Ці питання були окреслені 10 жовтня у Харкові під час громадської дискусії «Соціалістична спадщина Харкова: забути не можна пам’ятати», яка пройшла 10 жовтня в ЄрміловЦентрі.

Під час вступу до дискусії спікери заходу зазначили, що Харків є одним з найбільш модерних міст України, яке отримало свій стрімкий розвиток в результаті кількох хвиль модернізації. Харків був першою столицею радянської України і є містом модернізму, науково-технічного прогресу, пролетаріату, інновацій та промисловості. Крім того, втрата статусу столиці у 1934 році не скасувала того факту, що Харків залишився лівою столицею України, з високою концентрацією відповідної спадщини. Сьогодні місту доводиться стикатися з конфліктами пам’яті, як всередині місцевої громади, так і з конфліктами, обумовленими конструктами імперій минулого і решти України (в особі прихильників правих рухів, традиціоналістів, бюрократів, українських державників).

22449551_373196253100554_1500515088_o

Таке започаткування чітко окреслило подальшу спрямованість риторики учасників заходу, яка, як це не дивно у часи поширення радикального націоналізму в Україні, мала усвідомлено ліві акценти. Місцеві архітектори, культурологи, історики та інші небайдужі харків’яни у ході дискусії відмітили, що спадщина соціал-реалізму руйнується, перебудовується, декорується, знищується противниками модернізму, прихильниками імперського Харкова. На даний момент в Харкові більшість архітектурних об’єктів модернізму не мають охоронного статусу або охоронних зон навколо них, що знаходиться у зоні відповідальності Міністерства культури України. Цікавими та показовими були виступи учасників дискусії про експорт вцілілих пам’ятників радянської доби до Європи (наприклад, монумент Ф.Енгельсу, повалений на Полтавщині, був вивезений англійськими митцями та встановлений на одній з площ Манчестера).

MyCollages (1)

Представниками «Соціального руху» Анною Жуковою і Денисом Новіковим був зроблений акцент на тому, що в архітектурних соціальних кодах закладається не просто загальний дискурс радянського минулого, але й нагадування про високі стандарти життя та праці у соціалістичному суспільстві. Особливо таке нагадування є важливим зараз у часи наступу неолібералізму на соціально-трудові стандарти, коли замість мозаїки, яка звеличує особистість працівника, його гармонійний розвиток у праці, навчанні та науці, з’являються або так звані твори «сучасного мистецтва», сповнені нігілістичного змісту, або монументи конс’юмеризму, котрі вимагають від людини одного: «працюй до нестями, споживай, помри». Тому до загальної картини знищення архітектурної соціалістичної спадщини варто додати й інші неоліберальні реформи, зокрема, подання до другого читання у Верховну Раду антисоціального проекту Трудового кодексу України. «Соціальний рух» впевнений в необхідності консолідації зусиль щодо збереження позитивних аспектів соціалістичного надбання, як в архітектурній сфері, так і у сфері регулювання трудових відносин. Адже культурний простір легітимізує нашу реальність.

Також по темі: Ціна декомунізації. Історії з судового реєстру

Денис НОВІКОВ,
Харків

Залишити підпис за реєстрацію партії