Європейський союз довів свою неспроможність дати лад економічній та політичній кризі — проте, навряд чи він є таким уже безпорадним. Досвід СІРІЗА при владі щойно це показав.

Поразка від транснаціонального капіталу, втіленого в європейських інституціях, має паралелі з викликами, з котрими свого часу зіткнулися французькі ліві у 1980-х, та інші спроби лівого урядування. Скидається на те, наче сучасна європейська лівиця має лише два варіанти: або змиритись з неолібералізмом — і відмовитися від більшості своїх цілей — або втягнутися у безнадійну боротьбу з ЄС.

З цієї безвиграшної ситуації ми, Ініціатива за демократичний соціалізм* (Iniciativa za Demokratični Socializem), яка входить до парламентської коаліції «Об’єднані ліві»* (Združena levica, Здруженої лівиці), і намагаємося вирватися. Ми розпочали широку дискусію серед наших членів про «План Б» — план виходу з Єврозони. Обговоривши досвід греків та порівнявши з нашим у Словенії, ми дійшли висновку про необхідність нового підходу.

Це не зовсім новий підхід. Намагання реформувати інститути ЄС було і є невід’ємною частиною програми. Це підкреслює важливі відмінності між грецькою і словенською ситуацією. СІРІЗА перемогла на виборах в країні, яка є неплатоспроможною, обтяженою тягарем непогашеного боргу і повністю залежною від фінансування з боку «Трійки»*, в державі, яка не тільки замкнена до валютної клітки єврозони, але й уярмлена нищівними умовами меморандуму про жорстку економію.

У Словенії інший випадок. Борг можна стримувати, банки рекапіталізовані, країна має величезний надлишок (профіцит) торгового балансу, економічне зростання відновлюється, до того ж країна має один із найвищих у Європі показників державної власності. Отже, для потенційного лівого уряду було б легше досягти своїх цілей, а саме: боротьби з бідністю, перерозподілу багатств, підтримки робітничого самоврядування та розширення соціальних функцій держави.

Але членство в єврозоні все ще було б перешкодою для модернізаційної промислової політики та регулювання потоку капіталу. Важливо мати на увазі, що ситуація, особливо за сьогоднішніх неспокійних часів, може швидко погіршитися.

Ось чому ми дійшли згоди про те, що слід працювати над планом миттєвого повернення валютного суверенітету — якщо цього вимагатимуть обставини. Нижченаведений проект був розроблений та прийнятий Ініціативою за демократичний соціалізм у цьому місяці.


2015 рік будуть згадувати як доленосний в історії європейської інтеграції. Європейський Союз розкрив свою справжню природу як фортеці капіталу, в якій міжнародна солідарність та людське життя нічого не вартують.

ЄС наочно продемонстрував, що його інституції страждають не тільки від дефіциту демократичності, але є антидемократичними за своєю сутністю. На зміну попередній ідеологічній картині мирного співіснування європейських націй та їх економічного зближення на основі вільного ринку, прийшли расистські ідеології про ледачих греків та інших південних європейців, які паразитують на праці більш конкурентоспроможних та працьовитіших жителів півночі Європи.

Паралельно з цим терористичні атаки в Парижі на початку і наприкінці 2015 року призвели до різкого зростання ісламофобії та ксенофобії — поки сотні тисяч біженців тікали з Афганістану, Іраку, Пакистану, Сирії та інших країн, розорюваних протягом років, навіть цілих десятиліть, зазвичай з подачі Заходу. Єдиною стороною, яка отримує вигоди від позиції європейських країн та їх спільних інститутів, спрямованої проти гуманного та ефективного вирішення кризової ситуації з біженцями, виступили ультраправі, котрі вже здобули владу на території однієї третини Європи.

Поки криза біженців оголила брехливість «піднесених» промов про права людини та свободу переміщення, грецький приклад продемонстрував, що процесові європейської інтеграції бракує солідарності серед країн-членів. Заборона на заставу національного казначейського векселю з метою підтримки ліквідності, видана Європейським центральним банком для грецьких банків, до того ж всього лише за один тиждень після виборів у січні 2015 р., стала лише увертюрою «Трійки» до розправи з урядом Ципраса.

Дональд Туск, голова Європейської Ради, відкрито зізнався у «Financial Times», що ЄС побоюється «політичної зарази» значно більше, ніж фінансових наслідків грецької кризи. Іншими словами, європейська політична еліта зробила все, що було в її силах, аби не дати лівим в інших країнах здобути перемогу на виборах за прикладом Греції. Настав час, щоб пролити світло на романтично-ілюзорні погляди щодо «єдиної Європи» та усвідомити, що мова йде про погано приховану битву капіталу проти трудящих.

