Від Палестини до України – всі окупації злочинні

Війна в Секторі Гази триває вже понад два місяці.

«Соціальний рух» виступає за справедливий мир на Близькому Сході, для досягнення якого необхідна ліквідація структурного гноблення палестинців та системного насильства проти мирного населення. Наша організація засуджує кривавий напад, здійснений 7 жовтня 2023 року на цивільне населення в рамках наступу мілітаризованого ісламістського руху ХАМАС на Ізраїль. Брутальні розправи над мешканками кібуців, іноземними робітниками, бедуїнами та іншими мирними жителями, що забрали понад тисячу життів, як і викрадення цивільних у заручники, не можуть мати жодного виправдання.

Разом із тим ми засуджуємо операцію «Залізні мечі», розпочату ультраправим урядом Нетаньягу у відповідь на атаку 7 жовтня, та супровідні воєнні злочини. Дії ізраїльської армії у Секторі Гази є каральними щодо всього місцевого населення, близько половини якого – діти. Ізраїль запровадив повну облогу сектора Гази, що перебуває в незаконній ізраїльсько-єгипетській блокаді ще з 2007 року, перешкоджаючи постачанню води, електроенергії, харчових продуктів і медикаментів для більш ніж 2-мільйонного населення Гази, перетвореної на «найбільшу в світі в’язницю просто неба».

За різними даними, якими оперують міжнародні організації, за кілька тижнів цієї операції у результаті невибіркових обстрілів житлових будинків, шкіл і лікарень, мечетей і церков, таборів для біженців Джебалія, аль-Шатія та Нусейрат, гуманітарних коридорів і єдиного пункту виїзду з міста загинуло до 18000 цивільних осіб, зокрема 7800 дітей, і поранено ще порядка 50 тисяч людей; майже 2 мільйони – 85% населення Сектору Гази – були змушені покинути свої домівки. У числі загиблих – понад 200 медпрацівників і понад 100 співробітників ООН. Ця організація підтверджує, що щонайменше половина населення Гази доведена до голоду. Видається неприпустимим виправдовувати розгортання гуманітарної катастрофи та терор потужної військової машини проти мирного населення під приводом «війни з терором», достоту як це робили росіяни в Ічкерії/Чечні чи американці в Іраку.

Чергова військова операція Ізраїлю в секторі Гази є повною протилежністю ефективному врегулюванню конфлікту. Подібна політика триває вже десятиліттями, відколи держава Ізраїль після протистояння з сусідніми арабськими країнами, підсиленого британською колоніальною політикою, витіснила сотні тисяч палестинців з їхньої землі, після чого мільйони їх нащадків були приречені на біженство (події, відомі як Накба – «катастрофа» арабською). Влада Ізраїлю незмінно ігнорує численні резолюції ООН, остання з яких була прийнята 27 жовтня голосами 120 з 193 країн-членів у Генеральній Асамблеї та закликала до припинення вогню. Доповіді ООН та правозахисних організацій неодноразово порівнювали сегрегацію палестинців, що практикується Ізраїлем, з режимом апартеїду в ПАР [1] [2] [3].

Ізраїльські поселенці, багато з яких є войовничими фанатиками, продовжують свою політику колонізації та насильства щодо палестинського населення на Західному березі Йордану – за потурання ізраїльської влади, яка здійснює щоденні приниження, свавільні ув’язнення і вбивства палестинців і палестинок. Ще до цьогорічних подій, за підрахунками ізраїльської правозахисної організації «Бецелем», з 2000 року ізраїльтянами було вбито понад 10 тисяч палестинців і палестинок. Причому загальним правилом є непропорційність насильства з боку Ізраїлю, яким той відповідає навіть на виключно мирні протести. Так, при придушенні маршу протесту палестинців до стіни, яка блокує Газу, силові структури Ізраїлю вбили 195 палестинців, у тому числі 41 неповнолітніх (дані Офісу ООН з координації гуманітарних питань). А за кількістю вбитих палестинців Західного берегу 2023 рік взагалі став рекордним за весь час, що ООН веде статистику (і це станом до жовтня, коли ізраїльські силовики вбили ще понад сотню людей у цій частині Палестини, в котрій жодних баз ХАМАС якраз немає). Індиферентна реакція світової спільноти не далі «глибокого занепокоєння» вела до подальшої зневіри місцевих мешканців у мирних шляхах вирішення конфлікту, чим і користуються фундаменталістські сили.

Чинний уряд Нетаньягу, також переповнений реакціонерами та релігійними фанатиками, які відверто дегуманізують палестинців, закликають до їхніх вбивств і геноциду, зайшов у цьому ще далі за своїх попередників. Сам Ізраїль свого часу зіграв не останню роль у витісненні переважно світського та ненасильницького спротиву окупації серед палестинців часів першої Інтифади більш правим, насильницьким і фундаменталістським. Нетаньягу зі своїми функціонерами визнавали, що ще дужче підігрували реакціонерам і релігійним фанатикам із ХАМАС, адже це послаблює Палестинську адміністрацію, вносить додатковий розбрат у стан палестинців і саботує перспективи розбудови ними суверенної держави.

І вони не змінили своєї безрозсудної політики навіть коли не тільки єгипетська, але й сама ізраїльська розвідка, нинішні та відставні військові чини попереджали про можливу ескалацію як наслідок блокади та колоніальної політики. Так, колишній очільник ВМС Ізраїлю та спецслужби ШАБАК Амі Аялон застерігав, що «коли палестинці бачать, як ми руйнуємо їх домівки, страх, фрустрація та ненависть зростають. Це причини, які штовхають людей до терористичних організацій».

