Поліцейські були так впевнені у своїй правоті, що навіть не заперечували проти відеозйомки, яку здійснювали одразу декілька перехожих з різних ракурсів. Показово, що вбивця Флойда поліцейський Шовін виявився причетним до низки інших вбивств і розстрілів в Міннеаполісі. Незважаючи на інструкції, згідно з якими поліцейські мають вживати заходів до припинення надмірного насильства їх колегами, співучасники вбивці замість зупинити його буденно відтісняли перехожих від місця злочину. Злочинна поведінка інших поліцейських дала можливість Шовіну задушити Флойда, який благав дати йому можливість дихати, аж поки не втратив свідомість. Усіх чотирьох поліцейських було невдовзі звільнено. Проте спочатку лише одному з них – носію символічного прізвища Шовіну – було висунуто обвинувачення, причому у вбивстві 3-го ступеня (“неумисному вбивстві з необережності”), що означає не тільки меншу міру покарання, але і високу ймовірність виправдувального вироку (прецеденти виправдання за цією статтею вже не раз траплялися у Міннесоті). Решті копів до сьогодні взагалі не було висунуто жодного звинувачення.

За останніми повідомленнями, 03 червня (через девять днів після вбивства) прокурори висунули Шовіну додаткове обвинувачення за більш жорсткою статтею, а його подільники також арештовані як співучасники вбивства, але до встановлення справедливості законними методами ще дуже далеко.


Це вбивство є жахливим, однак ще жахливішим є те, що такі вбивства відбуваються в США ледь не щодня, і єдиною справжньою його особливістю є тільки те, що так детально задокументовано вбивство беззахисної особи, яка від самого початку була не озброєна та не чинила опору. Протестуючи проти вбивства Джорджа Флойда та вимагаючи справедливого покарання його вбивць, американці протестують проти системного расизму та системної жорстокості, яка має дуже виражений класовий характер, бо сфокусована на найбідніших та здійснюється в інтересах захисту майна та “життєвого простору” багатих. Це наслідок тієї “перемоги у класовій війні”, яку, на думку Уоррена Баффета, клас найбагатших здобув за останні десятиліття. Чорні, більшість яких є значно біднішими за білих, є дуже зручною для стигматизації групою громадян. По відношенню до них значна частка навіть сильно збіднілих білих може відчувати певну зверхність, маючи все ж таки дещо вищий рівень життя та рідше звертаючись за соціальною допомогою. За твердженням правлячого класу, кожен має шанс стати мільярдером. Як бути бідним робітником, так і отримувати допомогу по безробіттю має бути соромно – це доля людей нижчого сорту, яких всі мають зневажати. Чорному пролетаріату Америки відведено дуже конкретну роль у цій ідеології “американської мрії”. Однак, схоже цей міф потроху перестає працювати. Особливо швидко він втрачає прихильників серед міської молоді.

Адже великий американський міф від самого початку було засновано на відкритості кордонів та необмеженому горизонті можливостей – принаймні в уяві, сміливі завжди могли долучитися та просунути “фронтир” ще далі, якщо не географічно, то технологічно. Нерівність і поляризація в цьому міфі є лише неприємним, але неминучим наслідком швидкого та максимально ефективного прогресу, лідерами якого вважають себе американці. Сьогоднішній президент Трамп будує стіну з Мексикою і не тільки. Щоб захиститися від протестувальників, вже збудовано стіну з озброєними охоронцями і собаками в самому центрі Вашингтону.  При цьому начебто “найефективніша економіка світу” запроваджує дедалі більше протекціоністських заходів у торгівлі з Китаєм, починає відставати принаймні за деякими технологічними напрямками. Усе це не дуже вкладається у струнку концепцію американської ефективності. Ймовірно, що все більше людей починає розуміти, що нерівність та злидні “лузерів” не є насправді гарантією успішного технологічного та соціального розвитку суспільства, ба навіть зростання середньої ефективності.

Багатотисячні акції протесту відбуваються зараз у всіх найбільших мегаполісах Сполучених Штатів. Ми бачимо по телебаченню, як десятки тисяч протестують у центрах Нью-Йорка, Лос-Анджелеса, Х’юстона,  Вашингтона та інших міст. Але не менше протестів відбуваються у бідних районах та чорних передмістях.  В акціях беруть участь американці найрізноманітнішого расового та етнічного походження. У переважній більшості випадків це суто мирні акції, найбільш радикальними формами протесту на яких є тимчасове перекриття автомагістралей між штатами (interstate highways). Наприклад, точно відомо про перекриття в Остіні та Новому Орлеані.

