Напередодні Дня незалежності українські ЗМІ розмістили оптимістичну новину: сума виведених Росією до офшорів коштів склали $1 трлн, що рівнозначно заощадженням усіх росіян. Поділились цією інформацією, зокрема, й на сайті видання, що контролюється колишнім прем’єром. Напевно, важко було приховати радість від того, що за сусіда взялось Національне бюро економічних досліджень (США), що підготувало відповідний звіт. Тим більше, ці вчені зараз користуються великою довірою – взяти хоча б француза Тому Пікетті, автора «Капіталу у ХХІ столітті». Однак при детальному аналізі стає зрозуміло, що приводів для радощів мало. Україна сама потопає в офшоризації. Незважаючи на війну, між нами багато спільного.

Криза рекордів. Трильйон російських доларів – це багато чи мало? Сума близька до капіталу, який у 2012 р. було приховано від оподаткування у всьому Європейському Союзі. За оцінками у звіті, росіяни тримають в офшорах близько 50% свого загального фінансового багатства. В принципі, це відповідає середньому світовому значенню: нині близько 30-50% світових прямих іноземних інвестицій припадають на мережі офшорних компаній. Росія, відтак, в межах цієї загальної тенденції сучасного капіталізму.

З України ж усього виведено близько $170 млрд. За рік виводиться «лише» $34 млрд – сума, яка тільки на $4 млрд перевищує видатки нашого скромного бюджету. Нічого критичного, жити можна (якщо відкинути той факт, що ми потерпаємо від агресії). Втім, деякі факти змушують хапатись за голову. Ще у 2012 р. Україна та РФ увійшли до десятки лідерів за виводом грошей до офшорів. Наприклад, на частку Кіпру припало 92% загального обсягу зовнішніх ПІІ за 2010 рік. Є звіти, де найбагатша фінансово-промислова група отримує від металургійного підприємства 12 грн (!) дивідендів, тоді як мільярди йдуть іноземним акціонерам.

Зрозуміло, що високий рівень офшоризації не дозволяє казати про можливість стійкого розвитку і в Україні, і в Росії. Шкода від офшорів давно визнана на рівні ЄС: це явище виснажує бюджет, підриває демократію, руйнує інвестиційний клімат. Страждають від них як громадяни, що не отримують гідний соцзахист, так і малий бізнес, що не може конкурувати з великими гравцями. Влада не буде демократичною, поки окремі політсили матимуть приховані ресурси для підкупу. Саме з деофшоризації мала б починатись адекватна антикорупційна політика. До речі, сайт Panama Papers згадує Президента України, як особу, що обіцяла боротися з корупцією, але прославилась дещо іншим.

Досі братні народи? Екстремальне зростання нерівності пояснюється «слабкими сторонами законодавчої та статистичної системи Росії». Дослідники з King’s College London відносять Україну на рівні з Росією до держав з «слабким контролем за експортом внутрішнього капіталу». У даному дослідженні даються такі поради щодо унеможливлення офшоризації: 1) не підписувати угоди з низькоподатковими юрисдикціями, 2) укладати такі угоди, але з суттєвими запобіжниками проти ухилення від податків, 3) запроваджувати внутрішні заходи проти ухилення від оподаткування. Наші держави припустились помилок у всіх трьох аспектах.

Визнається, що Росія і Україна застосовували офшори не стільки для оптимізації податків, скільки для приховування капіталів. Це характеризує наші країни, як менш цивілізовані. Щоправда, РФ вдалось потрапити до топ-30 країн з найбільш засекреченою фінансовою інформацією. Нехай це вказує на те, що в нас ситуація краща.

За рейтингом видання Economist, Росія посіла 2 місце серед країн, де багатство концентрується у руках наближених до влади бізнесменів. Україну (4 місце) відділяє від РФ лише Малайзія (3 місце).

На веб-сторінці Т.Пікетті зібрані праці щодо пост-радянських економік. Як можна здогадатись, наші дві країни там часто згадуються через кому. В одному з них наші країни позначені як ті, де тривалий час були відсутні правила КІК – контрольованих іноземних компаній (це дозволяє стягувати податки з громадян, що володіють активами за кордоном). Обидві країни успадкували жахливу базу двосторонніх угод про уникнення подвійного оподаткування (Угода про УПО з Кіпром) з часів СРСР (Грузія і Казахстан на цьому фоні вигідно виділялись). Говориться, що не бажання впроваджувати анти-офшорні правила було політичним рішенням. Згадується і роль російських лібералів у цьому процесі: пропозиціям МВФ впровадити обмеження у парламенті протидіяла фракція «Яблуко». Важко не згадати вітчизняний парламент після Майдану, який добивався пом’якшення законодавства про ТЦУ.

