Разом з новим рівнем мінімальної зарплати та санкцій для роботодавців мав бути уведений новий Порядок здійснення перевірок інспекторами праці. Це давало надії, що відверті форми експлуатації підуть у минуле. Працювати у тіні стане важче, зокрема, тому, що кількість перевіряльників могла зрости вдвічі із нинішніх 500 на Україну, а мораторій знято. «Підмога» до інспекторів Держпраці має надійти від виконавчих органів міських рад міст обласного значення та об’єднаних територіальних громад (всього таких суб’єктів 551). Рекомендувалось створювати одну штатну одиницю на 20 тис. населення (приміром, у Білій Церкві їх має бути 10 чоловік).

Здавалось би, наведення ладу у цій сфері наближає Україну до ідеалу правової держави. Проте егоїзм та короткозорість вітчизняних власників капіталу не мають меж: у банальному дотримання трудових законів вбачається незаконний тиск. Щоправда, нині від думки ненажерливої бізнес-спільноти мало що залежить, адже потрібні рішення ухвалено на найвищому рівні за наполяганням партнерів (ЄС, Канада, МОП, МВФ). Втім, дискусія є показовою: ігнорування трудових прав увійшло в звичку (інспектори праці виявляли порушення у 75% випадків). Небажання йти на поступки лише загострює класову конфліктність.

Першою слово взяла голова ДРС Ксенія Ляпіна, давши зрозуміти, що Служба не допустить посилення тиску на бізнес (під чим у даному разі розумілись претензії найманих працівників). Вона пропонувала узгодити Порядок із законом про нагляд за господарською діяльністю. Це суттєво підриває можливості перевіряльників. Друга теза – необхідність керуватись конвенціями МОП, де згадано лише інспектування у сфері промисловості, торгівлі та сільського господарства. Окремим аргументом було те, що представник Асоціації міст України висловив небажання органів місцевої влади брати «нехарактерні» делеговані повноваження від Держпраці. Якщо ж місцеві чиновники здійснюватимуть покладені на них законом функції, то це, за словами пані Ляпіної, налаштує на війну з ОМС. Голова юрвідділу ДРС Олександр Барбуляк зазначив, що акти МОП не передбачають інспектування ФОПів. При цьому вони схиляли до думки, що на період погодження Порядку перевірки є незаконними.

Коли слово взяли представники бізнесу, то ситуація почала виглядати ще гіршою. Враховуючи наступні репліки, доповідь очільників ДРС виглядала взірцем поміркованості. Сказати, що виступи бізнесу відрізнялись особливою аргументованістю не можна. Лунали істеричні виступи про готовність братись за зброю: мовляв, автомат коштує 60 тис. грн, а штраф складає 320 тис. грн. Були й обіцянки організувати новий підприємницький Майдан (хоча євроінтеграційний курс, яким невдоволені бізнесмени, виборений попереднім Майданом). Якби трудящі вели дискусію таким чином, то їх би обов’язково звинуватили у хронічному небажанні працювати. Яскравим став виступ гендиректора Федерації роботодавців України Руслана Іллічова: його вразило те, що держава встановила мінімалку вище узгодженою з профспілками («нас не питали!»). Замість висловлення зауважень слід писати новий порядок (зручний для бізнесу, вочевидь).

Представник «Соціального руху» Віталій Дудін визнав, що проект далекий від ідеального, проте доопрацьовувати його слід у іншому напрямку. Проблема у тому, що у ньому відображено процесуальні гарантії роботодавців, але не враховано принципу змагальності сторін: працівники майже усунуті від процесу перевірок. Вони не можуть вносити зауважень до актів чи довідок (хоча у кримінальному процесі потерпілий може це робити з протоколом процесуальних дій). Профспілки залучаються до інспекційної перевірки лише за згодою роботодавця (!). Є внутрішня неузгодженість актів. В одних місцях інспектори праці матимуть доступ до документації, передбаченої законом про працю, а в інших – до фінансово-господарської теж. Альтернативи прийняттю проекту є лише дві: або продовжити мораторій на перевірки ще на 1000 років, або підвищувати культуру організацій роботодавців, делегуючи їм право штрафувати за порушення колег. На останнє сподівань мало.

Прикро, що представники дрібного бізнесу (у тому числі об’єднання базарних торговців) дають себе використати великому капіталу. Вони одноголосно виступили і проти штрафів, і проти перевірок. Замість цього менший бізнес мав би вимагати перехідних положень щодо зменшення тиску саме на малих і мікропідприємців. Їхня «солідаристська» позиція призведе до поразки.

Майже одноголосно учасники обговорення виступили проти погодження проекту Порядку. Окрім п’яти осіб, включаючи представників Держпраці, які свою позицію відстоювати не наважились.

Чи відповідає проект нормам МОП?

Обмежитись лише трьома сферами інспектування означає викривляти цілі МОП. Схоже, ДРС не хвилює, що конвенція №81 складалась 80 років тому, коли ще й багатьох секторів економіки не існувало. Поза фокусом залишаться ІТ, харчування, будівництво, мас-медіа та безліч інших сфер.

