Останній час тема світової війни все частіше проникає до інформаційного простору, її перспективу обговорюють політики, про неї говорять зі сторінок найпопулярніших видань та телеканалів. Плавно, але впевнено ця тема переходить з небуття у практичну площину. У цьому матеріалі ми спробуємо відповісти на питання: чи можлива світова війна у ХХІ столітті?

Чому воєн стає більше?

Зараз увага всього світу, а тим паче українців прикута до російсько-української війни. І може здатися, що це унікальне явище, пов’язане з безглуздістю Путіна та його маніакальним бажанням відновити Російську Імперію. Але якщо змінити масштаб нашої уваги та подивитися на всю земну кулю, то ми побачимо дещо інше.

У 1989 році після краху соцтабору Френсіс Фукуяма оголосив «кінець історії», а через два роки президент Джордж Буш-старший прославляв «новий світовий порядок» співпраці між провідними світовими державами.

Але за останнє десятиліття щось пішло не так. У світі окреслився тренд на збільшення кількості збройних конфліктів та збільшення кількості їх жертв. Про це свідчать дані Упсальского університету (UСDР), який займається цим питанням.

 

Згідно з цими даними, на 2021 рік у світі відбулися 54 збройні конфлікти за участі держав. У цьому році додалось повномасштабне вторгнення Росії та чергова турецька операція проти курдів. Війн стає більше, але чому?

Щоб відповісти на це питання, потрібно спочатку визначити: що таке війна? Прусський генерал, військовий теоретик і філософ Карл фон Клаузевіц дає таке визначення: “війна є ніщо інше, як продовження політичних відносин при залученні інших засобів”. Тобто війна – це найгостріша фаза політичного протистояння. Тому, щоб зрозуміти причини війни, потрібно вивчати передвоєнну політику.

Інший видатний філософ і політик дає наступне визначення: політика – це концентроване вираження економіки.

У підсумку кожен політик представляє, та просуває економічні інтереси тих чи інших зацікавлених груп. Тобто, щоб зрозуміти, чому кількість воєн зростає, потрібно зрозуміти, що відбувається зі світовою економікою.

Якщо подивитися на графік UСDР, можна побачити наступне: з початку 90-х і до початку 10-х кількість війн зменшувалась, а кількість загиблих у війнах досягла найнижчого рівня з кінця другої світової. Але з 2009 – 2012 року тренд змінюється.

Така динаміка корелює з динамікою світової економіки. Так, усі 90-ті вона росла за рахунок освоєння ринків на пострадянському просторі (фактично розвал СРСР виконав функції війни) та розвитку IT технологій, які з одного боку відкривали нові ринки, з іншого створювали більші можливості для експлуатації робочої сили. Тут же ми бачимо зменшення конфліктів. Але до початку 2000-х ці ринки були практично повністю освоєні, тобто зникає потенціал для екстенсивного росту. Як найяскравіший маркер цієї проблеми – криза “доткомів”. Втративши можливість освоїти нові ринки, капітал стимулював ріст за рахунок кредитів, що призвело до нової кризи у 2008 році. Це стало переломним моментом, усі потенціали для зростання на той момент вже були вичерпані: всі ринки освоєні, кредити роздані, принципово нових технологій не з’являлось.

Що таке капітал?

Тут потрібно зробити відступ, щоб пояснити, що таке капітал, та якими властивостями він володіє.

Людська цивілізація неможлива без виробництва, адже це становий хребет суспільства. У свій час виробництво неможливе без двох факторів: знаряддя виробництва (станків, машин та ін. обладнання) і працівників. Сума цих двох факторів і становить капітал. Кожен вироблений товар має свою вартість, яка розподіляється наступним чином: одна частина вартості виробленого товара йде на амортизацію обладнання та закупку нового, друга частина виплачується робітникам в якості заробітної плати, третя утримується власником обладнання в якості прибутку. Саме останнє і є двигуном виробництва – з кожним циклом виробництва капітал зростає, роблячи власника багатшим. Тому капітал – це самозростаюча вартість.

де (с) – частка постійного капіталу, перенесена на товар (наприклад, амортизація)

(v) – частка змінного капіталу (оплата праці)

(m) – додаткова вартість, отримана в результаті живого процесу праці.

У гонитві за прибутком капітал прокладав нові торгові маршрути, відкривав нові континенти, інвестував в науку, яка удосконалювала знаряддя виробництва, відкривала нові ринки за рахунок нових товарів. Капітал розширюється та все поглинає. Але розміри земної кулі обмежені і ось коли всі існуючі ринки перерозподілені, капітал починає з’їдати інший капітал. Так в межах однієї держави великі компанії поглинають маленьки, формуючи монополії. Монополії стають найвпливовішою силою, в межах держави, тому саме вони справляють найбільший вплив на політику. Політика йде за великим капіталом – так формується імперіалістична держава.

 

Коли настає криза, а вона неминуче настає, і кормова база капіталу стрімко скорочується, він стає вкрай агресивним та намагається силою держави захистити себе, знищити конкурентів та відібрати їх ресурси. Це і є механізм, який породжує сучасні війни.

Повертаючись до графіків, можна сказати, що саме криза 2008 року та подальша стагнація світової економіки призвела до збільшення кількості збройних конфліктів, бо конкуренція між капіталом почала зростати. У 2020 році криза тільки посилилася, що призвело до ще більшої конкуренції та загострило міжнародні відносини. Якщо у найближчий час не з’явиться нових технологій, рівних по масштабу відкриттю парового двигуна чи мікроелектроніки, які відкриють нові ринки, ситуація у світі ставатиме все гіршою. Як ми знаємо з історії, апогей імперіалістичного протистояння –  світова війна. Це частина капіталізму, крайній ступінь конкуренції та “пігулка” від кризи. Світова війна призводить до перерозподілу багатств між імперіалістам, дозволяє вийти з кризи за рахунок військового виробництва, списує старі борги, але це найстрашніша катастрофа для людства.

Як не допустити світової війни?

 

Щоб запобігти цьому сценарію, потрібно відійти від капіталістичних форм виробництва та відносин у суспільстві в бік їх соціалізації. Активи повинні належати тим, хто на них працює, а економіка повинна регулюватися не “ринковою анархією”, а демократичним плановим регулюванням. Це дозволить уникнути концентрації капіталу у руках купки багатіїв, запобігне кризам та війнам, оскільки ціллю стане не прибуток, а всебічний розвиток кожної людини та всього суспільства. Приймати всі рішення, у тому числі і політичні, повинні трудящі, бо саме вони несуть тягар наслідків.

Але щоб рухатися у цьому напрямку необхідний підйом робітничого руху по всій планеті, в тому числі і в Україні. Оскільки тільки організований рух найманих працівників здатний запобігти світовій війні та втілити демократичний соціалізм у життя. Бо тільки ми в цьому зацікавлені та здатні зробити, завдяки нам цивілізація існує і рухається, ми справжні володарі світу.