Нещодавні новини з Індії, другій найбільш населеній державі світу, — удар одразу по кільком міфам. Зокрема, байкам про те, що «робітничого класу більше немає» — насправді робітництво (й індустріальний пролетаріат зокрема) сьогодні масовіше, ніж будь-коли в історії. І робітничі виступи набувають рекордних масштабів. Зокрема, про загальноіндійський страйк 8-9 січня 2019 р. повідомлялось, що до нього долучилось до 200 мільйонів чоловік (ледь не чверть дорослого населення країни) з дюжиною вимог щодо соціальних гарантій, підвищення зарплат і пенсій, боротьби з безробіттям, припинення приватизації соціальної сфери та ратифікації низки конвенцій Міжнародної організації праці. Загальний страйк (бандх, як називають його різновид в Індії) охопив 11 штатів повністю і найрізноманітніші сфери діяльності.

Безпосередньою ж причиною страйку стала неоліберальна «трудова реформа» чинного уряду, подібна до тих, які погіршують становище робітників (як проголосований Верховною Радою у першому читанні Трудовий кодекс) і викликають масові протести у багатьох країнах світу (як гучні виступи у Франції 2016 р.). Формально вона «оптимізує» 44 існуючі закони про працю, звівши їх у чотири кодекси; та на практиці зміни в них вигідні лише роботодавцям, дозволять підприємствам, на яких зайнято до 300 працівників, безперешкодно їх звільняти, а владі — не визнавати незалежні профспілкові організації та фактично саботувати соціальний діалог. Майже всі провідні профспілкові конфедерації Індії — у тому числі найбільші з них, комуністичні Загальноіндійський конгрес профспілок (AITUC) і Центр індійських профспілок (CITU), пов’язаний з партією Індійський національний конгрес Індійський національний конгрес профспілок і незалежна Гінд маздур сабха — одностайно виступають проти пропонованих змін, що погіршать умови праці для 450 мільйонів трудящих.  На страйки влада відповіла масовими затриманнями протестувальниками, у тому числі лідера найбільшої місцевої компартії — біоінженера Суджана Чакраборті.

Насправді в Індії подібні страйки на 150-180 мільйонів працівників, з припиненням роботи, перекриттям доріг і пікетами на вулицях, відбуваються щорічно. Надто останніми роками: в Індії з 2014 року при владі знаходиться відверто ворожа трудовим правам Бхарата джаната парті — правопопулістська партія великого капіталу, яка коріниться в ультранаціоналістичному та фундаменталістичному русі хіндутва, але легко маніпулює виборцями, розпалюючи національну та релігійну ворожнечу. Знайомими усім консерваторам апеляціями до «традиційних цінностей» правляча партія намагається освятити й дискримінацію жінок у країні, де навіть поступ новітніх технологій (у яких індійські інженери й айтішники сягають беззаперечних світових висот) можуть поставити на сторожі патріархальних ієрархій (так, тут розповсюджена практика селективних абортів, коли жінок змушують позбуватися ембріонів-дівчаток, часто нелегально чи небезпечно для здоров’я).

Недарма Індію за результатами 2018 р. визнали найбільш небезпечною країною для жінок — у першій десятці антирейтингу вона випередила Афганістан, Сирію, Сомалі, Саудівську Аравію, Пакистан, Демократичну Республіку Конго, Ємен, Нігерію та США.

Підставою для цього є рекордні ризики насильства проти жінок, торгівлі людьми, примусової праці та рабства, а також небезпеки, які несуть традиційні практики. Попри те, що після після жахливого групового зґвалтування в делійському автобусі й загибелі студентки в 2012 р. були прийняті закони проти сексуального насильства, його хвиля в Індії лише зростала наступними роками, а партія Нарендри Моді, схоже, була зацікавлена лише в роздуванні паніки навколо гаданого мусульманського «любовного джихаду», але не в вирішенні проблеми насильства над жінками, якщо його чинять правовірні індуїсти.

Картинки по запросу живая цепь индия

У плані прав жінок символічне значення мала інша подія початку цього року — протистояння навколо заборон жінкам відвідувати деякі індуїстські храми, зокрема святилище в Сабарімалі, присвячене Айяппі (сину Шиви та Вішну, котрий набув жіночої подоби), куди «заради збереження цноти» цього божества не пускали жінок «менструального віку», тобто 10-50 років (правляча партія наполягає, що така священна віковічна традиція, хоча нинішній храм збудували уже в ХХ ст.). Минулого року Верховний суд країни визнав подібну заборону неконституційною, тож уже в цьому році дві жінки вирішили переступити поріг храму (їх попередниць, які намагалися зайти до храму не потай від священнослужителів, паломники-чоловіки закидали камінням і били палицями), після чого національний уряд здійняв істерію, що це, мовляв, «комуністи під’юджують жінок на святотатство».

Ті, хто читали найвідоміший твір сучасної індійської літератури — роман Арундаті Рой «Бог дрібниць», знають, що в південноіндійському штаті Керала, де це все відбувається, традиційно сильні не лише місцева громада «християн апостола Фоми», а й комуністичний рух. З 1957 року на виборах у штаті неодноразово перемагала Комуністична партія Індії (марксистська) та її коаліція, Лівий демократичний фронт; от і після виборів 2016 р. там при владі лівий місцевий уряд — і він, звісно, проти архаїчної дискримінації жінок.

Повідомлялось, що у відповідь на погрози від консерваторів від 3 до 5 мільйонів жінок Керали за підтримки лівих організацій провели 1 січня 2019 р. акцію за свої права у формі 620-км «живого ланцюга». Зважаючи, яку важливу роль у наступних робітничих мобілізаціях відіграла Асоціація самозайнятих жінок (SEWA), можна казати, що слідом за Аргентиною помітний підйом соціалістично-феміністичного руху спостерігається в Індії.

Денис Пілаш, політолог, «Соціальний рух»

People hold placards to protest claims made by speakers, discrediting theories of Isaac Newton and Albert Einstein, at the 106th Indian Science Congress in Kolkata, India, Jan. 7, 2019.

Ще один індійський протест цього місяця — вчені проти невігластва та обскурантизму, культивованого багатьма консервативними політиками й чиновниками. Привід — 106-й Індійський науковий конгрес, де націоналістичні лектори знецінювали внесок Ньютона, Ейнштейна й Гокінга, зате оповідали байки, що літаючі апарати й штучне запліднення буцімто винайшли в Стародавній Індії.