Нетаньягу, як і інші консерватори, постійно виправдовував риторикою «захисту від загроз» наступ на демократичні свободи та нарощення свого силового апарату, який, втім, нападу ХАМАС із Гази не відвернув, натомість був заклопотаний тероризуванням палестинців на Західному березі. Зрештою, нескінченне розкручування спіралі насильства не збільшило і не збільшить безпеки ні для кого, за винятком крайніх консервативно-націоналістичних сил. Подібна атмосфера вже призвела до найправішого Кнессету й уряду в історії Ізраїлю. А нинішня війна забезпечила індульгенцію для кабінету Нетаньягу, проти котрого більшу частину 2023 року тривали масові протести (характерно, що й опитування, проведене напередодні загострення, демонструвало, що більшість населення Гази не довіряла руху ХАМАС, який більш ніж півтора десятиліття тому після громадянського конфлікту з ФАТХ встановив тут авторитарне однопартійне правління).

При цьому мейнстрим обох провідних партій головного покровителя Ізраїлю – Сполучених Штатів – продемонстрував негайну готовність надати беззастережну військову й дипломатичну підтримку ледь не всім діям ізраїльського уряду. Тут прикметні як контраст із ваганнями щодо поставок озброєнь до України, так і прагнення найреакційніших кіл американського правлячого класу – правого крила Республіканської партії – фінансувати етнічні чистки й авантюри уряду Нетаньягу коштом позбавлення допомоги українців. У цьому трампісти подібні до багатьох інших крайніх правих сил Заходу: налічуючи в своїх лавах чимало антисемітів, такі партії водночас захищають можливості як ізраїльських, так і російських силовиків безкарно вбивати мешканців і мешканок Палестини та України.

Ба більше, Вашингтон і сам вніс не останню лепту в поточне зростання напруженості, підтримуючи з часів адміністрації Трампа посягання Ізраїлю на Єрусалим у якості виключно його столиці. Тепер ж США ветує в Раді Безпеки ООН ініціативи на кшталт запропонованого Бразилією забезпечення гуманітарних коридорів або останньої резолюції про перемир’я від 8 грудня, за яку голосувало 13 із 15 членів Радбезу ООН. Як і у випадку вторгнення РФ до України, це ще раз доводить, що слід позбавити постійних членів ООН права вето, яке паралізує можливості міжнародної спільноти зупинити бійню.

Російська повномасштабна агресія проти України посилила атмосферу міжнародної напруженості та безкарності, уможлививши ескалацію низки конфліктів, що ставлять на грань виживання цілі спільноти, як це вже сталося з вірменським населенням Нагірного Карабаху внаслідок агресивних дій режиму Алієва у вересні цього року. Нинішній виток протистояння на Близькому Сході теж стоїть у цьому ряду – і тягне за собою тривожні тенденції в решті світу, зокрема сплеск антисемітизму й ісламофобії (аж до спроб єврейських погромів, як-от на контрольованому путінською Росією Північному Кавказі, збройних нападів на палестинців, як-от на студентів у Вермонті, чи вбивств людей, як-от палестинського хлопчика в Чикаго або розстрілу поліцейським євреїв-туристів і місцевого гіда в Єгипті).

На жаль, реакція української влади також виявляє вкрай упереджений і однобічний підхід: справедливо засудивши напади на цивільних в Ізраїлі та вшанувавши загиблих, вона водночас воліє ігнорувати загиблих цивільних у Палестині. При тому, що українська дипломатія в ООН майже в усіх випадках якраз послідовно засуджувала незаконні окупації палестинських земель та інші порушення з боку Ізраїлю, влада якого займає амбівалентну позицію щодо російської окупації й дає останній прецеденти для наслідування. Натомість в українських медіа взагалі панує ганебна риторика демонізації палестинців, оголошення всіх їх, від немовлят до старих, «терористами».

Так, слід бути свідомими того, що для багатьох самоназваних «друзів» Палестини – будь то такі знані хамасівські партнери та спонсори, як авторитарні влади Катару, Туреччини, Ірану, Саудівської Аравії чи Росії (яка підтримувала підкреслено приязні відносини як із владою Нетаньягу, так і з ХАМАС), – трагедія палестинського народу є лише розмінною монетою. Але зведення у вітчизняному інформпросторі палестинців до «проксі Тегерана та Кремля» є такою ж безграмотною й обурливою карикатурою, як і «проксі»-виправдання російської агресії проти України.

Натомість саме в Україні страждання народу Палестини мали б бути зрозумілі: там теж триває окупація державою, яка володіє ядерною зброєю та перевагою у збройних силах, запросто нехтує резолюціями ООН і міжнародним правом, відмовляє у правах на суб’єктність і спротив. Трагедія, яку ми зараз переживаємо, має загострювати нашу чутливість до схожих людських досвідів в усіх куточках світу. Український лист солідарності з палестинським народом, розміщений на платформі сайту журналу «Спільне», продемонстрував такі альтернативні офіціозу голоси, які стверджують універсальне право на самовизначення й опір окупації.

«Наскільки самотньо тобі, наша самотносте, коли вони виграють свої війни», – питала у своєму вірші арабська письменниця Хіба Камаль Абу Нада, – коли «твою землю продають на торгах, а світ – вільний ринок… Це доба невігластва, коли ніхто не заступиться за нас». 32-річна поетеса стала цьогоріч однією з тисяч цивільних жертв ізраїльських авіаударів. Обов’язок світу – не полишати пригноблених наодинці, тим паче перед загрозою їх фізичного винищення. Не миритися з бомбами та ракетами, які летять їм на голову. Ні в Україні, ні в Палестині.

Тому «Соціальний рух» закликає до негайного припинення вогню та допуску гуманітарної допомоги до регіону, а також висловлює свою підтримку палестинському народу в його законному прагненні до справедливого та тривалого миру.