«Хай ваш внесок у роботу підприємства завжди буде належно оцінений, а у керівництва ніколи не виникає спокуси зекономити на охороні праці», – такі офіційні вітання до сьогоднішньої дати сприймаються у нас як щось звичне. Хіба може у власника, який мріє про вигоду, виникнути така «спокуса»? Може. Чи здатна держава його утримати від економії? Навряд.

Епідемія коронавірусу COVID-19 могла додати актуальності питанням гігієни та безпеки праці. Могла, але не додала. Зрушення у державній політиці не відбулися. 28 квітня – Всесвітній день охорони праці –  є приводом оцінити стан справ у галузі охорони праці.

Історичний екскурс

Гідна праця є показником прогресу суспільства. Проте для того, щоб зрозуміти, де ми є, слід подивитися на минуле. Ось як зображали нагляд за охороною праці на капіталістичних підприємствах минулого століття:

«Застосовувані на вимогу робітничого класу окремі правила безпеки праці нерідко грубо порушуються капіталістами й практично залишаються на папері… Профспілки, як правило, від повсякденного контролю за дотриманням вимог техніки безпеки усунуті. Що ж стосується інспекції праці, створеної в окремих буржуазних країнах в системі державного апарату, то вона в цілому виражає інтереси панівних класів, украй малочисельна, має обмежені права й мало що робить для істотного покращення умов праці»

Така картина була змальована у радянській літературі (підручник «Трудовое право», 1966, під редакцією професора М. Г. Александрова). Проте реальність в сучасній Україні не дуже відрізняється від цієї картини. Якщо країни Європейського Союзу зробили крок вперед, то в Україні стан справ близький до описаного у цьому тексті.

За радянських часів рівень виробничого травматизму був дуже високим, а за часів ринкових реформ та деіндустріалізації зменшився. Приміром, у 1992 р. кількість смертельно і несмертельно травмованих на виробництві становила 124 971 чоловік, тоді як у 2019 р. вже 3876. Відзначимо, що у радянські часи кількість найманих працівників була вищою приблизно на 44%, а підхід до обліку інцидентів був суворішим.

Статистика: страшна, погана та ніяка

Парадокс останніх років полягає у тому, що рівень промислового розвитку знижується (-0,5% у 2019 р.), а кількість смертей на виробництві поступово зростає (+3%). Пояснити це можна тим, що ризик притягнення роботодавця до відповідальності дуже низький, адже контроль держави знижується.

Найбільш смертельно небезпечною галуззю (і при цьому прибутковою в Україні) визнають агропромисловий комплекс (80 загиблих у 2018 році). Не слід вважати, що в умовах економічного спаду смертей на роботі поменшає. Як стверджують експерти, рівень травматизму на виробництві в умовах економічної кризи не знижується – зменшуються лише його офіційні показники, оскільки переважну частину нещасних випадків роботодавці намагаються не пов’язувати з виробництвом (хоча витрат вона й так не несуть майже ніяких).

infografika-OHS

OHS-injuries

Джерело даних

Середня частота нещасних випадків на виробництві зі смертельним наслідком у 2014 р. в Україні майже у 2,4 раза перевищувала показник у країнах ЄС-28. На цьому наголошує к.е.н., доцент Ю. О. Лазебник. Вчені у галузі статистики вказують на розрив між офіційними даними травматизму від Держпраці та спостереженнями Міжнародної організації праці. Загальна кількість несмертельних виробничих інцидентів у 2014 р. становила 137 345, з яких Державна служба України з питань працірозслідувала лише 57 790. Подальший розвиток подій дозволяє стверджувати про погіршення ситуації. Додати до цих цифр потрібно неофіційно працюючих (наприклад, кур’єрів служб доставки). Дослідники вважають дані Держпраці істотно заниженими, а статистичні дані такими, що не дають повного уявлення про стан травматизму. Озвучувалася рекомендація використовувати дані медичних установ, адже для них не має значення, чи людина офіційно працювала. Звичайно, трапляються й позитивні кроки: новий порядок розслідування нещасних випадків більшою мірою відображає специфіку розслідування нещасних випадків, що сталися з особами, які не перебували у трудових відносинах.

Кількість нещасних випадків летального характеру почала зростати у 2017 році з 366 осіб до 409 у 2018 році. Як свідчать дані МОП, різке зростання травматизму пов’язується з мораторієм на перевірки.

Заспокоювати може зниження несмертельного травматизму. Проте до цього теж слід ставитися критично: роботодавцям набагато простіше приховати ушкодження, які не призвели до каліцтва або смерті.

Сперечатись про досконалість статистики можна довго. Проте зараз ситуація змінилася. На новому сайті Держпраці взагалі відсутній розділ щодо професійного травматизму. Це не дозволяє отримувати навіть офіційні дані у щоденному режимі.

