Між третьою та п’ятою годинами ранку 22 червня 1941 року Німеччина напала на Радянський Союз. Почалися прикордонні бої на фронті довжиною в 1600 кілометрів, люфтваффе бомбардувало занурені в сон Київ, Житомир, Севастополь, «віце-прем’єр» В’ячеслав Молотов повідомив про початок війни в своїй «известной речи».

Велика Вітчизняна війна стала складовою частиною Другої світової, що вже тривала починаючи з 1 вересня 1939 року. Це поки що загальновідомий в Україні факт: хтось пам’ятає зі школи, хтось — з ефіру з Олегом Царьовим на Громадському. З іншими фактами не все так гладко. Сучасна Україна, певно, є світовим лідером із ревізії історії Другої світової війни. Де колись викували культ Великої Перемоги, тепер чимдуж його руйнують, щоб на його згарищі виростити інший – боротьби за незалежну державу.

Початок світової війни «приближали, как могли» всі основні актори міжнародних відносин

Держави, у яких до влади змогли прийти ультраправі – Німеччина, Італія, Японія, розхитували мир, ставлячи під сумнів існуючі кордони та міжнародне право. Держави колишньої Антанти, які начебто мали керувати світом, — ліберальні Великобританія та Франція —  поводили себе так утилітарно, що аж хибно. Вони сподівалися зберегти власний спокій, розраховуючись із агресорами іншими, слабшими державами. СРСР облишив ідею світової революції, але підривав власну безпеку, перекинувши боротьбу з «неправильними» лівими (по суті, невід’ємну складову деформованого соціалізму) за межі своїх кордонів. Відсутність спільного фронту лівих у Німеччині на початку 1930-х років дозволила нацистам прийти до влади й запустити  низку «die Blumenkriege» — «квіткових воєн», під час яких вермахт радісно зустрічали «возз’єднані» одноплемінники.

1936 року західні демократії не надали допомоги законному урядові Іспанії під час збройного виступу праворадикальної «Хунти національної оборони». Третій рейх та Італійське королівство натомість безпосередньо втрутилися, врятували путчистів від поразки на самому початку громадянської війни та підтримували до переможного кінця. Допомога СРСР республіканцям була «палицею на два кінці»: окрім танків і літаків, Москва постачала розбрат і авторитаризм.

Джорджа Орвелла ледь не репресували в Каталонії як «троцькіста»

У 1938 році Великобританія та Франція напрочуд бездарно «злили» власне геополітичне дітище – Чехословацьку республіку. Через позицію західних демократій та Польщі офіційна Прага змушена була відмовитися від військової допомоги, яку наполегливо пропонував супроти Німеччини Радянський Союз. Під час розпаду ЧСР промайнула ефемерна незалежна Карпатська Україна, але Гітлер не вподобав ультраконсервативний режим Августина Волошина через мізерність цієї держави та віддав Закарпаття на поталу хортистській Угорщині.

Після настала черга Польщі, уряд якої недовго насолоджувався невеличким шматочком, «відкушеним» у «братів-слов’ян» – Тешинською областю ЧСР. Тільки на цей раз домовленості з нацистською Німеччиною підписали не Великобританія й Франція, а СРСР, уклавши сумнозвісний пакт Молотова-Ріббентропа.

У результаті поразки Польщі у війні з Німеччиною стало можливим приєднання Галичини та Західної Волині до Радянської України

Після 20-річної перерви відновлювалася соборність України, що попервах викликало масову ейфорію, чудово зафільмовану Олександром Довженком у «Возз’єднанні». Але в яких умовах Україна «возз’єднувалася»  – населення Західної України, змучене владою польських націоналістів, тепер побачило усі «принади» сталінського ладу, уже пережиті Наддніпрянщиною: масові репресії проти інакомислячих та економічний визиск села.

