На цьому тижні минає 48 років з моменту ультраправого перевороту в Чилі, в ході якого було скинуто демократично-соціалістичний уряд і встановлено військову диктатуру. Саме в Чилі «тестувалися» неоліберальні реформи і здійснювався наступ на те, що у той час здавалося базовими і невід’ємними робітничими правами.

Демократично обраний соціалістичний уряд «Народної єдності» (широкої коаліції від комуністів до соціал-демократів і лівих християн, об’єднаної під проводом президента Сальвадора Альєнде) проводив ліву соціально-економічну політику — зокрема, він націоналізував мідновидобувну промисловість. Природні ресурси Чилі належали іноземним компаніям. Вивезення ресурсів з Чилі було безпрецедентним: за всю чилійську історію їх було вивезено на суму у декілька разів більшу, ніж уся економіка країни взята разом. Тому через націоналізацію мідновидобувної промисловості говорять про здобуття «другої незалежності» Чилі за часів уряду Альєнде.

Також за часів Альєнде була проведена аграрна реформа, за якою земля була передана від великих землевласників тим, хто проживав і працював на ній. Була проведена демократизація поліції, будувалось соціальне житло, фінансувалась освіта, завдяки чому кількість місць у навчальних закладах була збільшена вдвоє, медицина, витрати на яку були збільшені на 40%, стала безкоштовною для всіх жителів Чилі.

За час уряду «Народної єдності» були проведені масштабні реформи для гуманізації економікиціни на деякі товари знижувались для забезпечення всього населення, а кожна дитина до 15 років отримувала в день півлітра молока за програмою зі зниження дитячої смертності. Чилі активно модернізовувалася, і добробут жителів стабільно зростав.

Разом з тим, за Альєнде профспілки отримали більший вплив на політику й економіку країни, створювалась безпрецедентна система зворотного зв’язку уряду й народу, завдяки якій люди мали змогу впливати на рішення уряду в реальному часі (так званий «всенародний проєкт»). Для координування демократичної планової економіки за проєктом «Кіберсін» під керівництвом британського кібернетика Стаффорда Біра запроваджувалися передові інформаційні технології.

Соціальні перетворення обурили олігархів й іноземних партнерів, що намагалися протистояти економічній незалежності Чилі та шантажувати її шляхом арешту товарів та саботажу. Адміністрація президента США Ніксона була нажахана чилійським експериментом, як свого часу Кубинською революцією, і проводила політику економічної блокади Чилі, а її спецслужби активно фінансували опозицію. Ріст робочих місць разом із зарплатами в умовах економічної блокади та відтоку капіталу призвели до гіперінфляції, спроба провести земельну реформу та націоналізувати стратегічні ресурси об’єднали проти нового уряду найвпливовіших людей країни, що разом з вищезазначеною підтримкою США дестабілізували країну та дали змогу ультраправим силам влаштувати переворот.

Реформи Альєнде стали, з одного боку, фактором, який стрімко розвивав Чилі і в політичному, і в економічному плані. Спротив еліт, несоціалістичних партій та змова в армії обмежували можливості уряду проводити реформи та не дали часу вирішити економічні проблеми, спричинені різкою економічною реструктуризацією, і таким чином отримати перспективу довготривалого розвитку за новою національною моделлю, яка б була націлена на покращення добробуту усіх мешканців Чилі.

11 вересня 1973 р. — трагедія, яка в крові потопила соціалістичну і демократичну альтернативу як капіталізму, так і радянській моделі, стала воротами до наступу на права людини та побудови неоліберальної економіки, яка панує зараз по всьому світу.

Демократичний соціалізм у Чилі — приклад альтернативи сучасному буржуазному ладу, який потребував масових репресій для встановлення повної влади капіталу, і який зараз придушує жителів усього світу, сприяє економічній кризі, епідемії депресії, кризі в охороні здоров’я тощо.