Реальною причиною протестів є надзвичайна поляризація суспільства та надзвичайно велика кількість працюючих бідних, адже низький рівень безробіття, що спостерігався до початку пандемії коронавірусу, було досягнуто за рахунок прекарних тимчасових робочих місць та гіг-економіки. Локдаун дуже боляче вдарив по цих людях. Мільйони з них стали безробітними та, не маючи здебільшого ніяких заощаджень, вимушені часто харчуватися в пунктах безкоштовної роздачі їжі бездомним та незаможним.

Політика і республіканських, і демократичних урядів США систематично заохочувала непропорційну винагороду та збагачення для “найбільш успішних”, розмивання “середнього класу” та фактичну пролетаризацію більшості американців, яких все більше затягує у замкнене коло між низькооплачуваною “bullshit job” та соціальною допомогою, отримання якої стає дедалі більш принизливою та складною процедурою.

Джордж Флойд був серед тих, хто втратив внаслідок пандемії свою роботу охоронцем у ресторані і став ідеальною мішенню для поліції, коли сплатив за цигарки ймовірно підробною 20-доларовою банкнотою.

Інший приклад. Молодий афроамериканець, непрофесійний, але талановитий музикант та репер Desto, якого поліцейські вбили минулої середи у передмісті Нового Орлеану Марреро, до пандемії працював зварювальником та вижив при обвалі на будівництві готелю Hard Rock, але не встиг добігти декілька сот метрів до свого дому, тікаючи від місцевих шерифів. Очевидно, що відсутність грошей та систематична безпросвітна бідність, яка дуже загострилася за час локдауну, штовхає багатьох людей на дрібні крадіжки та порушення. І вони негайно стають зручною та начебто “легітимною” мішенню для брутального поліцейського насильства. Однак, загальна стигматизація чорних, розповсюджується не тільки на бідних порушників закону. Щомісяця документуються випадки брутальної поведінки поліцейських щодо навіть респектабельних афроамериканців з т.зв. вільних професій, зокрема, навіть лікарів під час пандемії.

Останніми днями, звикла до безкарного насильства поліція активно провокує учасників цілком законних мирних протестів та масовано застосовує до них сльозогінний газ та розстрілює гумовими кулями. У багатьох протестувальників серйозні травми. Арештовані тисячі людей. В багатьох містах введено комендантську годину (в Нью-Йорку з 8 вечора, а у Вашингтоні з 7 вечора), однак протести в тому числі і в пізній час не припиняються. В багатьох штатах активовано національну гвардію – ми бачимо в містах бронемашини та добре екіпірованих нацгвардійців.

Рівень поліцейського насильства не менший ніж той, що застосував до студентів режим Януковича на початку Євромайдану. Хіба що протестувальників у Вашингтоні, Нью-Йорку та Лос-Анджелесі та десятках інших міст очевидно набагато більше. Відмінність і в тому, що крім студентської молоді (якої дуже багато), у протестах беруть участь люди дуже різного віку та соціального походження. Протести не менш масові, ніж ті, що були в Україні під час Майдану, багато хто з коментаторів називає їх народним повстанням, однак невідомо, що буде їх наслідком. Окремих поліцейських притягають до відповідальності за побиття протестувальників, але загалом насильство санкціонується місцевою та центральною владою.


Намагання президента Трампа оголосити всіх учасників протесту представниками руху “Антифа” (а її у свою чергу оголосити “терористичною організацією”) є безпідставними. Ліві групи, зокрема і ті, що асоціюють себе з антифашистським рухом, беруть активну участь у протестах, але не були їх ініціаторами. Офіційним організатором більшості заходів вважається громадський рух Black Lives Matter (“Чорні життя мають значення”), який закликає до виключно ненасильницьких протестів. При цьому протести явно мають характер низової спонтанної мобілізації і більшість учасників очевидно не асоціюють себе з жодною організацією.

Звинувачення “Антифа” у закликах до насильницьких дій виявилися заснованими на фейках, які розганяють білі супрематисти (праві расистські організації).

