Рівно 17 років тому – 19 січня 2009 року було скоєно злочин, що зробив цю дату символічною як день пам’яті жертв ультраправого терору. Тоді російські неонацисти вбили двох визначних діячів антифашистського руху – опозиційного правозахисника, лівого і громадського активіста Станіслава Маркелова та кримську анархістку й журналістку Анастасію Бабурову, які займались висвітленням численних злочинів російських силовиків.
Станіслав захищав у судах потерпілих від воєнних злочинів та активістів, які піддавалися вуличному терору. Серед підзахисних Маркелова були 341 житель башкірського містечка Благовєщенськ, які зазнали терору від російських силовиків, родина чеченської дівчини, зґвалтованої й убитої російським польовим командиром, а також інші постраждалі й рідні жертв окупаційної армії в Ічкерії. І кремлівський режим, й пересічні неонацисти були зацікавлені в загибелі таких людей, як Стас і Настя.
Буквально наприкінці минулого року ці трагічні спогади актуалізувались через вихід на волю Євгенії Хасіс, співучасниці вбивства Стаса та Насті, котра не забарилася розповісти, що з в’язниці повертається в «Росію своєї мрії, де її ідеї перемогли», а сама вона рветься на фронт нищити українців. І справді, носіями російського фашизму сьогодні виступають не тільки субкультурні бойовики відверто нацистських ватаг, на кшталт ДШРГ «Русич», головорізи з оригінальної групи «Вагнера» чи ультраправі погромники з «Русской общины», але й сама путінська державна машина, яка веде геноцидальну загарбницьку агресію найбільших масштабів у Європі з часів гітлерівських нацистів.
Хвиля неонацистського терору 2000-х була санкціонована Кремлем. У терористичного угруповання БОРН, яке орагнізувало вбивство Стаса й Насті, були кремлівські куратори. Ця хвиля терору почала йти на спад тільки тоді, коли її жертвами, на додачу до величезної кількості робітників-мігрантів, іноземних студентів і антифашистів, стали науковці, судді й інші відомі особи. Найбільш «буйних» неонацистів показово відправили за ґрати, але основна маса ультраправих терористів органічно знайшла собі місце в російському апараті, як-от подільник убивць Маркелова та Бабурової, який став одним із головних глашатаїв загарбницької російської пропаганди під час війни на Донбасі.
У той час, як російські імперці всіх різновидів упиваються вбивствами українців, меншість тамтешніх опинилася по інший бік фронту, проте зробила це аж ніяк не заради України, свободи чи демократії, а з власних міркувань та інтересів, несумісних із цими ідеалами.
Ми переконані, що не буває «хороших нацистів»: допоки вони сповідують і прагнуть реалізувати свої людиноненависницькі й ксенофобні ідеї, вони становлять небезпеку для всіх оточуючих. Тому і в себе вдома слід бути пильними щодо сил, які прагнуть скористатися негативними наслідками вимушеної мілітаризації, зруйнувати демократію та збудувати вертикальну репресивну систему на кшталт нацистської Німеччини, фашистської Італії чи путінської Росії.
Ультраправі стовпи репресивної диктатури, імперіалізму, вождизму, придушення всякої незалежної низової активності й самоорганізації трудових верств, насадження культу насильства та національної й расової винятковості, неперервної війни й експансії міцно вкорінилися в монстрі, з яким тепер доводиться битися всьому народу України. На міжнародній арені російська держава підтримує ледь не всі мислимі ультраправі об’єднання країн Заходу. Так само це робить і інший полюс нової фашистської «Осі» – трампістська адміністрація у США.
У різних куточках світу найреакційніші кола правлячого класу, прагнучи придушити чи відвернути соціальне невдоволення народних мас, знову роблять ставку на ультраправих, рівно як і століття тому. Найбагатші капіталісти планети відверто намагаються привести їх до влади всіма способами. Недарма дедалі частіше проводяться паралелі між нашим сьогоденням та найтемнішими епізодами XX століття, коли фашистські й нацистські режими розв’язали найстрашнішу війну в історії людства та влаштували політичні репресії й геноциди небачених масштабів.
Саме тому гасла антифашистського опору сьогодні актуальні як ніколи. Як і практична підтримка спротиву російській агресії – в тому числі українських, білоруських, російських та інших антифашистів, які добровільно долучилися до Сил оборони України, вбачаючи в них найдієвішу противагу цьому новітньому фашизму, про що говорили, зокрема, наші полеглі товариші Давид Чичкан і Дмитро Петров. Людство може уникнути повторення кривавих помилок минулого і першим кроком на цьому шляху буде пам’ятати про них!
Адже пам’ятати – значить боротися!