До парламенту внесено проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення рівних можливостей матері та батька на догляд за дитиною» (№ 3695). За задумом авторів (серед них – 88 народних депутатів), передбачені законодавчі механізми дозволять залучати обох членів подружжя до виховання дітей. Цей законопроект передбачає низку доповнень до Кодексу законів про працю України: 1) надання  батькові оплачуваної відпустки тривалістю до 14 календарних днів при народженні дитини (ст. 77-3); 2) спрощення процедури використання батьком відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею 3 років (ст. 179); 3) гарантування батькам обох статей (а не лише матері) додаткової оплачуваної відпустки тривалістю при наявності дітей тривалістю 10 календарних днів щороку (ст. 182-1).

Хоча слід назвати кілька причин, чому забезпечити гендерну рівність ці новації не зможуть.

1) Правові гарантії є недостатніми. Звертає на себе увагу наступне: а) відпустка при народженні є нетривалою. Двотижнева відпустка навряд чи здатна вплинути на соціальні ролі батька й матері. До прикладу, Трудовий кодекс Литви гарантує батькові при народженні дитини 30 календарних днів такої відпустки (ст. 133); б) не вказано мінімальної тривалості такої відпустки. Говориться про відпустку тривалістю «до 14 календарних днів», що не відповідає принципу правової визначеності. Роботодавець може надати 1 день такої відпустки і вважатиме, що обов’язок він виконав. Стаття 182-1 КЗпП нині однозначно визначає тривалість додаткової відпустки працівникам, що мають дітей: 10 календарних днів. Правильним було б закріпити відповідальність як ненадання спеціальних видів відпусток; в) не маючи захисту з боку інспекторів праці або профспілки, батьки можуть не наважитися скористатися відпусткою. Якщо працівник не скористається протягом трьох місяців відпусткою, то вона згорає. Запитання викликає й те, чому у момент звільнення працівник не зможе попросити про грошову компенсацію такої відпустки.

2) Тягар для роботодавців збільшиться. Внаслідок коронакризи фінансоваі можливості роботодавців стали обмеженими, тому вони за будь-яку ціну намагатимуться уникнути надання оплачуваних відпусток. Роботодавці будуть зобов’язані оплачувати: а) відпустку батькові тривалістю до 14 календарних днів при народженні; б) додаткову відпустку при наявності двох дітей до 15 років тривалістю 10 календарних днів щороку (надання цієї відпустки не залежить від того, чи використовує її також мати; при звільненні працівник має право отримати грошову компенсацію за таку невикористану відпустку). Держава повинна взяти на себе ці додаткові витрати, інакше посилиться прихована дискримінація з боку роботодавців у бік батьків. Приміром, у Латвії батькові надається 10-денна відпустка при народженні дитини; у цей період працівникам компенсують 80% заробітку за рахунок коштів соціального страхування (саме завдяки такій підтримці у 2014 р. майже половина татусів брали таку відпустку). Як відверта профанація також виглядає нова редакція ст. 51 КЗпП про можливість скорочення робочого часу для батьків обох статей за рахунок власних коштів роботодавця. Ця стаття й так сьогодні не працює, а поправки лише розширюють коло суб’єктів, які можуть скористатися такою «пільгою».

3) Найм жінок залишиться більш обтяжливим. Статус батька у трудових відносинах слід урівняти з матір’ю, наскільки це можливо. Тоді роботодавці не будуть робити вибір на користь чоловіків при працевлаштуванні. Так само слід прописати обмеження на залучення тат з малолітніми дітьми до відряджень, надурочних й нічних робіт без їхньої згоди. Відзначимо, що у Латвії навіть перерви для годування дитини можуть надаватися батькові (див. ст. 146 Закону про працю).

4) Проект не заохочує чоловіків брати відпустку по догляду за дитиною. Очікуються поправки процедурного плану до ст. 179 КЗпП. Відповідно до них скористатися відпусткою для догляду за дитиною до досягнення 3 років може батько або мати. Така можливість існує і сьогодні, але батькові треба довести, що мама не використовує відпустку згідно ч. 4 ст. 20 Закону України «Про відпустки». Будучи основними годувальниками родини чоловіки навряд чи погодяться піти у відпустку, яка не оплачується. Нагадаємо, що в Швеції батько і мати, що перебувають у відпустці по догляду (до досягнення 1,5 року дитиною), отримують до 75% свого попереднього заробітку. Можна розглянути й вагоміші стимули: адаптуючи досвід Словенії, слід заборонити звільнення батька протягом 1 місяця після виходу з відпустки по догляду за дитиною. Сприятливо на розподілі сімейних обов’язків відобразиться надання батькові й матері відпусток по догляду одночасно (у Польщі загальна тривалість «одночасної» відпустки не може перевищувати 3 років).

Висновок

Нещодавнє відхилення законопроектів про посилення відповідальності за злочини на грунті ненависті засвідчило, що підтримувати родини парламентарі вміють лише консервативною балаканиною. На фоні цього демаршу поява законопроекту № 3695 мала засвідчити дійсну занепокоєність проблемою порушення соціальних прав батьків і матерів. Але ця ініціатива віддає популізмом і в кращому випадку посприяє зміні суспільних стереотипів. Немає впевненості, що навіть такий неідеальний документ буде підтримано (поданий колись урядом Володимира Гройсмана інший законопроект щодо поєднання сімейних і трудових обов’язків пролежав рік у парламенті й був відкликаний). Проблема – у матеріальному базисі, а саме у неспроможності українського капіталізму забезпечити економічну основу для реалізації пропонованих положень. Підкреслимо, що внесення до Верховної Ради такого документу заслуговує на позитивну оцінку і за умови врахування висловлених вище зауважень він може бути підтриманий. Ширше залучення жінок до сфери праці не уявляється без розвитку батьківської інфраструктури (дитсадки мають бути безоплатні й приймати дітей у ранньому віці). Без соціалістичної політики, яка включає позбавлення багатств олігархічних сімей і спрямування коштів на підтримку родин працівників, європейські норми не запрацюють.

Віталій ДУДІН,
«Соціальний рух»