У конференції взяли участь профспілкові діячі з Німеччини, Франції, Бельгії, Іспанії, Італії, Греції, Данії, Румунії, Норвегії, Фінляндії, а також четверо євродепутаток – Ґабі Циммер, Корнелія Ернст, Ріна Ронья Карі, Палома Лопес. Говорилося про виклики, які стоять перед робітничим класом у країнах ЄС (і не тільки) – руйнування систем соціального захисту і стабільних трудових відносин, прекаризація і нестабільні форми зайнятості, перенос виробництва й закриття підприємств, «соціальний демпінг» і витік капіталів у офшори, складності із залученням профспілками нових членів і незахищеність трудових мігрантів. Окремі панелі були присвячені комплексу проблем «енергетичної демократії» (реформування енергетичної галузі шляхом переходу до відновлюваних джерел енергії з одночасним збереженням робочих місць і забезпеченням населення доступною електрикою) та боротьбі з офшорами після оприлюднення «Панамських документів».

Учасники констатували наступ великого капіталу на права трудових класів навіть у тих державах, де профспілки, соціальні рухи та ліві політичні сили у тривалій боротьбі завоювали найвищі соціальні стандарти у світі – особливо разючим є приклад Франції, де не вщухає загальна мобілізація трудящих проти безпрецедентно жорсткої неоліберальної атаки уряду Макрона на трудове законодавство, освіту та соцзахист.

Не лише говорили про існуючі проблеми, а й ділилися досвідом профспілкового органайзінгу та щоденної боротьби з неоліберальним капіталізмом (завдяки якій, скажімо, були покращені умови праці для східноєвропейських робітників у м’ясо-молочній індустрії Німеччини чи повернуті в суспільну муніципальну власність приватизовані комунальні підприємства у Норвегії), а також закликали до контрнаступу за свої трудові права. Секретарка Європейської конфедерації профспілок Естер Лінч, депутатка Європарламенту Ріна Ронья Карі та їх команда представили проект Протоколу соціального прогресу, покликаного затвердити пріоритетність соціальних прав (у тому числі захистити систему колективних трудових договорів та права на страйк, що після початку кризи 2008 р. були на вимогу кредиторів звужені у цілій низці країн ЄС) та необхідний мінімум соцстандартів, обов’язковий для всіх країн Євросоюзу.

Представник профспілок Кривбасу розповів про боротьбу робітників за гідні європейські зарплати у 1000 євро і про те, якими брутальними засобами їм протистоять власники. Він поділився екстренною новиною, яка тоді щойно надійшла від товаришів з профспілки на «АрселорМіттал Кривий Ріг»: робітники домоглися збільшення зарплатного фонду на третину. Солідарність з боку міжнародного робітничого руху допомогла б підвищити зарплати в таких країнах, як наша, а відтак побороти і той «соціальний демпінг», коли компанії, користаючись з імпорту дешевої робочої сили, знижують оплату праці і в розвинутих країнах. Виступ зустріли загальним схваленням та аплодисментами. Привітавши українських робітників, євродепутатка від датського Червоно-зеленого альянсу Р. Р. Карі відзначила, що це чудовий приклад того, як люди борються і перемагають, а не просто скаржаться на свої втрати. Економіст Олександр Антонюк виступив після секції про проблеми енергетики й звернув увагу, що відповідь на них справді лежить у площині політекономії – адже ринок і приватизація енергетичного сектору призводять до зростання тарифів, диспропорцій і нерівності.

Наступного дня було проведено окрему зустріч з Луїсом Колунґою, заступником генерального секретаря міжнародної проффедерації IndustriALL Europe (і Ґодою Невераускайте із Міжнародної конфедерації профспілок). Як і чимало учасників конференції, він теж долучився до лав профспілкового руху як гірник і працював на підприємствах «Арселор». Він розповів про ситуацію з трудовими колективами цієї корпорації в різних країнах, висловив бажання тісніших контактів європейського IndustriALL (який покриває лише країни ЄС) з профспілковцями України й Казахстану.