Гучні заяви уряду: цифри є – гарантій немає

З новим роком ми отримуємо нові обіцянки від наших політиків. Одна з таких – підвищення заробітної плати для медиків: лікарів, середнього та молодшого медичного персоналу. Цього також вимагає президент Зеленський, кажучи, що заробітна плата медиків повинна бути навіть вищою, ніж в Угорщині, Польщі, Словаччині або Румунії. Зазначимо, що медична сестра у Румунії або у Польщі отримує від 800 євро (нетто) з подальшим зростанням зарплати залежно від стажу, коли в Україні ця сума навіть з доплатами у районах бойових дій та за багаторічну практику рідко перевищує 400 євро (нетто) на місяць.

Такі коментарі від президента та урядовців підтверджують вже давно створену глибоку кризу в українській медичній галузі, де є небезпечна тенденція до ще більшого збідніння медиків, посилення еміграції медичних кадрів в інші країни у пошуках більш гідної заробітної плати, розвинутих соціальних пакетів та дійсно працюючих на місцях професійних спілок.

Медики – новий «середній» клас України?

Прем’єр-міністерка Юлія Свириденко 5 січня 2026 заявила, що для лікарів прифронтових територій скасовано знижувальний коефіцієнт оплати праці, а лікарі первинки та екстренки там нібито отримуватимуть до 35 тис. грн. Міністерство фінансів також повідомляє, що передбачені у бюджеті видатки за програмою медичних гарантій дозволять підвищити зарплати лікарів первинної та екстреної медичної допомоги до 35 тис. грн.

Ключове слово тут – «дозволять». Бо ці цифри – 35 тис. грн для лікарів і 25 тис. грн. для медсестер (брутто) – є не нормою закону, не обов’язковим наказом і не тарифною ставкою. Це суто математичне припущення, закладене у державний бюджет, але не підкріплене жодним механізмом обов’язкового виконання.

Фактично нарахування заробітної плати медикам і надалі відбувається за Постановою №28 та ЄТС, а озвучені МОЗ цифри без нових правових актів можна сміливо помножити на нуль. Без чітких наказів, змін до тарифної сітки та обов’язкових вимог до керівників КНП, котрі повинні бути закріплені де-юре, ці «підвищення» залишаються лише словами.

Станом на січень 2026 року максимальна гарантована зарплата за Постановую №28 становить:

• 28 000 грн (брутто) – найвища мінімальна планка саме для лікарів у районах бойових дій;
  
• 20 000 грн (брутто) – для більшості лікарів на території України;
  
• 13 500 грн (брутто) – для медичних сестер;
  
• 9 000 грн (брутто) – для молодшого медичного персоналу.

Як бачимо, про 35-25-15 тис. грн у постанові нічого не зазначено.

Треба зазначити, що державний бюджет дійсно покращив фінансування МОЗ у 2026 році, а саме первинної та екстреної ланки, збільшивши тарифи на медичні послуги з надання:

– первинної медичної допомоги з 844 до 1007 грн;

– екстреної медичної допомоги з 306 до 375 грн.

Водночас це зростання становить лише близько 15–20%. Голова НСЗУ пані Гусак публічно заявляла: середня зарплата лікаря на кінець 2025 року в Україні складає приблизно 23 000 грн. Тоді як зростання бюджету МОЗ на 15% може призвести до росту заробітної плати на 30%, а також ще більшої частки зарплатні для інших медичних кадрів? Питання відкрите.

Так, окремі лікарні, які працюють з «дорогими» пакетами НСЗУ (інфаркти, інсульти, онкологія, трансплантологія), мають можливість платити більше своїм працівникам. Там зарплати можуть дещо диференціюватися відповідно до навантаження та умов праці через надходження високих тарифних ставок за високовартісні медичні послуги. 

«Наприклад Київський онкоцентр – середня зарплата лікаря 66 000 грн.[…] Це означає, що там є лікарі, які отримують зарплату близько 100 000 грн. і всі ці кошти вони отримують від НСЗУ. […]», – наголосила голова НСЗУ Наталія Гусак, яка знається на всій статистиці НСЗУ та на тому, де в медичній галузі виплачують найвищі зарплати. Але люди хворіють не тільки на онкологію та не всі медики країни працюють у Київському онкоцентрі, тому такі приклади – це 1–2% галузі, які лише підкреслюють глибоку нерівність у системі оплати праці медичної галузі.

У якості підґрунтя для підвищення розміру оплати праці медикам до 35-25-15 тис. грн називали навіть включення такої обіцянки до програми Уряду, затвердженої Кабміном у вересні 2025 року. Однак програма Уряду набуває юридичної сили лише після схвалення її Верховною Радою України, чого на початок лютого 2026 року так і не відбулося. Такі дивні процедурні моменти також посилили сумніви у здійсненності обіцянок

Не можна оминути доволі суперечливе відмежування лікарів сімейної медицини та екстреної медичної допомоги від всіх інших лікарських спеціальностей. Підвищення декларується лише для цих двох спеціальностей – сімейки та екстренки. При цьому майже половина лікарів країни та працює в інших спеціальностях і випадає з цієї логіки повністю.

