірви – безконтрольне збагачення, розкішне життя еліти та приховані в офшорах статки можновладців на чолі з президентом. Піднімати на цьому тлі розмови про необхідність обмеження трудових прав можуть лише украй необачні політики або переконані неоліберали.

DecentWorkDay-1

У чому ж полягають загрози трудової реформи, зокрема, скандального законопроєкту про дерегуляцію трудових відносин? «Соціальний рух» проілюстрував їх у графічній формі (за посиланням).

Отож 7 жовтня велелюдна профспілкова хода пройшла від парку Тараса Шевченка до Кабінету Міністрів України. «Соціальний рух» крокував разом з бюджетними працівниками, атомниками і будівельниками. Слід відзначити яскраве оформлення колон, яке не поступалося «візуалці» на європейських демонстраціях. Також «осучаснила» профспілкову акцію участь у ній анархістів, а також кур’єрів служби доставки Bolt, які рішуче виступали проти прирівняння їх до «самозайнятих». Свою солідарність з профспілками висловив також актив ГО «Медичний рух «Будь як Ніна», що послідовно відстоює збільшення фінансування сфери охорони здоров’я. Вимоги акції було чути далеко за межами урядового кварталу: у Львові та Дніпрі у цей день відбулися організовані лівою молоддю акції солідарності.

Однак про досягнення результатів акції говорити можна буде лише тоді, коли влада повністю зніме з порядку денного питання трудової реформи, впровадить мораторій на зростання тарифів і оголосить пріоритетом погашення боргів по зарплаті. Втім, це маловірогідно за збереження курсу, спрямованого на задоволення класових інтересів капіталістів.

Нинішня ситуація видається доволі сприятливою для розвитку робітничого руху: влада не готова захищати населення від паразитування олігархів, адже сама нерозривно пов’язана з власниками капіталу. Можна лише вітати те, що протести, викликані соціальними проблемами, набувають давно небаченої масовості. Подібні попереджувальні акції можуть пригальмувати несприятливі для суспільства реформи, а також надати працюючим упевненості в їх повсякденній боротьбі. Разом з тим зазначаємо, що нинішні умови вимагають радикалізації вимог та засобів їх досягнення. Відповідь на небувалу зухвалість влади має буде адекватною. Трудящі повинні вимагати покращення рівня життя за рахунок націоналізації стратегічних підприємств, деофшоризації та прогресивного оподаткування для найбагатших верств, а також бути готовими до страйків на робочих місцях. «Соціальний рух» готовий прийти на допомогу колективам, які готові покласти край всевладдю капіталу.