Нещодавнє потоплення українськими ракетами “Нептун” флагману чорноморського флоту РФ змусило весь світ визнати здатність України розробляти, виготовляти та ефективно використовувати новітню високотехнологічну зброю. Провідні політичні партії та діячі, пов’язані, зокрема, з попереднім та діючим Президентами України, намагались навипередки довести, що саме вони зіграли ключову роль у підтримці проекту “Нептун”, який, щоправда, було розпочато ще за президентства втікача Віктора Януковича у 2012 році.

w1056h594fill

Насправді, вітчизняна ракетна галузь не припиняла своєї роботи ані за Кравчука, ані за Кучми, а інженерна школа, яка створила “Нептун”, складалася в КБ “Луч” впродовж десятиліть, починаючи з 70-х років. Складається враження, що більшість сучасних політичних діячів не розуміють, що їх рішення щодо виділення грошей на конкретні проекти виявилися ефективними лише через те, що в країні існував і досі продовжує існувати потужний науково-технічний та освітній потенціал, майбутнє якого ставиться під сумнів недалекоглядними рішеннями (часто тих же самих осіб) щодо інституційного фінансування освіти та науки. На жаль, в таких інституціях, як Міністерство фінансів, досі задають тон діячі, які можливо через свою поверхову освіту, обмежені неокласичні уявлення про економіку або й бюрократичний конформізм, вважають, що якщо у держави обмаль грошей, то перше, на чому можна зекономити — це на освіті та науці. Ще недавно ці пани цілком серйозно повчали нас, що Україні не потрібна така потужна наука. За їх рецептами ми мали будувати аграрну наддержаву, а всю технологічну продукцію (включно зі зброєю) замовляти за кордоном, бо так “економічно ефективніше” як вчить нас неокласична економічна теорія. Тепер вже усім зрозуміло, що з таким підходом, якби його було доведено до логічного завершення, України, як незалежної держави вже б не було, адже, як виявилося, постачати нам важку технологічну зброю ніхто не поспішає. Отже, треба добре усвідомити, що якби не власна високотехнологічна зброя та власні високоосвічені військові та інженерні кадри, які втримали удар перших днів війни, то поставки адекватної важкої зброї в Україну навіть не почалися б. Відтак, ніхто не буде захищати Україну, якщо її спочатку не захистять самі українці.

Ефективність української оборони здивувала дуже багатьох у світі. Багато писалося і про неадекватну оцінку російськими військовими соціально-політичної ситуації в Україні та можливостей ЗСУ, і про те, що, намагаючись атакувати Україну одразу з усіх боків, росіяни не змогли сконцентрувати на жодному з напрямків достатньо сил, щоб забезпечити багаторазову перевагу та зламати оборону ЗСУ. Але є речі, які не можна пояснити навіть цими очевидними прорахунками в плануванні вторгнення.

Одна з них — це живучість та ефективність української системи протиповітряної оборони (ППО). Деякі західні експерти із щирим подивом відзначають, що старі радянські системи ППО, виявляється, можуть бути дуже ефективними, принаймні якщо їх використовують українці. За деякими оцінками, українські Збройні Сили ставлять рекорди з ефективності використання цих радянських систем, як і систем озброєння, що надходять від західних партнерів. Частина відповіді може полягати в тому, що українці використовують всі ці засоби більш “креативно” у поєднанні з більш ефективними та сучасними західними системами зв’язку.  Але, як не крути, виходить, що українці демонструють здатність до дуже ефективного і “креативного” використання складної техніки. І пояснення цьому може бути тільки одне: Україна досі зберігає неочікувано високий для такої бідної країни науково-технічний та освітній потенціал. Попри те, що практично всі уряди незалежної України “економили на науці”, що призвело до значного його скорочення (кількість дослідників зменшилась більш ніж вшестеро), ще не всі колишні дослідники виїхали з України, а багато хто з їх дітей отримав якісну освіту і залишився в Україні.

Навіть молоді українські солдати та офіцери мають відносно кращу математичну та технічну підготовку, ніж бійці та польові командири де-небудь в Сирії чи Афганістані. А отримати таку освітню підготовку вони змогли тому, що в Україні все ще зберігається потужна школа фундаментально-природничих та інженерних наук, досі функціонує система масової вищої та середньої освіти. Все ще існують десятки інститутів НАНУ та університетів, які декілька десятиліть тому були задіяні у розробці нових матеріалів, систем управління та інших аспектів міжконтинентальних ракет, літаків, авіаносців, радарів тощо. Не слід забувати, що на початку 1990-х Україна була єдиною пострадянською країною за винятком Росії, яка мала універсальний науково-технічний потенціал, тобто наукові, інженерні та промислові потужності по всім ключовим технологічним напрямками. Багато з цього було втрачено. Але сьогоднішня війна довела, що втрачено ще далеко не все. Україна виявилася здатною не тільки ефективно та інтегровано використовувати різноманітні складні системи озброєнь, але і виробляти власні системи, в тому числі такі, як ПТРК “Стугна” та інші.

Отже науково-технічний потенціал рятує Україну сьогодні — той самий, який так довго намагалися зруйнувати неоліберали, які розповідали нам, що “Україні не потрібна така потужна наука” і “не потрібна радянська важка промисловість”. Саме наш науково-технічний потенціал разом з західною допомогою стали тим фундаментом, спершись на який ЗСУ змогли вистояти проти першої хвилі російської навали.

Нашу національну гордість ракету “Нептун” створено заснованим в 1965 році КБ “Луч” під керівництвом члена-кореспондента Національної академії наук України Олега Петровича Коростельова, а не псевдо-експертами з нещодавно заснованих бізнес-шкіл. Як стверджують деякі народні депутати, успішне влучення наших ракет в “Москву” стало можливим саме тому, що старі спеціалісти (“останні з могікан радянського оборонпрому”) змогли наполягти на правильному тестуванні ракети, яке дозволило виявити “штучне походження” та виправити налаштування і точно влучити в ціль.

Можливо і від випускника Київського політехнічного інституту Тимофія Милованова могло б бути більше користі якби він пішов працювати до КБ “Луч”, а не поїхав в пошуках кращої долі до Америки і не просував би тепер (можливо, цілком щиро) неокласичну догматику в Київській школі економіки, яка плодить зараз корисних ворогу ідіотів від економіки.

Майбутнє України як незалежної держави залежатиме від того, чи зможемо ми цей науково-технічний та промисловий потенціал відбудувати, зберегти та розвинути. Уряд України має припинити скорочення видатків на освіту та науку, а як тільки буде завершено активну фазу бойових дій — розробити стратегічний план кардинального їх збільшення та залучення додаткових ресурсів до сфери високотехнологічних розробок, зробити це національним пріоритетом розвитку!

Можливо, тактично пряме втручання авіації країн НАТО могло б покращити ситуацію та запобігти принаймні частині бомбардувань, однак дуже добре відомо, що, якщо чужі збройні сили приходять «допомагати» комусь контролювати територію, потім їх буває дуже важко позбутися. Крім того, відомо, що саме НАТО нізащо не бажає безпосередньо втручатися у війну в Україні. Небо над Україною мають закривати системи протиповітряної оборони керовані українськими фахівцями, а в перспективі це мають бути системи власного українського виробництва. Українські військові спеціалісти та інженери військово-промислового комплексу мають цілком достатню освіту та кваліфікації, щоб швидко освоїти найновітніші типи озброєння.

Україні потрібні сучасні системи ППО — надайте їх!

Захар ПОПОВИЧ,
«Соціальний рух»