Недопрацювання України. Наше законодавство про трансфертне ціноутворення скопійоване з російського, яким було зручно зловживати. На цьому акцентує увагу праця «Трансфертне ціноутворення: український варіант» (2014) (автори О.В. Жукова та інші). Якщо раніше більшість операцій проводились за схемою «Україна – офшор», то в нових умовах до схеми додається посередник – «неофшорний нерезидент» (с.124). Пункт 39.5.3.1 Податкового кодексу досі дозволяє використовувати будь-які відкриті інформаційні джерела для визначення «справедливих» цін за продану сировину. «Фінансуємо свій Інтернет-портал та/або журналістів, які даватимуть необхідні ціни в потрібний час», – такі поради дає книга (с.123) і це, чесно кажучи, лякає. Це дозволяє обґрунтувати продаж руди чи пшениці за копійки (якщо податківці на це закриють очі).

Разом з тим ми маємо і свої специфічні проблеми. Брак фінансової прозорості в Україні констатовано в дослідженні Глобального форуму з прозорості при ОЕСР за 2016 рік.

Звітність загалом відповідає міжнародним стандартам, окрім інформації стосовно:
1) власників акцій, випущених до 2006 року;
2) деяких іноземних компаній;
3) іноземних трастів, які мають українців-довірчих власників чи адмініструються з України.

Також у нас не діє general anti-avoidance rule (GAAR) – положення, згідно з яким широке коло дій корпорацій має тлумачитись як зловживання перевагами угод про УПО. Така собі «презумпція неправоти офшорних компаній». У нас вона відсутня, це визнають провідні бізнес-консультанти.

Вищезазначений звіт ОЕСР виділяє низку недоліків угод про уникнення подвійного оподаткування. Особливо це стосується Угоди про УПО зі Швейцарією від 2002 року. Вона дозволяє обмін інформацією лише щодо визначених у ній зборів і не стосується стягнення Україною внутрішніх податків. При цьому джерелом інформації може бути лише інформація, що вже наявна у компетентних органів Швейцарії (вони не повинні надавати дані, що потребуватимуть додаткових запитів). УПО зі Швейцарією забороняє обмін інформацією, якщо вона становить банківську таємницю (такого обмеження не містить Угода між РФ і Швейцарією). Забороняється розкривати інформацію іншим суб’єктам, окрім як податковій службі. Прокуратура та інші органи влади, таким чином, позбавляються права отримати інформацію (схожа прогалина і в Угоді з Нідерландами).

Фактично, прикриваючись банківською таємницею українські олігархи могли ефективно захищатись у Швейцарії від претензій української держави. Виглядає дивно, адже секретність банківської інформації вже багато років розглядалась як визначна риса офшорів. Добре (для олігархів), що ми не країна ЄС, бо там рекомендації дають чітку вказівку: не відповідаючі мінімальним стандартам угоди мають бути розірвані чи переглянуті. На щастя, ситуація може покращитись через підписання швейцарцями Багатосторонньої конвенції ОЕСР.

Положення окремих конвенцій, укладених Росією, виглядають краще. Максимальна ставка оподаткування дивідендів в російській угоді з Австрією – 15%, що на 5% вище, ніж в угоді між Україною та Австрією. Аналогічна ситуація з угодою з Нідерландами.

ОЕСР підкреслює, що Україна не підписала жодної Угоди про обмін податковою інформацією (TIEA). Їх рекомендується укладати, з країнами, з якими нема Угод про УПО (у Росії схожа ситуація). Усі розвинені країни мають щонайменше 10 угод з іншими країнами. Найбільше їх мають Норвегія (36), Швеція (36) і Данія (37). Втім, нашій владі досвід скандинавських країн є малоцікавим.

Варто зазначити, що адресатом рекомендцій ОЕСР є або члени Організації або бідні країни, які викликають занепокоєння. Було б перебільшенням сказати, що лише Україна не прогресує у плані прозорості. Є, принаймні, одна країна, на яку варто звернути увагу. Мова про Норвегію, якій з 2011 року практично нема куди розвиватись.

Україна дійсно зробила великий крок у плані забезпеченні прозорості реєстрів (у т.ч. кінцевих бенефіціарів), але неможливість отримати інформацію про статки наших співвітчизників зводить реформи нанівець.

Росіяни вириваються вперед. За оцінками ОЕСР, Росія належить до країн, де правова система значною мірою відповідає вимогам. Ймовірно, після завершення аналізу нашого законодавства у цій групі опиниться й Україна. Разом з тим, Росія впроваджує зміни, які наш президент поки лише обіцяє.

Вже незабаром в Росії почнуть діяти правила КІК та інші положення плану BEPS. Російські юристи вже радять бізнесменам у якості захисту від наступу репресивного законодавства… переїхати в Україну. Тому не виключено, що зв’язки між нашими країнами знову посиляться.

