Пройшла онлайн лекція Віталія Дудіна щодо повоєнної відбудови – за основу лектор взяв дослідження Міжнародної організації праціJobs after war. A critical challenge in the peace and reconstruction puzzle.” В центрі уваги були проблеми впливу війни на зайнятість – серед них в першу чергу масова втрата роботи, руйнація підприємств, позбавлення соціальних благ та стрімкий ріст кількості біженців. Плани щодо відбудови та регуляції зайнятості, які наразі готуються українською владою є радикально неоліберальними за своїм характером та не включають думку громадськості та робітників, натомість враховуючи лише інтереси політичних еліт та корпорацій.

Однак проблеми спричинені війною не є унікальними для України – історично відомі різні сценарії їх вирішення. Такі альтернативи були обговорені на прикладах Великої Британії, Південної Кореї, Грузії та Хорватії. Моделі відбудови звичайно не обмежуються цими країнами, однак кожен із цих випадків відображає різні інституційні підходи:

  • ·      Британія після Другої світової війни під керівництвом лейбористів провела націоналізацію та перерозподіл багатств, що дало владі ресурси для проведення соціальних реформ.
  • ·       Корея у 1950х роках провела кампанію індустріалізації, яка фінансувалась із грантів на безповоротній основі з одночасним впровадженням реформ по регулюванню економіки державою. Така політика дозволила мати державний контроль зайнятості, який комбінувався з елементами ліберальної політики.
  • ·       Грузія обрала найбільш неоліберальний шлях, який призвів до відсутності державного контролю та знищення трудового законодавства з метою приваблення інвесторів. Однак наслідками такої політики стала відсутність збільшення зайнятості та ерозія стандартів праці, що призвело до жорсткої критики з боку Міжнародної організації праці.
  • ·       Найбільш компромісним та водночас перспективним для України є шлях, який обрала Хорватія у 1990х роках. Хорватія проводила ринкові реформи із залученням міжнародних фінансів, однак значної дерегуляції в сфері праці не проводилось. Навпаки новий трудовий кодекс обмежував атипову зайнятість, зберігав пільги для вразливих категорій працівників та стимулював працевлаштування ветеранів та постраждалих від війни.

В Україні найбільш актуальними потребами є відновлення інфраструктури, будівництво житла, постачання необхідних товарів та гарантування гідних робочих місць. Однак вже зараз відчутні наслідки ліберальних реформ – бюджетний дефіцит спричинений реформуванням оподаткування та пільгами для копрорацій, свавілля роботодавців, яке додатково нормалізувалося законами, прийнятими вже під час війни, бідність і ріст безробіття та зниження соціального діалогу через нівелювання профспілок на локальному на національному рівнях. Ці реформи додали до військової руйнації ще й погіршення становища трудящих.

Тим не менш план влади щодо відбудови передбачає поглиблення дерегуляції, яка начебто має зменшити тиск на бізнес та сприяти залученню інвестицій. Однак такого тиску на фоні неоліберальної політики немає. Окрім цього, за оцінками Doing Business та світового банку, не трудове законодавство є найважливішим фактором для визначення інвестиційного клімату, а корупція.

Іншими пріоритетами влади є заохочення іноземного капіталу (для якого за деякими пропозиціями навіть передбачені субсидії) та стимулювання самозайнятості, для якої планується роздача мікрокредитів підприємцям. Проблема полягає у тому, що не всі працівники схильні до такої форми праці і не у всіх професіях вона є доцільною. Передбачене також залучення до трудомістких робіт, попит на  які безумовно зросте через військову руйнацію. Однак така зайнятість не гарантує гідних умов праці та позитивних довгострокових перспектив для робітників. Законопроект 5371 закріпить низькі стандарти праці, наприклад, через заохочення гнучких контрактів, а це призведе до зменшення вимог покращення умов праці, бо працівників, що будуть вимагати підвищення соціальних стандартів буде легше звільнити.

