Минулого тижня в Україні було введено кримінальну відповідальність за домашнє насильство. Так, набули чинності норми закону №2227-VIII, відповідно до якого злочини по відношенню до чоловіка або дружини, колишніх чоловіка або дружини, іншого члена сім’ї або близької людини мають обтяжуючі обставини.

Закон став частиною ратифікованої та підписаної президентом на початку року Стамбульської конвенції, більшість норм якої набуде чинності через рік після публікації – 11 січня 2019 року.

Про те, як норми конвенції діють у ЄС розповіла мешканка Німеччини Валерія, яка сама була жертвою домашнього насиллям.

За її словами, тут активно поширюється відповідна соціальна реклама, а флаєри з безкоштовними номерами допомоги на різних мовах можна знайти в багатьох громадських місцях, наприклад, басейна чи лікарнях.

В Україні також діють такі номера довіри, наприклад, від організації «Ла Страда». Але зустріти їх контакти в державних або громадських закладах можна не часто.

«В поліції проводиться тренінги щодо таких випадків. І якщо викликають поліцію при домашньому насильстві, то у складі патрульних обов’язково має бути жінка», – розповіла Валерія. За її словами, зазвичай після виклику і прохання про допомогу при домашньому насильстві поліція одразу забирає чоловіка.

В Україні показовим був випадок у Києві, коли поліція забрала жінку з дітьми, а агресивний чоловік, який бігав за сім’єю з ножем, залишився в квартирі. Новий закон має це змінити.

«Трохи пізніше через суд оголошується припис чоловікові, наприклад, не наближатись до будинку, або дитсадка чи школи, скажімо, ближче ніж на 50 метрів. Ці обмеження мають або певний термін, або діють до того, як відбудеться наступне засідання суду. Якщо кривдник порушує припис, то це необхідно задокументувати і звернутись до поліції. Тоді на нього чекають більш суворі санкції», – каже жінка. Ратифікована Стамбульська конвенція передбачає такий самий порядок і для України.

За її словами, система Німеччина є такою, що жінка однозначно вважається жертвою, а чоловік агресором. Подібна презумпція може породжувати певні зловживання, однак у співвідношенні до реальних випадків їх вкрай мало.

«Для чоловіків існують антиагресивні тренінги. Але я вважаю, що такої превентивної роботи все одно недостатньо. Тут розвинене позиціонування жінки як жертви і чоловіка як злочинця. А якщо вони хочуть залишитися разом і хочеться, щоб чоловік змінив свою поведінку, для цього, принаймні, було тоді дуже мало можливостей», – каже Валерія.

Для допомоги жертвам домашнього насилля діють притулки. В Україні вони теж є, однак лише у найбільших містах, з невеликою кількістю місць (на багатомільйонний Київ, наприклад, діє 4 шелтери з загальною кількістю в 50 місць) і термін перебування в них обмежений.

«У Німеччині вони анонімні. Тобто, адреса повідомляється конфеденційно і мешканців теж просять її нікому не повідомляти. Доступ чоловікам, звичайно, суворо заборонений. Коли я була в притулку, я не стикалася з обмеженнями. Правда було важко знайти місце в моєму районі, бо я тоді жила на околиці міста», – розповіла Валерія.

Незважаючи на те, що анонімність для жертв насилля часто є дуже важливою, Україна, напроти, має намір ввести непередбачений конвенцією Єдиний реєстр постраждалих від домашнього насилля. У ньому планують зберігати інформацію про кривдників, постраждалих, осіб, що повідомили про акт насилля.

Як зазначає представниця «Жіночої ліги за мир і свободу» Ніна Потарська, це є абсолютно недоречним.

«Користь від цього для потерпілої сторони абсолютно незрозуміла. При цьому люди не можуть бути впевненими, що інформація про них не буде використана проти їх волі. Реєстр буде загально-доступний. Незрозуміло, з якою метою будуть збиратися ці дані у реєстр і як це співвідноситься із потребами у безпеці та допомозі особам, що пережили насильство», – каже правозахисниця.

Вона також наголошує, що в українському варіанті конвенції про запобігання домашньому насильству під впливом Ради церков з закону прибрали термін «гендер».

«Це було недопустимим, оскільки з подібними змінами тексту конвенція не вважається ратифікованою. Окрім цього, конвенція не запрацює без серйозних змін місцевого законодавства», – вважає вона, підкреслюючи, що наразі головними причинами, які спонукають жертв мовчати про домашнє насилля, є страх спровокувати більшу агресією, відсутність ефективного захисту і можливостей знайти притулок, економічна залежність, а також суспільний осуд та толерування насилля.

Як повідомлялось, за рік до правоохоронних органів звертаються близько 165 тисяч жінок (реальна кількість в рази більша), від побоїв в Україні щорічно помирає 1,5 тисяч жінок, свідками і жертвами домашнього насильства стають 3 млн дітей.