Також Росія приєдналась до Конвенції про автоматичний обмін податковою інформацією (CRS). Він має розпочатись з вересня 2018 р. Конвенцію підписали понад 100 країн, включаючи екзотичні офшори. Гірка правда у тому, що ми опиняємось у меншості. З ким нам будувати коаліцію? З ненадійною Білорусю? Навіть найзатятіша офшорна острівна країна Трінідад і Тобаго і та не втрималась під тиском світового істеблішменту. Вона підступно приєдналась підписала угоду, покинувши клуб дружніх нам країн.

Не слід забувати і те, що Росія ще на початку 2000-их підняла питання трансфертного ціноутворення у справі «ЮКОС». Схожі звинувачення у зловживанні «законними» податковими пільгами озвучує нині Єврокомісія відносно Apple.

Непомічені висновки. Звернімо увагу й на те, що дослідження НБЕД про Росію вказує на те, що тут соціальна нерівність зростала швидше, аніж в регульованому Китаї (котрий все ж названо «екс-комуністичним»). Пояснюється це, зокрема, наявністю у Китаї прогресивної ставки оподаткування (до 45%). Радянська епоха теж згадується більш ніж компліментарно: після Другої світової достаток росіян наблизився до 65% у порівнянні із Західною Європою. Співвідношення між Росією та Західною Європою зріс на 65% після закінчення 2-ої світової війни. Це сталося завдяки стратегії модернізації після більшовицької революції, що включала швидку індустріалізацію та масові інвестиції в освіту. Лише революція змусила західні еліти впровадити зміни, які вони відмовлялись провести до Першої світової війни (сказано, що нерегульований вільний ринок веде до хаосу). Певну роль грає і фактор чистого суспільного багатства. Внаслідок масової приватизації державні компанії РФ виробляють 20% національного багатства (у Китаї – 30%).

У намаганні слідувати передовому західному досвіду Росія надто перейняла ринкову ідеологію й опинилась на узбіччі прогресу. Тому спроба наздогнати сусіда у впровадженні ліберальних реформ лише наблизить нас до згаданих у звіті показників нерівності.

Оприлюднені факти можуть розвіяти поширену ілюзію про зручну правову систему для підприємців, яка зупинить відтік капіталу. Так от, в Росії, за методологією Світового банку, легкість ведення бізнесу є вищою. Зокрема, за критерієм судової і податкової системи. Але це не зупиняє капітал. До речі, в США інвестклімат ще краще, але масштаби витоку капіталу там ще більші. Наш бізнес часто посилається на відсутність гарантій права власності, обгрунтовуючи своє право на офшори. Але чомусь виводить капітали до країн, що посідають гіршу позицію в рейтингу Doing Business, як Беліз (112). Якщо бізнес й надалі виводитиме кошти, то про покращення регуляторного поля годі й мріяти. Тим часом, олігархи продовжують експлуатувати наші ресурси й інфраструктуру.

Створення Зони вільної торгівлі з ЄС змусило розглядати офшори мало не як засіб підвищення конкурентоспроможності наших виробників. Парадоксально, але рішення про списання частини боргу МВФ нашими олігархами було сприйнято як сигнал, що податки для наповнення казни можна не платити. Іноді здається, що МВФ зацікавлений у деофшоризації більше за наших правителів. Однак вірити у щирість їхніх намірів важко. І йдеться не про окремий випадок України. За міжнародними оцінками, сума виведених країнами Третього світу коштів усемеро переважає суму виділених на розвиток коштів. У нас надання кредитів МВФ теж за деякими даними співпадало зі збільшенням виведення капіталів в офшори. Багаті країни дбають про свій інтерес, поки, звісно, бідні сплачують борги.

Гра на пониження. То чи дожене Україна Росію у плані офшоризації? Безумовно, після санкцій, накладених у зв’язку з анексією Криму, російський бізнес відреагував пришвидшенням виводу капіталів. Однак путінська влада оговталась і прийняла рішення про посилення контролю (нехай і показово). Не виключено, що ці запобіжники стримають відверте виснаження країни. Видається, що Росія усвідомлює важливість ресурсів в умовах війни. Правлячий клас України – ні.

Якби масштаб нашої економіки був порівнянним з російським, то невідомо, де б виводили більше. Глибоко у нашій підсвідомості жевріє надія, що офшори доб’ють Росію швидше, аніж понівечена офшорами Україна. Сподівається чекати, що масштаб їхньої жадібності більший. Або ж можна покінчити з офшорами й отримати ресурси на безпеку й соціальний захист.

 

Віталій ДУДІН,
«Соціальний рух»

Залишити підпис за реєстрацію партії