Випадки пограбування магазинів є поодинокими, однак їм приділяється непропорційно багато уваги у ЗМІ. При цьому, слід мати на увазі, що напади на магазини та торгові центри провідних брендів мають часто символічний характер, коли протестувальники з соціальних низів беруть елітні речі (наприклад, супердорогі моделі кросівок Nike), які є розтиражованими в медіа символами благополуччя та успіху, але є недоступними для них через високу ціну.

На жаль, багатотисячні, але мирні демонстрації висвітлюються корпоративними медіа дуже скупо, а часто і зовсім випадають зі стрічки новин. В Новому Орлеані одним із основних організаторів протестів є New Orleans Workers Group, яка постійно підкреслює системність проблеми, та закликає боротися не тільки за справедливе покарання убивць Флойда, але за очищення правоохоронної пенітенціарної системи від расизму в цілому, зменшення кількості в’язнів в тюрмах. Вони також піднімають питання необхідності вирішення соціальних проблем робітництва в умовах кризи глобального капіталізму та економічної депресії, що насувається. Ці гасла та заклики сприймаються більшістю учасників протестів з ентузіазмом.

Складається враження, що центральний уряд і особисто президент США намагається не заспокоїти, а навпаки ескалювати ситуацію. Працюючи очевидно на консолідацію ядра свого електорату, Трамп вже зробив низку заяв, що заохочують насильство проти протестувальників. Зокрема, закликав поліцію за потреби стріляти та травити учасників протестів собаками. Обіцяв за потреби застосувати не тільки національну гвардію, але і збройні сили для придушення повстання. Більшість поліцейських формувань в США не підпорядковуються президенту, однак очевидно, що такі висловлювання заохочують насильство та безкарність. З кожним днем дії поліції стають все більш брутальними, що в свою чергу провокує ескалацію протестів. Сьогоднішні брутальні дії поліції радикально контрастують із тим, як толерантно вони поводилися буквально декілька тижнів тому на демонстраціях радикальних озброєних груп проти карантину (переважно білих, багато з яких очевидно були білими супрематистами та навіть відвертими неонацистами).

Ескалація протестів сприяє посиленню поляризації в суспільстві, більшість очевидно підтримує протести та засуджує поліцію, але з іншого боку багато хто, особливо серед прибічників Трампа, підтримує радикальне придушення повстання. Демократи радше налаштовані на вербальну підтримку протестів, вони активно викривають брехню Трампа та роздмухують ненависть до нього серед свого потенційного електорату. А Трамп активно роздмухує ненависть до протестувальників та демократів, вішаючи на всіх ярлик “антифа / соціалістів / лівих радикалів” та, найстрашніше, “анархістів / комуністів”. В суспільстві наростає свідомий і глибокий розкол, якого правлячим елітам раніше вдавалося уникати. Якщо ескалація не припиниться, ситуація може потенційно з часом розвинутися у масштабні громадянські протистояння, не виключено що і у нову громадянську війну.

Без сумніву, Сполучені Штати мають дуже потужний поліцейський апарат і найпотужнішу в світі армію, весь цей апарат придушення поки що працює без збоїв і здатний швидко зачистити вулиці від протестантів. Питання в тому, які це матиме наслідки. Протести руху Occupy Wall Street не були такими масовими та мали значно вужчу соціальну базу. Ці протести можуть призвести до виникнення якісно нового соціального руху проти расизму та класового пригноблення під антикапіталістичними та соціалістичними гаслами. Такий рух може виявитися радикальнішим та організованішим за попередні та глибоко укоріненим у широких верствах молоді. Отже, вуличне насильство поліції може його лише консолідувати та в перспективі посилити.

Ми закликаємо до солідарності з усіма учасниками руху #JusticeForGeorgeFloyd (справедливість для Джорджа Флойда), вітаємо їх з першими перемогами у притягненні до відповідальності вбивць та сподіваємося, що їм вдастся домогтися системних змін не тільки у викоріненні расово-мотивованого поліцейського насильства, але і у досягненні соціальної справедливості для всіх американців, розбудові нового соціалістичного руху, який змінить не тільки Америку, але і весь світ.

Захар ПОПОВИЧ (США),
«Соціальний рух»