Відбудова за пріоритетами влади також може посприяти перетіканню капіталу за кордон – через залучення іноземних фірм посилиться нерівність між країнами, а Україна збереже свій периферійний статус. Крім цього можлива фрагментація економіки через зростання самозайнятості та мікропідприємництво. За дослідженням корейського економіста Ха Джун Чана[1] відомо, що така зайнятість є радше індикатором бідності країни та відсутності альтернативних, більш стабільних форм зайнятості, аніж потужності економіки. Така зайнятість підходить для професій, де потрібні унікальні навички, але не для малокваліфікованих працівників та сфер орієнтованих на колективну роботу (як наприклад соціальний сектор та зокрема медицина). Тому така політика може призвести до декваліфікації широких верств населення та загального збільшення соціальної нерівності з невеликим відстоком успішно самозайнятих. Ефект від міжнародної фінансової допомоги без контролю громадськості та профспілок буде нівельований.

Зважаючи на всю критику експерта і спираючись на дослідження МОП, були запропоновані альтернативні принципи відбудови. Віталій Дудін пропонує такі пріоритети:

  • ·         утвердження соціальної справедливості
  • ·         врахування позиції працюючих
  • ·         усуспільнення економіки
  • ·         розвиток людського капіталу

Необхідні економічні зміни передбачають створення соціальної і солідарної економіки, кооперування і націоналізацію. Для цього може бути використаний вже існуючий потужний волонтерський рух – наприклад для запуску різних кооперативів які є стійкою формою інтеграції спонтанних громадських ініціатив. Ефектом такої політики буде солідаризація на противагу дезінтеграції, яку спричиняє самозайнятість та малий бізнес.  Субсидії мають роздаватися фірмам, де є соціальний діалог – таким чином буде заохочений бізнес, який виконує соціальні обов’язки. З досвіду Хорватії є доцільним дотування найму вразливих осіб – ветеранів, біженців, сиріт, вдів, інвалідів і т.д. Економічна реінтеграція цих груп має досягатися через субсидії та підвищення кваліфікації за участі держави та зокрема гарантування достатньої тривалості таких програм.

Необхідні інституційні зміни включають створення Міністерства праці, яке буде ключовим органом представляючи інтереси працівників, на противагу Міністерству економіки яке дбає лише про конкуренцію та інтереси роботодавців. Окрім цього необхідна деолігархізація та списання зовнішнього боргу, яке зробить можливим зосередження ресурсів для економічного та технологічного прориву та звільнення від зовнішньої фінансової залежності, розвиток промисловості та наукомістких галузей. Механізмами цих змін мають виступати деофшоризація, відкрита бухгалтерія та автоматизований обмін податковою інформацією. Подальші компроміси з олігархами є недоцільними, оскільки вони дискредитовані історичним досвідом. Замість цього має бути гарантований діалог із профспілками та різними суб’єктами громадянського суспільства.

Необхідні проактивні інспекції праці, які повинні мати більш широку ніж зараз рамку діяльності (хоча наразі не виконуются навіть базові обов’язки). Пріоритетом їх діяльності має бути збільшення зайнятості. Знову таки звертаючись до прикладу Хорватії, можна згадати норми які дозволяють інспекціям забороняти надурочні роботи, якщо вони перешкоджають найму додаткових працівників – таким чином держава сприяє росту зайнятості. Відтак буде усунено перепрацювання і недоплати для одних та безробіття для інших.

У боротьбі з тіньовою зайнятістю допоможе видача кожному працівнику сертифікату, що свідчитиме про перебвання людини в трудових відносинах з конкретним роботодавцем. Якщо такого сертифікату немає, то відносини неоформлені й роботодавцю має загрожувати штраф. Це зекономить час на перевірки.

В інтересах працівників мають бути гарантовані зарплати від €1000 в експортних галузях, багато стабільних і якісних робіт. Крім цього, зважаючи на пережиті під час війни травмуючі ситуації, дуже важливими для працездатності є фізична та психологічна безпека. Оцінка ризиків має проводитися  профспілками, а психологічна підтримка може бути забезпечена наприклад через безплатний доступ до психологів (як це зараз пропонується у Швеції). Важливим є захист від мобінгу, для якого досі не ухвалені відповідні закони. Такі заходи сприятимуть захищеності працівниць і працівників.

[1] Chang, Ha-Joon. 23 things they don’t tell you about capitalism. Bloomsbury Publishing USA, 2012.

Олена Слободьян,
“Соціальний рух”