Столиця Закарпаття здавна славилася своєю багатокультурністю та дружнім співіснуванням у ній людей найрізноманітніших національностей. Звісно, була в цій історії і темна сторінка – роки Другої світової війни, коли протягом кількох місяців 1944 року гітлерівці та їх угорські сателіти-салашисти винищили в таборах смерті більшість закарпатської єврейської общини та значну кількість місцевих ромів. З тих пір край не знав ні етнічних конфліктів, ні крайньо правого терору. Та останнім часом ситуація змінилась.

1520519405-8169

Останні два роки в Ужгороді на Міжнародний жіночий день проводилися феміністичні акції, й щоразу на них нападали ультраправі. Цього року вони залили учасниць акції червоною фарбою, й одна з організаторок, Віталіна Коваль, потрапила до лікарні з хімічним опіком очей. Серед тих, хто вирішив вивести нападників на чисту воду, був місцевий правозахисник Олександр Пересоляк, котрий розмістив відомості про їх зв’язки із неонацистською організацією «Карпатська Січ» й про цікавеньке фінансування останньої (заснований лідером «Січі» Тарасом Деяком фонд «Об’єднані війною» безкоштовно отримував конфіскат – нібито «на потреби АТО», але насправді в списку були такі незамінні речі, як мармур і жіноча білизна). Невдовзі, 12 березня, на нього було вчинено полювання й напад – прямісінько під носом у бездіяльної поліції.

IMG_0480_1_0

Браваді нападників з «Карпатської Січі» не було меж: своє фото (з 18 молодиків із закритими обличчями і в чорному одязі, деякі з яких здіймали руки у «римському салюті», більш відомому в народі як «зіга») вони підписали «одна з груп націоналістів та воїнів, що протягом всього дня наводила лад на вулицях рідного міста та надавала виховні уроки…»

29426030_587672851625503_8070839501666123776_n

В атмосфері повної безкарності «Карпатська Січ» заходилася наводити жах на всіх, хто не згоден з їх людиноненависницькою ідеологією й методами (у тому числі людей, які просто відвідували акцію 8 березня): багатьом людям лівих чи ліберальних демократичних поглядів погрожували, ще кількох побили – підло, зі спини, нападаючи гуртом на одного, прямо посеред міста. Спектр постраждалих був широким: серед них були і колишній учасник Фундації регіональних ініціатив Іван Дюлай, і член «Демократичного альянсу» Ференц Бакі, і «вічний активіст» Іван Данацко. Організатор(к)ам круглого столу з протидії злочинам на ґрунті ненависті, яким також надходили погрози фізичної розправи, довелося скасувати свій захід 14 березня, оскільки готель в останній момент відмовився надати конференц-зал для його проведення під тиском чи то самих агресивних дикунів, чи їх поліцейських покровителів. Цими ж днями прокотилась хвиля нищення автомобілів з угорськими чи іншими ЄСівськими номерами.

Апофеозом стало проведення 17 березня неонацистського маршу «Карпатської Січі», до якого вона позвозила своїх братів по розуму з крайньо правих організацій з інших міст – від напівживих «Правого сектору» і «Тризубу ім. С.Бандери» до сумнозвісних погромників із С14 й екзоти з промовистою назвою «Фрайкор»; власне, самих ужгородців на ході було заледве кілька десятків, решта – «гастролери».

Минулого року «Карпатська Січ» уже проводила свій «чорний марш за білу расу» з (нео)нацистською символікою й расистськими гаслами. Та цього року вони не обмежилися візуальними атрибутами неонацизму на банерах і стягах (символ білих расистів кельтські хрести, руни зіґ, «чорні сонця» та вольфсанґелі – «вовчі гаки» в їх первозданному есесівському вигляді, навіть не намагаючись сором’язливо прикритись відмовками, що це «Ідея Nації» чи «фамільний герб шляхтичів Білецьких», як це зазвичай роблять українські праві), а і не стидались щедро зігувати. «За словами одного з мовців, «вшановували пам’ять» загиблих підняттям правої руки наверх», як пишуть у репортажах з цього моторошного заходу в стилістиці гітлерівської Німеччини. Формальний привід маршу – чергова річниця проголошення одноденної незалежності Карпатської України у 1939 р.; як бачимо, те, що нацистський Третій Рейх «злив» її своїм більш корисним союзникам, санкціонувавши окупацію гортистською Угорщиною, не бентежить сучасних вітчизняних фанатів його ідеології та символіки.

