Таку думку висловила директорка Центру соціальних та трудових досліджень, активістка Соціального руху Ніна Потарська.

«Напад на ЛГБТ фестиваль у Львові оголив невидимі для багатьох особливості ультраправої ідеології. При мовчазному спогляданні так званих лідерів думок, ніби-то ліберального мейнстріму, праві вже багато років вчиняють насильство по відношенню до різних ідеологічно неугодних їм груп. Особливе становище правих, спочатку як такого собі «мотора» Майдану, а після як героїв АТО, дозволяє зривати мирні акції, руйнувати історичні пам’ятки, бити політичних опонентів», — заявляє активістка.

За її словами, дуже показовими стали коментарі мера Львова Андрія Садового, який ніби-то не міг завадити провокаціями, і в тій чи іншій мірі назвав провокаторами самих організаторів Фестивалю Рівності.

«Ще у часи протистоянь між «Майданом» і «Антимайданом», багато хто любив говорити про якийсь цивілізаційний вибір між дрімучої Азією і прогресивної Європою, який відрізняв Україну від Росії і сепаратистського Донбасу. Ще донедавна я була впевнена, що схід і захід може об’єднати соціально-економічна повістка, сьогодні ж не менше єднаючою виявилася гомофобія і ксенофобія», — зазначає Ніна Потарська.

За її словами, заборона неугодних акцій через ультраправих стала звичною практикою. У таких випадках влада просто посилається на неможливість захистити учасників.

«При цьому в проміжках між акціями не здійснюється жодної «профілактичної»  діяльності по нейтралізації ультраправих. Слід зазначити, що зі зміною влади в 2014 році ми можемо спостерігати нове явище «ультраправоохоронців»: багато радикальних націоналістів є службовцями структур МВС і СБУ, і, звичайно ж, силові структури не реагують належними чином на зрив мирних зібрань», — зазначає вона.

При цьому активістка підкреслює, що ультраправі аж не виражають думки більшості.

«Навпаки — це незначна меншість, але вона агресивно тероризує суспільство. Через ризик для безпеки далеко не кожна ініціатива сьогодні наважиться виступити проти правих, або на теми, які можуть здатися правим провокаційними. Чим раніше проблема ультраправого насильства буде визнана, як реально-існуюча, тим швидше суспільство зможе консолідуватися навколо її вирішення», — вважає вона.