Зупинити смерть через суд

Мораторій на перевірки Держпраці скасовано, але повноваження інспекторів недостатні. Перевірки Держпраці стосовно промислової безпеки до сих пір натикаються на перешкоди, передбачені Законом № 877. Неодноразово МОП вимагала від українського уряду вивести перевірки Держпраці з-під дії цього закону. Проте спрямований на це законопроект не був ухвалений, пролежавши півтора роки у Верховній Раді.

Ще з 2012 року зупинити небезпечне виробництво в Україні можна лише через адміністративний суд. Роботодавці використовують усі можливості для затягування розгляду позову, поданого Держпраці. Дерегуляційні ініціативи ускладнили реалізацію повноважень інспекторами праці. Навіть у випадку смертельного нещасного випадку роботодавці ставлять під сумнів повноваження інспекторів. Показовим є випадок, коли Держпраці довелося в апеляційному суді доводити право провести перевірку й зупинити роботи на будівельному майданчику, де загинув муляр через відсутність засобів запобігання падінню з висоти. Скасування форми припису Держпраці у 2017 р. теж створило проблеми. Навіть складення приписів про усунення недоліків в охороні праці суди визнають неправомірним.

Разом з тим, як свідчить офіційна статистика, за позовами Держпраці, в 2019 році адміністративними судами прийнято 333 рішення про припинення, зупинення, призупинення обмеження господарської діяльності, за результатами яких призупинено (обмежено) 1695 виробництв та робіт.

Нині роботодавці не мають економічних стимулів оберігати життя працівників. У разі визнання смертельного нещасного випадку таким, що пов’язаний з виробництвом, кошти сплачує держава. За рахунок Фонду соціального страхування України рідні потерпілих отримують суму приблизно в 200 тисяч гривень, що порівняна зарплатою міністрів за місяць. Передбачено й адміністративну відповідальність, щоправда, притягуються до неї далеко не керівники. Якщо нещасний випадок стався через брак світла, то енергетик сплатить штраф у 510 грн.  Судові процеси з приводу стягнення моральної шкоди з підприємства, яке не забезпечило належні умови охорони праці, можуть тривати роками (судді часто відмовляються розглядати їх у спрощеному порядку, навіть коли вина посадових осіб встановлена актами Держпраці).

Плоди гільйотини

Негативна тенденція, що почалася у 2017 році, може пояснюватися т. зв. регуляторною гільйотиною Уряду Гройсмана (причетним до цього процесу був Олексій Гончарук, що на той час працював керівником BRDO). На сайті МОП зазначається наступне:

«…у 2017 році уряд незаконно скасував чинні акти про охорону праці, що призвело до погіршення соціального захисту, умов праці та безпеки працівників. Це було порушення статті 18 Закону про охорону праці від 14 жовтня 1992 року, яка встановлює порядок розробки, прийняття та скасування норм про охорону праці, оскільки консультації з профспілками не проводилися. Скасування законів, що регулюють стандарти видачі форми, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, було здійснено, не замінюючи їх більш сучасними стандартами»

З тих пір чисельні законодавчі прогалини заповнено не було. Інспектори продовжують працювати майже в незмінних умовах. Залишається лише сподіватись, що дані ФСС про зниження смертності на виробництві у І кварталі 2020 року є правдивими.

Ринок vs. Конституція

Відповідно до ст. 3 Конституції України, людина, її життя та здоров’я визнаються найвищою соціальною цінністю у нашій державі. На жаль, для неоліберальних політиків Основний Закон є менш важливим, аніж закони ринку.

Не збереження життів є показником ефективності роботи органів державного нагляду. Пріоритетом є зменшення адміністративного тиску на бізнес. Якщо це дійсно так, то слід визнати неоліберальну систему антигуманною. Ми закликаємо робітників дати належну оцінку політиці влади й роботодавців. Сподіваємось, що у світлі прийдешнього Першотравня трудящі згадають про справжнє призначення цього свята й нагадають владі про свої проблеми. Змінити цей стан справ можуть лише протести.

Зменшити кількість нещасних випадків може:

  1. Скорочення робочого часу й підвищення зарплати. Перепрацювання є однією з основних причин травматизму.

  2. Можливість зупиняти виробництво без рішення суду. Небезпека вимагає негайного усунення.

  3. Матеріальна відповідальність роботодавців за нещасні випадки. Якщо вони не цінують життя, то хай рахують гроші.

Ці та інші реформи може впровадити лише сила, яка буде керуватися виключно інтересами робітництва.

 

Віталій ДУДІН,
представник ГО «Соціальний рух» у
Громадській раді при Держпраці (2018-2020)