Результат цієї битви добре відомий навіть сьогодні. У Греції після референдуму в липні 2015 року (коли 61% голосів було подано проти продовження заходів жорсткої економії, які створили соціальну та економічну прірву історичних масштабів) уряд СІРІЗА зіштовхнувся саме з такою дилемою, якої він більш за все хотів уникнути під час переговорів з «Трійкою».

З одного боку, підписання третього меморандуму означало б зраду як «OXI» («НІ») на грецькому референдумі, так і власної програми СІРІЗА. Утім, з іншого боку, з огляду на придушення євроінституціями банківської ліквідності ще за тиждень до референдуму, що стало причиною закриття банків та накладання контролю за капіталом, Грецію б могли змусити до хаотичного виходу з єврозони та поспішного перевпровадження драхми, тобто старої грецької валюти.

З огляду на те, що Ципрас та його уряд не були ні технічно, ні фінансово, ні будь-як інакше готовими до цього, капітуляція постала єдиним варіантом, що залишався. Ось чому поразка СІРІЗА була результатом не лише поступок більш потужному зовнішньому гравцю, але й сліпоти в стратегічних питаннях, до якої призвели брак внутрішньопартійної демократії, а також здача своєї власної програми.

Ми в Ініціативі за демократичний соціалізм (ІДС) переконані в тому, що приклади Греції і кризи біженців вимагають стратегічної переорієнтації європейських лівих. Після 2015 року навіть найвідданіші прихильники ідеї «єдиної Європи» навряд чи зможуть заперечувати той факт, що нинішня Європа є чим завгодно, але не спільнотою рівноправних націй; це радше структура, яка підтримує правлячий клас капіталістів і політиків, чиї інтереси злилися воєдино.

Цей клас завдяки європейській інтеграції створив спільний простір, всередині якого може просуваюти і впроваджуюти потрібну йому економічну політику, яку, з огляду на демократичні обмеження, важко було б здійснювати в рамках окремих держав-членів. Коли ми визнаємо європейську інтеграцію «комітетом, який управляє спільними справами всього класу буржуазії», як Маркс з Енгельсом описали капіталістичну державу в «Маніфесті комуністичної партії», стає ясно, що підхід, прийнятий урядом Ципраса, вимагає радикальних змін і оновлення, якщо ми хочемо змінити природу цієї інтеграції.

Розвиток стратегії лівих (і, якщо вже на те пішло, ІДС) щодо оновлення європейської інтеграції має бути подвійним. По-перше, будь-який уряд, керований лівою партією і втягнений в дебати та переговори з інститутами ЄС («План А») не повинен покладатися виключно на силу своїх аргументів, але має підкріпити їх політичною потугою, яка тільки й може забезпечити їх дотримання. Міжнародні виклики потребують міжнародної сили — загальноєвропейської коаліції прогресивних організацій і колективів, які вимагатимуть змін на кожному суспільному рівні, а не тільки в залах для нарад та прес-конференцій.

По-друге, такий уряд не повинен потрапити до пастки, яку свого часу приготували для СІРІЗА, а натомість готуватися до іншої можливості: виходу з єврозони та впровадження національної валюти («План Б»). Його позиції на переговорах зростуть і він матиме реальний альтернативний курс заходів на випадок, що переговори з інститутами ЄС проваляться. Це також започаткувало би щире міжнародне співробітництво для перебудови європейського порядку в інтересах трудящих.

«План Б» звільнив би державу від її економічної клітки (єврозони) та відновив би її валютний суверенітет. Проте, досвід греків слід розуміти у всій його повноті. Конфронтація з інститутами ЄС та міжнародними фінансовими ринками, а також з їхніми союзниками всередині самої держави, безсумнівно, спровокує серйозні заходи у відповідь.

Тому уряд, очолюваний лівою партією, мав би підтримати «План Б» шляхом демократичної легітимації на найвищому рівні, за допомогою публічного обговорення цієї стратегії перед виборами і через референдум. Трудящим слід надати детальну та достовірну інформацію щодо всіх аспектів «Плану Б», щодо всієї можливої соціально-економічну ціни останнього.

Вкрай важливо переконати людей, що вихід з Єврозони означає початок керованого, демократичного оновлення держави та економіки, спрямованого на благо народу. Таким чином, «План Б» є умовою для проведення програми лівих, і навпаки — «План Б» не може бути здійсненим без впровадження такої програми на місцях.

Оскільки євро є одним із пасків гамівної сорочки неолібералізму — іншим є обмежуючі фіскальні правила — введення національної валюти, і, відтак, монетарний суверенітет є одними із ключових аспектів «Плану Б». Розв’язування цих пасків безперечно зустріне опір з боку міжнародного капіталу і його політичних представників — у формі економічних ударів, подібних до тих, яких зазнала Греція.