Конвенція №81 наголошує у ч.2 ст.3: «Будь-які інші обов’язки, які можуть бути покладені на інспекторів праці, не повинні заважати їм ефективно виконувати їхні основні обов’язки». Тому узгодження з регуляторним законом суперечило б меті контролю.

При цьому стаття 5 вимагає від влади докладати зусиль для співпраці між представниками інспекції праці та роботодавцями і працівниками або їхніми організаціями. Відзначимо, що Порядок передбачає ефективну взаємодію інспекторів з роботодавцями, але не працівниками.

Інспектори праці мають право безперешкодно, без попереднього повідомлення і в будь-яку годину доби проходити на будь-яке підприємство, яке підлягає інспекції (стаття 12). Інспектори повідомляють про наступне відвідування лише якщо це не зашкодить інтересам перевірки.

Важливі положення закріплені в статті 15: інспекторам праці забороняється мати пряму або непряму заінтересованість у справах підприємств, які перебувають під їхнім контролем. Ці положення можна використати для впровадження норм щодо конфлікту інтересів: інспектори не повинні у минулому бути пов’язаними з організаціями роботодавців або перебувати в трудових відносинах з інспектованим підприємством.

Також є норми, що захищають право на анонімність: слід вважати абсолютно конфіденційним джерело будь-якої скарги, доведеної до їхнього відома, на недоліки або порушення правових норм і утримуватися від повідомлення роботодавцю або його представнику про те, що інспекційне відвідування було проведене у зв’язку з отриманням такої скарги (пункт с) статті 15). Це є нормальною практикою з огляду на економічну залежність працівника.

«Інспекції на підприємствах проводяться так часто і так ретельно, як це необхідно для забезпечення ефективного застосування відповідних правових норм». Як бачимо, конвенція взагалі не оперує таким штучним поділом перевірок, як планові та позапланові.

Чому застосування закону про нагляд недоцільне?

За цим законом провести ефективну перевірку нереально. Принципами згідно ст.3 є наступні: – неприпустимості проведення перевірок суб’єктів господарювання «за анонімними та іншими безпідставними заявами» (Порядок пропонує не розголошувати за певних обставиин джерело скарги, що розумітиметься підприємцями як «анонімність»); – проголошено «презумпцію правомірності діяльності суб’єкта господарювання» (хоча в сфері праці припустиме застосування презумпції неправоти роботодавця).

Планові та позапланові заходи здійснюються в робочий час суб’єкта господарювання (ч.3 ст.4 Закону). Тоді як інспекція праці повинна мати право здійснювати перевірки в будь-який час доби, щоб зафіксувати роботу в неробочий час.

Позапланові заходи контролю здійснюються виключно за погодженням керівництва Держпраці (ч.1 ст.6).

Стаття 10 передбачає щонайменше 8 підстав недопуску перевіряючого. Дозволяється вимагати припинення заходу в разі з’ясування питань, «інших ніж ті, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення такого заходу».

Фактично, сферу праці пропонують прирівняти до всіх інших сфер контролю, приміром, до нагляду у сфері цінних паперів. Це нелогічно, адже тут страждає не абстрактний інтерес держави, а конкретні особи.

Побоювання бізнесу є дивними, адже найбільший ризик від перевірок – зупинення господарської діяльності – внаслідок інспектування не передбачається.

Що каже європейський досвід?

У Європейському Союзі масштаб нелегальної праці складав у 2008 році 5% (з цією проблемою стикаються мігранти). У 2014 році показник було зменшено до 4% завдяки рішучим заходам. Огляд політики у цій сфері підготували фахівці Eurofond.

З 2004 року у Німеччині споживачі побутових послуг зобов’язані зберігати рахунок-фактуру за спожиті послуги. Це охоплює дрібні роботи для завдоволення потреб окремих осіб.

В Італії з 2006 року запровадженні ідентифікаційні картки для всіх працюючих на будівництві. Штраф за кожного незареєстрованого в журналі працівника складає 100-500 євро. Якщо роботодавець за день до початку виконання роботи не повідомить уповноважений орган про найм, то загрожує штраф до до € 12 000 (360 000 грн) за кожного працівника, який збільшується на € 150 за кожен день ефективної роботи.

У Фінляндії недобросовісні роботодавці-субпідрядчики не можуть бути виконавцями у тендерах. Підрядники несуть відповідальність за субпідрядників (вони вправі перевіряти, чи сплачується ЄСВ та оформляються відносини). Показовим є приклад Швеції: саморегулівні організації будівельників запровадили штрафи за використання неідентифікованих працівників, які стягуються з підприємств-субпідрядників.

В Австрії максимальний штраф за незареєстрованих співробітників збільшений в 2007 році до € 5000 (150 000 грн) за кожного працівника і передбачено 2-річне ув’язнення для тих, хто бере участь в організованому наборі чи наймі без реєстрації. У Словаччині з 2004 року штраф складає 16 600 євро (498 000 грн). Штрафів за недопуск перевіряючих немає, адже така ситуація здається немислимою.