29473016_587672721625516_8360731652204265472_n

Насправді «Карпатська Січ» не має жодної підтримки серед пересічних ужгородців, які пишуть, що на Закарпатті такої «Карпатської Дічі» зроду не було і не має бути за жодних обставин. Мешканці Ужгорода перебувають у шоці від того, що у місті хазяйнує жменька бикуватих молодиків. В опитуванні у фейсбук-групі «Ужгород» понад 90% (півтисячі чоловік) висловилися проти радикального націоналізму, а паблік «КС» закрив можливість коментування, щойно закарпатці в коментарях стали висловлювати своє невдоволення витівками «невідомих патріотів» у місті, фашистськими вітаннями чи шкодою перекресленого європейського прапору з маршів «Січі» для туристичної привабливості краю.

Проте «січовики», схоже, мають нічогеньке таке фінансування і явний карт-бланш з боку силових структур на свободу дій – від терору проти опонентів до відверто нацистських маршів.

Це було видно ще восени минулого року під час облав на львівських громадських активістів «Автономного Опору» та «Чорного Стягу», коли «Карпатська Січ» та інші ультраправі координували свої дії з силовиками. І це було буквально за кілька днів після того, як «вождь» «КС» Тарас Деяк у п’яному дебоші (принаймні з його поведінки на записах можна зробити висновок про перебування цього персонажа в повному алкогольному чи наркотичному неадекваті) пробував громити один з ужгородських барів з криками «Зіґ хайль» і «Є*ать і рєзать!». Цей «різун» і тоді відбувся без жодного покарання, натомість зміг поїхати до іншого міста, де разом із однодумцями й СБУшниками «кошмарив ліваків». Ця практика «обмінів» ультраправими між містами, де вони зривають неугодні їм заходи, породила навіть окремий осередок «Карпатської Січі» в Івано-Франківську, котрий днями, 19 березня, перешкоджав лекції на таку «провокативну» тему, як… вживання у мові фемінітивів.

Карикатурних масштабів одержимість «Карпатської Січі» субкультурною маячнею чи боротьбою проти «фемінізму, лібералізму та лівацтва» випливають з її неонацистської ідеології – як і те, що її діяльність зводиться до фізичного насильства над опонентами та створення атмосфери терору. Це ж роблять і інші ультраправі організації на кшталт «Азову»/«НацКорпусу»/«НацДружин» і С14. «Карпатська Січ» навіть рідше за них намагається прикриватись роллю «просто патріотів» чи «ветеранів» (втім, у цьому їй грає на руку, що її часто плутають із однойменною «навколосвободівською» чотою; однак ці дві «Карпатські Січі» між собою не пов’язані – чота воювала у складі 93-ї бригади, а якщо хтось із «КС» Деяка і був в АТО, то хіба в ДУК ПС).

Спроби виправдати безчинства «Січі» «боротьбою з угорським реваншизмом» (ба навіть імперіалізмом) взагалі смішні. Насправді «КС» підтримує зв’язки з категорично пропутінськими європейськими ультраправими; з моменту першої своєї публічної акції, коли в її членів засвітились банер на підтримку грецьких нацистів-убивць із «Золотого світанку», «Січ» досі підтримує цих своїх побратимів навіть попри те, що ті з часів Майдану й анексії Криму проклинають український народ як «маріонеток сіонізму».

Правда й те, що у державах Центрально-Східної Європи конкуруючі націоналізми підживлюють одне одного своїми ксенофобними випадами проти своїх сусідів. І правляча в Угорщині правоконсервативна партія «Фідес», і опозиційна ультраправа партія «Йоббік» намагаються перед виборами у квітні 2018 р. розігрувати карту «захисту угорських братів за кордоном», особливо на Закарпатті. Ультраправі українські, як і необачні дії і заяви нашої влади, вчинені на догоду галасливої націоналістичної меншості, долучаються до дестабілізації ситуації.

29249695_10155717604653978_5896767901569908736_n

Проте досі, якими б провокаціями (на кшталт кидання коктейлів Молотова в ужгородський будинок угорського культурного центру, у якому звинуватили ультраправих третьої країни – польських фалангістів) не силувалися роздмухати тут напруженість, ні міжнаціональної ворожнечі, ні хаосу та сепаратизму (яким так полюбляють лякати ЗМІ) в Закарпатській області не спостерігалось. Однак події цього місяця, відзначені безкарним свавіллям в Ужгороді купки фашизоїдних відморозків, загрожують безпеці і місцевих жителів, і краю загалом.

«Соціальний Рух» приєднується до «Міжнародної амністії» та інших правозахисних організацій, що засудили ультраправе насильство в Ужгороді (і в країні загалом), вимагає якнайшвидшого притягнення винуватців до відповідальності та бажає ужгородцям повернення до спокійного життя без неонацистської вуличної банди.