Щоб дати раду цьому тиску, знадобляться такі можливі заходи, як: контроль над рухом капіталу, одностороннє анулювання боргу, конфіскація власності та контроль над банківським сектором, скоординована промислова та інвестиційна політика, зміцнення соціальної економіки.

Останнє, на привеликий жаль, не може бути виконано за один день. Тому підготовка до реалізації «Плану Б» (у політичному плані і не тільки) має ключове значення і включає (але не обмежуються цим): одночасне виконання «Плану А», запровадження альтернативних міжнародних політичних та економічних відносин, а також пошук зовнішніх союзників, у тому числі поза капіталістичним центром.

Також, першочергове значення мають налагодження зв’язків з лівими, робітничими та іншими прогресивними рухами за кордоном, розбудова зв’язків солідарності, що виступають у якості опорного пункту проти нападів капіталу.  «План Б» повинен розгортатися в рамках міжнародної — і водночас інтернаціоналістської — боротьби за інший світ.

Багато кому видається, що сама лищень думка про «Плану Б» є занадто радикальною, не кажучи вже про переконання, що він має бути невід’ємною частиною лівої стратегії для Європи. Але, за словами Бертольда Брехта*, треба завжди бути «настільки ж радикальним, як сама реальність».

У часи, коли фашизм знову стає нормалізованою частиною європейського політичного простору, а колючий дріт — звичною практикою демаркації державних кордонів, пошук альтернативних шляхів соціальних змін є, з перспективи стратегій лівих, єдиним підходом, який може вистояти в нашій реальності.

* Ініціатива за демократичний соціалізм (Iniciativa za Demokratični Socializem, скорочено IDS) — ліва партія у Словенії, заснована в 2014 р. Маючи колективне керівництво, виступає без окремого лідера. З’явилась на хвилі низового руху проти жорсткої економії, натхненного «Окупай Уолл-стріт». Ідею про створення нової лівої політсили висунув у листопаді 2013 р. її майбутній інтелектуальний центр під назвою «Робітничо-панківський університет» (Delavsko-punkerska univerza). Програма Ініціативи включає в себе в короткостроковій перспективі відмову від неолібералізму, а в довгостроковій перспективі — заміну капіталізму на демократичний соціалізм.

* «Об’єднані ліві» (Združena levica) — антикапіталістична коаліція соціалістичних партій у Словенії. До її складу увійшли Ініціатива за демократичний соціалізм, Демократична партія праці і екосоціалістична Партія сталого розвитку.

Коаліція була створена для участі в європейських виборах 2014 року. На установчий з’їзд «Об’єднаних лівих» 1 березня 2014 роки завітав Алексіс Ципрас з грецької СІРІЗА. На виборах до Європарламенту коаліція неочікувано здобула 5,5% голосів. На наступних парламентських виборах 2014 року отримала 51 463 (5,97%) голосів і 6 депутатських мандатів. Фракція «Об’єднаних лівих» висунула велику кількість ініціатив — від розширення трудових прав до легалізації одностатевих шлюбів. За опитуваннями літа 2015 р. була найпопулярнішою політичною силою країни.

Словенські «Об’єднані ліві» увійшли в Європейську ліву партію і політично протиставили себе як ультраправим євроскептикам, які мріють про «етнічно чисту» «народну» Європу, так і нині пануючій в ЄС коаліції, яка проводила неоліберальну політику останні кілька років і остаточно викинула за борт мільйони безробітних і малозабезпечених по всій Європі.

* «Трійка» — цим запозиченим з російської словом позначають тріаду кредиторів, які диктують умови щодо жорсткої економії державам Євросоюзу: Єврокомісія, Європейський центральний банк і Міжнародний валютний фонд.

* Бертольт Брехт — німецький драматург, поет, теоретик театру та марксистcький мислитель. У своїх філософсько-сатиричних п’єсах на сучасні, історичні і міфологічні сюжети: «Тригрошова опера» (поставлена в 1928 році, музика Курта Вейля, видана в 1931), «Матінка Кураж та її діти» (створена в 1939 році, видана в 1941); «Життя Галілея» (створена в 1938-1939 роках, видана в 1955), «Добра людина з Сезуана» (створена в 1938-1940, видана в 1943); «Кавказьке крейдяне коло» (поставлена в 1954, музика Пауля Дессау, видана в 1949), з гуманістичних, антифашистських позицій ставив гостро актуальні проблеми та конфлікти.

Про автора статті

Лука Mесец є главою парламентської групи словенської партії «Об’єднані ліві» (Združena levica, Здружена лівиця).

Джерело: Jacobin

Автор перекладу: Костянтин Щербань