Які кроки Уряду та події 2017 року дають шанс на зміну соціальної політики?

1)      Зарплата зростає, а безробіття – ні. Доходи працюючих зростають, а ось довгоочікувана неолібералами інфляція не наступає. Кількість вакансій збільшується. Парадоксально, що ті, хто побоюються інфляції внаслідок підвищення зарплат, автоматично виступають проти державного регулювання цін! Низькі зарплати у поєднанні з безвізом провокують відтік робочої сили за кордон і роботодавці це мають усвідомлювати. В Уряді вже заявили, що підвищення середньої зарплати до 16 тис. грн зупинить трудову еміграцію до Польщі. Вважаємо, що для вітчизняного бізнесу це цілком реальна задача. Близько 300 тисяч працівників було офіційно оформлено на роботу, а «білі» доходи багатьох працівників було підвищено через нову мінімалку. Зазначимо, що задеклароване бажання ліквідувати дефіцит ПФУ вимагає детінізувати не сотні тисяч, а мільйони робочих місць. Відзначимо, що вихід з тіні відбувається швидше по добрій волі роботодавців, які можуть платити, а не через ефективність держконтролю.

2)      Страйки і перевірки замість реформи. Новий Трудовий кодекс так і не було прийнято, хоча коаліція екс-регіоналів та БПП й НФ підготувала його версію до другого читання. Тим часом, новий порядок перевірок роботодавців набрав чинності. Він відповідає нормам МОП, але викликає безжальну критику неолібералів. Новий порядок делегував право проводити перевірки місцевим органам влади, що збільшує число інспекторів. Зараз законність акту перевіряється окружним адмінсудом Києва. Сподіваємось, що рішення буде на користь працівників. Адже діяльність інспекторів – це врятовані життя внаслідок оформлення трудових відносин, розширені гарантії та гідні соцвиплати. Незалежні профспілки вийшли на боротьбу. Показовим є страйк у Кривому Розі на підприємствах гірно-металургійного комплексу, внаслідок якого низка підприємств підвищили зарплату на 20%. Залізничники  вдались до радикальних протестів європейського зразка. Українські профспілки стають помітними на глобальному рівні. Двічі підтримку робітничим протестам висловлювали аж у британському парламенті: щодо «Київпастрансу» і шахти «Інгульська».

3)      Вимушена деофшоризація. Було зроблено кілька кроків по боротьбі з ухиленням від податків. Цього року Кабмін затвердив перелік організаційно-правових форм компаній, що можуть використовуватись для ухилень. Нашим олігархам, які працюють з такими респектабельними країнами як Великобританія, Нідерланди чи Австрія, доведеться переробити свою бізнес-модель або подавати звіти про трансфертне ціноутворення(ТЦУ). Секретність забороняє ефективно слідкувати за майном вітчизняних олігархів. Іноді свою роль грають недоліки Угод про уникнення подвійного оподаткування. Показово, що голова ДФС Роман Насіров мав активи у Швейцарії: згідно угоди з даною країною оформити запит про майно у цій державі могло лише очолюване ним відомство! Щоправда, нам це і не дивно, адже поки існують офшори, до тих пір буде і корупція. Нарешті Мінфін висловив намір приєднатись до Конвенції про автоматичний обмін податковою інформацією. Без цього довідатись про статки наших олігархів закордоном буде неможливо, адже на окремі запити іноземні держави реагують не завжди. Щоправда, набирає чинності вона не раніше 2022 року (мабуть, щоб не вплинути не результат виборів президента). Новий план заходів було розроблено в ЄС і Україна могла б взяти їх на озброєння.

4)      Державний контроль економікиОлігархізацію, як і російську агресію, громадяни вважають головними загрозами Україні. Цього року державі довелось визнати, що найбагатші капіталісти заважають виконувати її основоположні функції. Держава взяла під свій контроль найбільшу фінансову установу – «ПриватБанк» і запобігла банківський кризі. Прямо зараз відбувається процес, який спричиняє дискомфорт для олігарха Ігоря Коломойського: чи не вперше було арештовано мільярдні статки українського олігарха по всьому світу. Повернуто до державної власності «Укртелеком», що є вірним кроком. Слід усвідомлювати, що влада вбачає у цьому лише проміжну стадію перед продажем активу іншим покупцям (олігархам).

5)      Самовикриття ультраправих. Радикальні націоналісти стають проблемою не для ворогів України, а для громадян. Вони асоціюються не з порядком, а незаконними затриманнями, побиттям чи навіть стріляниною. Їх зближення з силовими структурами загрожує безпеці. Влада неодноразово підігрувала ультраправим цьогоріч. Так, у Львові СБУ провела обшуки у активістів «Автономного опору» та «Чорного стягу», що збіглось із активізацією критики й фізичного тиску з боку праворадикалів. Чи не дивно? Перешкоджаючи акціям проти згубної медичної реформи, праворадикали встали на бік бюрократів, а не лікарів-профспілчан. Захищати цю владу з патріотичних мотивів буде все важче. Експерт Олексій Арестович і взагалі заявив, що патріотизм для нього був роботою.

Словом рік був гарний. Чи ви маєте заперечення? Кажете, що забуксувала антикорупційна політика? Ми сумніваємось, що могло бути інакше. Допоки у владі будуть представлені конкуруючі бізнес-угрупування, то нам буде здаватись, що це антикорупційні органи борються між собою. Сировинний експорт заміняється на експорт виключно аграрної продукції. Без масштабних інвестицій в оновлення інфраструктури ця деградація поглибиться. Проте зробити потрібні реформи можуть лише самі робітники. Маємо сподівання, що наступний рік принесе ще більше позитиву. У повній мірі запрацює медреформа, що змусить брати кредити на лікування (не виключено, що у знову приватизованому «ПриватБанку»), а нова хвиля приватизації вступить у конфлікт з інтересами суспільства (продаватимуться природні монополії й наукові установи). Переважна більшість українців висловлюються в соцопитуваннях проти ухвалених урядом реформ, що додає оптимізму. При цьому інтерес до соціалістичних ідей зростає. Що там казати, цього року виникло дві нові соціалістичні партії України – Капліна й Киви. Хочеться вірити, що лідерство цих одіозних осіб – лише тимчасове непорозуміння. Впевнені, що очільники держави послідовно доведуть шкідливість ринкових реформ для всіх членів нашого суспільства. Вже сьогодні слід готувати соціалістичну альтернативу: програму, яка дозволить поставити економіку під контроль мас, а не купки олігархів.

Віталій ДУДІН,
«Соціальний рух»