Вранці 22 червня 1941 року сотні тисяч іноземних солдат вторглися до УРСР.  Разом з Німеччиною на Радянський Союз напали Італія, Румунія, Фінляндія, Угорщина, Словаччина, Хорватія. Менші країни, так звані «сателіти», фактично не мали незалежності в питаннях економічного розвитку та зовнішньополітичної орієнтації, а слідували в руслі політики нацистської Німеччини. Приклад Незалежної держави Хорватія демонстрував, що свобода нацистського сателіта – це свобода вбивати національні меншини.

22 червня 1941 року гауптман Роман Шухевич переступив український кордон пліч-о-пліч із завойовниками.

Звісно, українська націоналісти вважали, що виборюють Україні, змученій сталінськими репресіями та голодом, краще майбутнє

Та фактично предметом бажань націоналістів, озброєні загони яких разом із вермахтом наступали на схід, було становище німецького сателіта. Оунівська Українська Самостійна Соборна Держава не мала б більше самостійності під егідою Великогерманського рейху, ніж капебеушна Українська Радянська Соціалістична Республіка користалася в складі СРСР. Якби нацистське керівництво взагалі збиралося дозволити існування УССД – насправді завойовники бачили Україну своєю колонією, на кшталт Намібії (Південно-Західна Африка), якою німецькі імперіалісти володіли до Першої світової війни та де влаштували автохтонам перший у ХХ столітті геноцид-голодомор.

Замість очікуваної оунівцями «Великої України» їхні союзники утворили колоніальну адміністрацію – райхскомісаріат Україна, очільник якої відкрито називав українців нижчою расою, унтерменшами, недолюдками. Подібне ставлення до слов’ян не було чимось неочікуваним, адже Адольфом Гітлер сформулював його в програмовій роботі «Майн кампф», яка побачила світ ще у 1925 році. Страхітливе майбутнє вимальовувалося згідно нацистській доктрині і для інших народів України: росіян, євреїв, поляків та інших.

Дідусь переповідав мені народний віршик часів окупації: «Пришли немцы – гут, евреям – капут, цыганам тоже, украинцам – позже»

Для сучасної української історичної пам’яті особливо болісним є питання голоду – через події 1932-1933 та 1946-1947 рр., коли через дії сталінської влади мільйони людей були доведені до страшної голодної смерті. У 1990-2000-х рр. голодомори зайняли місце центрального сюжету новітньої національної історії, лише тепер поступаючись на користь ОУН-УПА. Тоді як голодомор 1941-1944 рр. практично викинутий з офіційної історіографії. А в реальності Третій рейх знищив 3,5 мільйони радянських військовополонених (у тому числі 1 мільйон у таборах, розташованих на території УРСР) – більшість із них померло саме від голоду. Це стало першим масштабним геноцидом, здійсненим гітлерівським режимом. Від голоду померла й величезна, досі точно не встановлена, кількість цивільних, переважно у містах, життя в яких було цілком дезорганізоване окупантами. Нідерландський історик Карел Беркгоф доводить, що голод у Києві був зумисно організований нацистами. Населення столиці України за роки окупації зменшилося з 864 тис. до  296 тис. – план «Ост» виконувався й перевиконувався. Стрімка деурбанізація вказувала на те, що за чужинницької влади історія України почала йти «назад».

На селі окупанти повернули колгоспний устрій, давши зрозуміти, що й тут кращого життя годі сподіватися

У перші дні війни, поки націоналісти виловлювали та вбивали євреїв і комуністів, сотні тисяч українських громадян вступили в змагання з найсильнішою в світі армією – вермахтом. У червні 1940 року ця військова машина  «проковтнула» 300 тисяч км² французької території протягом якихось двох тижнів. Для повної окупації України (у кордонах 1941 року – 565 тисяч км²) нацистським загарбниками знадобилося 13 місяців. Але і після цього громадяни УРСР продовжували боротьбу з поневолювачами на фронті й у тилу та в підсумку змогли розбити расистів-колонізаторів. А перемога відкрила для України шлях до демонтажу тоталітаризму, економічного зростання та самостійності.

Історик, активіст
«Соціального руху»

Максим КАЗАКОВ