Звіт МВФ опублікований у жовтні 2017 року. Інституція, яку багато дослідників критикували за політику скорочення держвидатків бідних країн на соціальну сферу, наразі демонструє зворотній підхід. Втім, Україна продовжує керуватися гіршими рекомендаціями МВФ.

Якщо у передових країнах зростання нерівності співпало з періодом стриманого економічного зростання 1985–2015 років, то у бідних країнах нерівність збільшувалась одночасно з економічним зростанням (с.5). У більшості багатих країнах рівень прогресивності податків знижується, а паралельно зростає нерівність (с.28). Сказано, що зміни у нерівності доходів виливаються в інші аспекти нерівності, такі як нерівність у обсязі багатства (зокрема, суттєве збільшення частки власності у руках 1% населення спостерігається у США). Важливу роль у роз’ясненні тенденцій нерівності в країнах-членах також відіграють фактори, котрі залежать від країни, такі як фінансова консолідація (економія), лібералізація та дерегуляція ринків праці та товарів (с.4).

Прогресивне оподаткування доходів і витрати на освіту та охорону здоров’я оголошуються двома найважливішими інструментами фіскальної політики для подолання нерівності в наявних та ринкових доходах, а безумовний базовий дохід (БДД) є перспективною ідеєю для подолання слабких місць у податкових та переказних системах і особливо підходить до того, як робота ринки та соціальні контракти можуть продовжувати розвиватися з технологічними змінами (с.1).

Емпіричні дані свідчать, що стимулювання зростання та зменшення нерівності не є обов’язково несумісними (с.6).

Фіскальна політика здатна допомогти зменшити нерівність доходів через різні канали. Зокрема, витрати на трансферти у натуральних благах (наприклад, на освіту та охорону здоров’я) можуть зменшити нерівність «повного доходу» (тобто наявного доходу, скоригованого з перерахуваннями в натуральній формі). Натуральні трансферти, такі як ті, що стосуються освіти та охорони здоров’я, також впливають на нерівність ринку за певний час, змінюючи розподіл людського капіталу, в тому числі через покоління через заохочення соціальної мобільності (с.6).

Говориться, що у бідних країнах рівень податків і обсяг витрат значно менші. У розвинутих країнах прямі податки та трансферти зменшують нерівність доходів, в середньому, приблизно на третину (с.7). З податкової сторони бідні країни більше покладаються на непрямі податки (ПДВ) як джерело наповнення бюджету (с.8)

Ряд вчених надають емпіричні дані, що свідчать про ухилення від сплати податків з боку найбагатших (с.11). Насправді, податкові системи можуть бути навіть менш прогресивними, ніж це передбачено законом, оскільки багаті люди часто мають більше доступу до податкових пільг та більше можливостей уникнути податків (зокрема, через податкове планування у різних його формах, включаючи використання офшорів)

«Немає жорстких емпіричних даних, що свідчать про те, що прогресивність шкідлива для зростання» (с.13). «Цей результат не виключає можливості негативного впливу украй прогресивних податкових систем на зростання, як-от податкові ставки в Швеції чи Великобританії на рівні майже 100% у 1970-х роках, однак це свідчить про відсутність чітких доказів того, що досліджувані прогресивні ставки, починаючи з 1981 року в країнах ОЕСР, були явно шкідливими для зростання». Більше того, існують аргументи щодо того, чому прогресивність може призвести до більш ефективних результатів. Зокрема, Тома Пікетті та інші вчені зазначають, що низькі податки на високі доходи можуть заохотити менеджерів «збільшувати свою частку ренти за рахунок працівників та власників, не збільшуючи при цьому випуск продукції».

Прихильники ББД стверджують, що він може бути використаний як інструмент перерозподілу, який допоможе подолати бідність та нерівність краще, ніж програми адресної допомоги, які страждають браком інформації та високими адміністративними витратами. ББД також може допомогти у подоланні невизначеності доходу, спричиненої впливом технології (особливо автоматизації) на робочі місця (йдеться, ймовірно про грошове забезпечення тих, хто втратив стабільний дохід через розвиток інформтехнологій).

Інвестиції у освіту й медицину можуть створити підґрунтя для стійкого розвитку, посилення мобільності та зростання продуктивності (с.21). «Вирішення проблем диспропорцій у сфері освіти також призводить до покращення економічної ефективності тому, що освітні ресурси виділяються на підставі умінь дітей, ніж їх соціально-економічного статусу» (с.22).

Важливим є питання охорони здоров’я, а саме такого її параметру, як тривалість життя. Скажімо, у США очікувана тривалість життя бідних і багатих стає все більш різною (с.22-24). Кращий стан здоров’я також може призвести до підвищення продуктивності, зайнятості та заробітку (с.26). Державні витрати на охорону здоров’я можуть мати вплив на розподіл, забезпечуючи фінансовий захист та збільшуючи споживання домогосподарств. Багато домогосподарств потрапляють в бідність через високі витрати готівкою. Державна система охорони здоров’я може обмежити витрати готівкою та зменшити фінансовий вплив несприятливих подій, пов’язаних із здоров’ям, що також може звільнити домогосподарства від необхідності накопичувати «непродуктивні запобіжні заощадження» (умовно-кажучи, на чорний день) (с.26). При схожому рівні охоплення медичними послугами, багаті витрачають більше на медицину. Подолання нерівності у доступі до медицини може збільшити тривалість життя на 1,7 років у бідних країнах (с.27)

МВФ вітає анти-офшорні ініціативи. «Автоматичний обмін інформацією може бути поширено на інші країни та типи доходів» (с.28). Відзначимо, що Україна лише розглядає можливість долучитись до такої системи з 2020 року. Робиться висновок, що податки на доходи найбагатших можуть бути підвищені без шкоди економіці. ББД може стати гідною альтернативою для субсидіям на енергоносії чи продовольство (с.29).

Звичайно, не слід переоцінювати побажань Фонду. Зростання для нього все одно лишається пріоритетом, хоч поряд з ним і згадується подолання бідності. Озвучені декларації можуть виявитись не більш, як тактичним ходом по зменшенню критики. У деяких аспектах політика є непослідовною. МВФ визнає, що наявність зовнішнього боргу стримує можливості урядів по перерозподілу надходжень (ймовірно, вони будуть спрямовані на виплату боргу). Здається, це доводить необхідність списання боргів бідним країнам. Втім, МВФ такого висновку не робить. Можливо, прогресивні податки розглядаються як спосіб швидше наповнити казну і повернути кредити достроково (та все одно їх впровадження відповідає інтересам суспільства). Якщо ліки проти бідності існують (у вигляді трьох ключових політичних заходів), то чому б їх не застосувати?

Фактом є те, що курс України в останні був зворотній. Прогресивне оподаткування доходів фізичних осіб і дивідендів змінилось пласкою шкалою, видатки на освіту й медицину скорочуються, а система пільг заміняється адресною соціальною допомогою. Чи зміниться політика після такого «одкровення» МВФ? Навряд, якщо цього не забажають маси.

Віталій ДУДІН,
«Соціальний рух»