4 січня 2022 року в найбільших містах Казахстану розпочалися масові виступи, що переросли в сутички з силовиками та захоплення адміністративних будівель. Приводом для заворушень послугувало рішення влади впровадити ринкові механізми утворення цін на паливо, яке миттєво призвело до двократного подорожчання роздрібної ціни на популярне в Казахстані пальне для авто — зріджений газ. Це викликало відчуття несправедливості у багатій на природні ресурси республіці.

Всі ці події викликають подив в Україні. Адже більшість наших співвітчизників сприймають режим, збудований Нурсултаном Назарбаєвим як надміцну автократію. Ця думка дуже близька до правди. Але є один фактор, якому зазвичай не приділяють увагу українські новинні агентства — потужний робітничий рух, який охоплює все нові й нові галузі економіки Казахстану. І саме він виступає в ролі рушійної сили подій останніх днів.

Стисла хронологія 

1 січня в місті Жанаозені Мангістауської області відбувся мітинг нафтовиків і безробітних з вимогою відмінити подорожчання зрідженого газу.

2 січня через відсутність реакції влади протестувальники перекрили центральні вулиці Жанаозена. Спроба силового розгону мітингарів  не призвела до результату, а лише мобілізувала решту населення міста. Робітничі виступи охопили всі райони області, включно з обласним центром, містом Актау. В низці місць протести тривали і вночі. На площах почали встановлювати юрти та намети і готувати їжу. Додалася нова вимога – підняти зарплати в регіоні на 100% та відставка обласного керівництва.

3 січня акції солідарності відбуваються в інших обласних центрах країни: Атирау, Астані, Актобі, Алмати, Уральську. В деяких випадках учасників цих акцій заарештовують. Серед гасел набирає популярності антиназарбаєвське «Шал – Кет», що перекладається як «Старого – геть!». Профспілківці Жанаозену закликають до загальнообласного страйку. Після чуток про прибуття в Актау літаків із спецпризначенцями місцеві мешканці блокують аеропорт.

4 січня починається загальний страйк в Мангістауській області. Зупинена робота на всіх нафтових родовищах і в порту Актау. До страйку долучаються працівники Тенгізського родовища з сусідньої Атирауської області та карагандинські шахтарі. Протести охоплюють майже всі області країни, та переростають в сутички з поліцією. В Алма-Аті розгортаються справжні вуличні бої із залученням військової техніки. В країні починається перебої з інтернетом та мобільним зв’язком. Протестуючі вимагають зниження цін на пальне, підвищення зарплат, вирішення проблеми безробіття, свободи профспілкових об’єднань, відставки уряду та відсторонення Назарбаєва від політичного життя Казахстану.

В ніч на 5 січня президент Токаєв оголошує двотижневий надзвичайний стан в Алма-Аті та Мангістауській області, та приймає відставку уряду. В свою чергу протестувальники оголошують про продовження акцій непокори до повного виконання всіх вимог. 5 січня о 12.00 в усіх великих містах мають відбутися народні збори.

Олігархи, копалини, експорт

Особливістю економічної стратегії країни від моменту проголошення незалежності було створення максимально сприятливих умов для іноземних інвесторів і ставка на експорт сировини. Це призвело, з одного боку, до економічного зростання в період 1999 – 2013 років, а з іншого боку – до усунення більшості населення від впливу на економіку та політику, масштабної приватизації та значного майнового розшарування. Для ілюстрації наведемо декілька цифр: ⅔ сировини, яку добувають в Казахстані, припадає на підприємства з іноземними власниками, а 50% всього багатства країни сконцентровано в руках 50 осіб.

За показником «рівності в доступі до політичної влади в залежності від соціально-економічного становища» Казахстан займає 141 місце серед 168 країн. Тоді як за показником доступу до правосуддя – 98 місце зі 168.

Кулі і грати

Приватизація видобувної галузі призвела до дроблення підприємств, звільнення робітників, погіршення умов праці та поширення практики аутсорсу. У результаті місячна зарплата в сервісній компанії при експортоорієнтованих підприємствах може не перевищувати $350.