Зазначимо, що сімейні лікарі та лікарі екстреної медичної допомоги є чи не найбільш перевантаженою лікарською спеціальністю. Ці спеціалісти перші надають допомогу своїм пацієнтам, як у плановому, так і в екстреному випадках. Але чи менше працюють лікарі інших спеціальностей? Відповіді на це питання шукати не варто, бо розумної відповіді на неоліберальні рішення знайти важко.

Виходить, що всі обіцянки є суто теоретичними припущеннями та політичним популізмом, а не дійсно юридичним правилом та по-справжньому прозорим підвищенням заробітної плати медикам.

Навіть там, де кошти формально є, держава не встановлює обов’язкових і прозорих правил їх розподілу між працівниками. Зарплати залишаються результатом внутрішніх рішень керівництва, а не гарантованим правом медиків, що й перетворює будь-які розмови про «масове підвищення зарплати» на маніпуляцію.

Більше того, будь-яке підвищення зарплати понад мінімальні гарантії, включно з преміями та надбавками, має бути погоджене колективним договором. Без цього керівник КНП не зобов’язаний платити більше, навіть якщо кошти формально є.

Як підсумок можна сказати, що десятки медійних заголовків про «підвищення зарплат» і створення нового «середнього класу» серед медиків не мають під собою жодних доказів у вигляді законів, постанов чи наказів Кабміну. 

Чекати марно: зарплати не падають з неба

Реальність проста й неприємна: справжнього підвищення зарплат чекати не варто, якщо медики залишаються пасивними. 

Попри всі гучні заяви, держава фактично відмовляється реформувати відносини між МОЗ, НСЗУ та генеральними директорами КНП. Сьогодні директор лікарні – це одночасно і «закон», і виконавча влада в одному кабінеті. Саме від його волі залежить структура витрат, пріоритети й, зрештою, заробітна плата працівників.

МОЗ і уряд знімають із себе відповідальність, перекладаючи все на керівників КНП, які не мають ні стимулів, ні обов’язку забезпечувати обіцяні цифри. Водночас замовчується ще одга проблема – Єдина тарифна сітка (ЄТС), без перегляду якої оплата праці в державних закладах МОЗ не може істотно збільшитися.

Лікар вищої категорії зазвичай має 15-й тарифний розряд, що означає базовий посадовий оклад на рівні близько 9 тис. грн брутто без премій. Навіть з урахуванням надбавок, наприклад, +15% за науковий ступінь кандидата наук – загальна сума все одно не наближається до 20 000 грн на місяць. Це менше навіть за гарантовану заробітну плату лікаря в КНП за Постановою №28.

«Соціальний Рух» вважає, що єдиним робочим механізмом боротьби за підвищення заробітної плати наразі є колективні договори, організований тиск і незалежні профспілки на місцях. Без цього вся система й надалі працюватиме за принципом ручного управління: кому пощастило з директором – працює та отримує додаткові премії, кому ні – той виживає як хоче.

Що ми вимагаємо та пропонуємо робити медикам у цій ситуації?

Вимоги до уряду:

• запустити публічне громадське обговорення створення законодавчої бази з реального диференціювання зарплат;
  
• закріпити конкретні цифри оплати праці на рівні нормативних актів, редагуючи, наприклад, вже існуючу Постанову №28 з реальним підвищенням мінімальної оплати праці до 35 тис. грн для лікарів усіх спеціальностей, 25 тис. грн для медичних сестер та не менше 15 тис. грн для молодшого медичного персоналу по всій країні, без урахування можливих надбавок за роботу на територіях можливих бойових дій.

Рекомендації для працюючих медиків:

• створювати незалежні профспілки у своїх закладах та ініціювати початок колективних переговорів з роботодавцем (з цим ви можете звернутися за підтримкою до українського медичного руху «Будь як Ми»; також пам’ятайте, що створення профспілки можливо вже від трьох (!) осіб, які працюють на одному підприємстві);
  
• колективно захищати свої трудові права;
  
• користуватися юридичною підтримкою (зокрема, в межах проєкту ГО «Соціальний рух» – «ТРУДОБОРОНА», де ми надаємо безкоштовні юридичні консультації);
  
• ініціювати укладання або перегляд колективних договорів відповідно до Постанови №28;
  
• нав’язувати роботодавцю виконання тих гарантій, які вже формально закладені у бюджет для медичних працівників.

Підвищення зарплат медикам — це не подарунок і не жест доброї волі. Це результат тиску, солідарності й організованої боротьби. І поки медики мовчать, обіцянки так і залишаться пустими словами.