Прогнозованою реакцією на такий стан речей стало утворення новітнього робітничого руху, організованого в незалежні профспілки. Ядром цього руху в другій половині 2000-х стали нафтовидобувні підприємства. Серед центральних стратегічних гасел, які висував цей рух, була ідея відміни приватизації, та встановлення на підприємствах робітничого контролю. Поступове наростання страйкової хвилі призвело зрештою до 8-місячного страйку та кривавого придушення робітничих виступів в Жанаозені. Тоді, 16 грудня 2011 року в ході зіткнень з поліцією від вогнепальних поранень загинуло від 15 (за офіційною версією) до 70 людей, а ще декілька сотень отримали поранення.

Наступними кроками влади стали арешти профспілкових активістів, масові звільнення, прийняття в 2014 році нових антипрофспілкових законів та заборона опозиційних партій.

Однак, кинувши за грати профспілкових лідерів, режим не вирішив проблем, завдяки яким ці лідери з’явилися.

«Чорні» страйки та юрти на прохідних

Шокуюча жорстокість та позбавлення легальних важелів впливу змусили робітничий клас Казахстану наново «перевинаходити» профспілкові прийоми 200-річної давнини. Коли неможливо зареєструвати профспілку – люди змушені створювати таємні об’єднання. Коли неможливо легально провести страйк – робітники вдаються до «чорних», або «диких» страйків. Вони таємно збирають «чорні каси» для страйкових фондів. І це все в умовах, коли навіть заклик до незаконного страйку переслідується як кримінальний злочин! Тепер на страйк наважуються більш згуртовані колективи і діють методом «захоплення». Тобто на території підприємства встановлюється черговий намет і люди слідкують, щоб власники фізично не вивезли обладнання, або не завезли штрейхбрехерів. І якщо в 2011 році на піку протестів в Жанаозені бастувало 1,5 тис. робітників, то сьогодні до страйку вдаються 10-тисячні колективи в різних регіонах країни.

Подвійне здорожчання цін на продукти харчування та паливні матеріали, що відбулися в попередньому році через знецінення національної валюти, втягує в протести вже й представників комунальних служб та навіть бюджетних установ. Адже тепер пересічна родина витрачає лише на харчування до половини сімейного бюджету (подібна статистика і в Україні, а, скажімо, в Фінляндії для порівняння на харчування витрачають в середньому 11% доходу).

Локальні «чорні» страйки з вимогами підвищення заробітної плати на 100% тривають по всій країні ще з кінця весни. Усвідомлюючи можливі наслідки цієї тенденції влада Казахстану навіть прийняла на початку грудня закон, який дозволяє використовувати армію (!) для придушення страйкарів. В цілому важко сьогодні уявити країну пострадянського простору, де політичне протистояння набувало б таких яскраво виражених класових рис.

Загалом дослідники відзначають суттєвий підйом страйкового робітничого руху у 2021 році.

Наш обов’язок – солідарність

Події у Казахстані — живе свідчення того, що неоліберальні реформи та знищення політичної демократії можуть обернутися соціальним вибухом за певних обставин. Такими обставинами виступають, по-перше, зубожіння більшості населення на фоні збагачення верхівки, а, по-друге, наявність згуртованого робітництва. Казахи, обурені ухваленням важливих суспільних рішень без їх участі, закономірно вийшли на вулиці з вимогами. Можновладці відповіли на їх вимоги репресіями, що і викликало подальше загострення конфлікту. Однак разом з тим влада вже була вимушена під тиском протестів піти на небачені поступки – було оголошено про розпуск уряду і державне регулювання цін. Робітнича самоорганізація може покласти край диктатурі заможних еліт в Казахстані й створить взірець результативного соціального протесту, зокрема, й для України. Ми повинні підтримати протести в Казахстані. І тоді солідарний народ переможе озброєний до зубів режим.

УСТИМ, «Соціальний рух»